Сплячі красуні - Стівен Кінг

Цього ранку вона сиділа поряд з Ейнджел Фіцрой, дивилася ранкову програму на 7-му каналі WTRF з Вілінга[15]. Новини були звичайною жуйкою: хтось стріляв на ходу з автомобіля, пожежа на трансформаторній підстанції, жінка заарештована за напад на іншу жінку на «Монстр трак джемі»[16], в легіслатурі штату безплідно баляндрасять про нову чоловічу в’язницю, яку збудували на місці знесеної колись під кар’єрний видобуток вершини гори, а в ній виявилися хиби конструкції. На загальнонаціональному фронті триває облога Родака Ясно-листа. На іншому боці планети: є підозра, що тисячі людей загинули внаслідок землетрусу в Північній Кореї, а в Австралії лікарі повідомляють про спалах якоїсь сонної хвороби, що, як здається, вражає лише жінок.

— То, ма’ть, від мету, — сказала Ейнджел Фіцрой. Вона дзьобала знайдений в лотку автомата перекусок «Твікс». Намагалася розтягнути батончик на довше.

— Що? Спляча жінка, та ляля на «Монстр трак джемі», чи цей хлоп, що на вигляд наче ведучий реаліті-шоу?

— Та може буть все те, але я думала про лялю на «Монстр трак джемі». Я раз була на такому шоу, і там, збіса, майже всі, пріч дітлахів, були або вварені, або вкурені. Хочеш батончика? — Вона запропонувала Джінет залишок «Твікса» у складеній чашечкою долоні (на той випадок, якщо офіцер Лемплі саме зараз моніторить камеру в загальній вітальні.) — Він не такий черствий, як іноді там бувають.

— Я пас, — відмовилась Джінет.

— Я інколи бачу таке, що мені хочеться померти, — промовила знічев’я Ейнджел. — Або щоб усі інші померли. Глянь-но на це.

Вона показала на новий плакат між автоматом перекусок і автоматом напоїв. На ньому було зображення піщаних дюн зі слідами ніг, що ступали кудись у невідь, схоже, що в безкінечність. Під фото містився напис: «МЕТА — ДІСТАТИСЯ ТУДИ».

— Якийсь парубок дістався туди, але куди він пішов? Де саме та місцина? — бажала знати Ейнджел.

– Ірак? — спитала Джінет. — Можливо, він у якійсь наступній оазі.

— Нє, він помер від сонячного удару. Просто лежить отамечки, там, де нам не видно, з вибалушеними очима і шкірою чорною, як той циліндр.

Ейнджел не усміхалася.

Вона була затятою клопотухою, ґрунтовною краянкою: до кістяка вгризливою, хрещеною в самогонному баняку краянкою. Напад — ось за що її замкнули, але Джінет здогадувалася, що Ейнджел підлягала більшості категорій у реєстрі кримінальних злочинів. Її обличчя цілком складалося з кістлявих кутів — на вигляд воно було достатньо твердим, щоби ним асфальт розбивати. Перебуваючи в Дулінгу, вона добрячий шмат часу провела у Крилі C. Попри те, що там тримали тільки дві години на день. То була оселя бешкетниць, те Крило C.

— Не думаю, щоб хтось чорнішав, навіть якщо помирає від сонячного удару в Іраку, — сказала Джінет.

Взагалі-то, це було нерозумно — не погоджуватися (хай навіть жартома) з Ейнджел, у котрої малися, як це любив називати доктор Норкросс, «проблеми з гнівом», але цього ранку Джінет прагнула ризику.

— Як на мене, це лайно собаче, — сказала Ейнджел. — Мета, яку ти й сама, ма’ть, добре знаєш, — це просто пережити цей йоб’ний день.

— Як думаєш, хто це тут приліпив? Доктор Норкросс?

Ейнджел фиркнула.

— У Норкросса більше ґлузду. Ні, це директорка Котс. Джеееніс. Ту любоньку пре від мотивацій. Бачила той, що в її кабінеті?

Джінет бачила — кошеня вчепилося за гілку. Дійсно: тримайся, бейбі. Більшість кицьок у цьому закладі вже позривалися зі своїх гілок. Деякі попадали й зі своїх дерев.

Тепер у новинах по телевізору показували тюремний знімок якогось втікача-арештанта.

— От чорт, — мовила Ейнджел. — Цей доводить собою, що то брехня, ніби чорний — значить красивий, хіба ні?

Джінет на це промовчала. Факт той, що їй досі подобалися парубки з підступними очима. Вона працювала над цим з допомогою доктора Норкросса, але поки що для неї не втратили привабливості чоловіки, які, судячи з їхніх облич, можуть будь-якої миті тицьнути тобі в голу спину дротяною кописткою для сколочування крему, коли ти миєшся в душі.

— Мак-Дейвід зараз в одній з отих курортних камер Норкросса в Крилі А, — сказала Ейнджел.

— Звідки ти це чула?

Кітті Мак-Дейвід — кмітлива й рішуча — була одною з тих, хто подобався Джінет. Подейкували, що на волі Кітті крутилась в якійсь серйозній банді, але справжньої підступності в ній не було, окрім тієї, що трапляється імпульсивно. В якийсь період свого минулого життя вона була завзятою різункою: мала шрами на грудях, на боках, на кульшах. А ще вона була схильна до періодичних депресій, хоча ті хтозна-які ліки, на яких тримав її доктор Норкросс, здається, з цим допомагали.

— Хочеш усіх новин, мусиш приходити сюди зрання. Я це почула від неї, — показала Ейнджел на Мору Данбартон, літню довірену, яка мала довічний термін. Мора якраз діставала зі свого візка журнали і розкладала їх на столах, роблячи це з безмежною точністю й акуратністю. Сиве волосся стирчало навкруг її голови прозорим ореолом. Ноги облягали товсті компресійні панчохи кольору цукрової вати.

— Моро! — погукала Джінет, проте стиха. Кричати в загальній вітальні було строго verboten[17], окрім як дітям у дні відвідин та утримуваним під час щомісячних вечорниць. — Підійди-но сюди, подружко!

Мора неспішно покотила до них свій візок.

— Маю номер «Сімнадцятки»[18], — сказала вона. — Комусь із вас цікаво?

— Мене не цікавило й коли мені було сімнадцять, — відповіла Джінет. — Що там з Кітті?

— Півночі кричала, — почала Мора. — Дивно, що ви не чули. Вони її витягли з камери, щось укололи і перевели до А. Зараз спить.

— Щось кричала? — запитала Ейнджел. — Чи просто кричала?

— Кричала про чорну королеву. Що вона сьогодні вже буде тут.

– Із концертом приїздить Аріта? — перепитала Ейнджел. — Це єдина чорна королева, яку я знаю[19].

Мора на це не звернула уваги. Вона роздивлялася синьооку білявку на обкладинці журналу.

— Точно ніхто з вас не хоче «Сімнадцятки»? Тут є гарні вечірні сукні.

— Я не одягну на себе жодної з таких суконь, поки в мене не буде тіари, — сказала Ейнджел і розсміялася.

— А доктор Норкросс дивився Кітті? — спитала Джінет. — Поки ще ні, — сказала Мора. — У мене була колись вечірня сукня. Така собі гарна, блакитна, пишна. Мій чоловік пропалив у ній праскою дірку. Випадково. Він намагався мені допомогти. Але ж ніхто його не навчав прасувати. Більшість чоловіків не вміють. І він уже ніколи не навчиться,