Сплячі красуні - Стівен Кінг
Клінт усміхнувся до себе в дзеркалі. Він чисто поголений. Він живий. Йому майже стільки ж років, як було Полу Мантпільєру в 1999-му.
Дзеркалу він проказав:
— Агов, Антоне, та пішов ти нахер.
Ця бравада була фальшивою, але принаймні він висловився. За дверима ванної Клінт почув клацання замка в спальні, звук висунутої шухляди, там гупнуло — це Лайла вкинула до шухляди кобуру з пістолетом, засунула і знову клацнула її замком. Він почув, як вона зітхнула й позіхнула.
На той випадок, якщо вона вже заснула, одягався він безгучно і, замість сісти на ліжко і взути туфлі, Клінт підхопив їх, щоб понести донизу.
Лайла озвалася:
— Усе гаразд. Я ще не сплю.
Клінт не був певен, чи це цілком так: Лайла впала на ліжко навіть не розстібнувши верхнього ґудзика своїх формених штанів. Вона навіть не заповзла під ковдри.
— Ти, певне, виснажена. Я вже йду. Все там гаразд, на Гірській?
Минулого вечора вона надіслала есемес, що на Гостинно-Гірській дорозі сталося якесь лихо… «не чекай на мене, лягай спати». Хоча подібне й траплялося, та залишалось незвичним. Він із Джаредом засмажив на грилі стейки й заполірував їх двома пляшками «Якірного парового»[10] на надвірному помості.
— Відірвався причіп. «Домашні-тварини-якось-там». Якась мережа крамниць? Перекинувся набік, заблокував усю дорогу. Все засипало котячим піском і собачою їжею. Закінчилося тим, що нам довелося зсовувати його зі шляху бульдозером.
— Оце так цирк, — він нахилився, приклавшись до її щоки поцілунком. — Агов. Хочеш, почнемо бігати разом?
Ця ідея йому щойно навернулася, і він моментально їй зрадів. Неможливо припинити знеміцнення й обважніння свого тіла, але можна з цим боротися.
Лайла розплющила праве око, світло-зелене в сутінках кімнати із затуленими шторами.
— Не цього ранку.
— Звісно, не зараз, — погодився Клінт.
Він завис над нею, думаючи, що вона збирається поцілувати його навзаєм, але вона тільки побажала йому гарного дня й додала, щоб нагадав Джареду винести сміття. Око підкотилось і заплющилося. Спалах зеленого… й нема.
4
Запах у сараї стояв заледве стерпний.
Гола шкіра Євки взялася сиротами, їй довелося зробити зусилля, щоб не виблювати. Цей сморід складався з суміші горілих хімікатів, диму сухого листя й зіпсованої їжі.
Одна з нетель вгніздилася в її волоссі, заспокійливо пульсуючи впритул до Євчиного скальпу. Євка дихала якомога неглибоко і роззиралась довкола.
Цей збірний сарай слугував куховарнею наркотиків. У центрі приміщення стояла газова плита, приєднана пожовклими трубками до пари білих балонів. На верстаті під стіною — лотки, джбани з водою, відкрита коробка пакетиків «Зіплок»[11], пробірки, корки, безліч убитих сірників, мікролюлька з обпаленим сподком та раковина, від якої надвір під дверною сіткою, яку відтулила, заходячи сюди Євка, йшов шланг. На долівці — порожні пляшки та пом’яті бляшанки. Ненадійний на вигляд садовий стілець зі штампованим логотипом Дейла Ернгардта-молодшого[12]на спинці. У кутку жужмом — сіра картата сорочка.
Євка струсила задерев’янілість і принаймні трохи бруду з тієї сорочки, а потім наділа її на себе. Поли заледве прикривали їй сідниці і клуби. Зовсім донедавна ця сорочка належала комусь огидному. Пляма у формі штату Каліфорнія, яка розтеклась униз від грудей, повідомляла, що той огидний індивід полюбляв майонез.
Присівши навпочіпки біля балонів, Євка висмикнула з них пожовклі трубки. Потім відкрила крани цих балонів з пропаном на чверть дюйма кожний.
Знову опинившись надворі, опустивши за собою дверну сітку, Євка затрималася, глибоко вдихаючи свіже повітря.
Сотні за три футів нижче на лісистому схилі виднівся трейлер з гравійним накатом перед ним, де стояли пікап та два легковики.
На мотузці для білизни поряд з кількома вицвілими трусами й джинсовою курткою висіли три вительбушених кролики, з одного із них ще скрапувало. З комина трейлера клубочився вгору пічний димок.
З відстані, яку вона подолала, перейшовши негустий ліс і поле, Дерева більше не було видно. Втім, вона не була самотня: нетлі комашилися на даху сараю, соваючись і спорхуючи.
Євка вирушила вниз по схилу. Сушняком їй кололо ступні, камінцем порізало п’ятку. Євка не спиняла ходи. На ній швидко все заживало. Біля мотузки вона зупинилася, щоби прислухатись. Почула чоловічий сміх, увімкнений телевізор та десять тисяч черваків, які в глибині невеличкої ділянки довкола неї відсвіжували ґрунт.
Кролик, з якого досі стікала кров, підкотив на неї свої затуманені очі. Євка спитала в нього, які тут справи.
— Троє чоловіків і одна жінка, — відповів кролик. Одинока муха вилетіла з його рваних чорних губ, покрутилася поряд і з дзижчанням влетіла до печерки повислого вуха. Євка чула, як муха гуде і б’ється там. Вона не ганила муху, яка робила те, що й мусить робити муха, але журилася за цим кроликом, котрий не заслуговував на таку гидку долю. Євка любила всіх тварин, та особливо до душі їй були дрібніші, оті, що повзають у лугах або стрибають серед сушняку, з делікатними крильцями і сторожкі.
Вона завела долоню кролику за голову і ласкаво піднесла його пошерхлі, чорні губи до своїх.
— Дякую тобі, — прошепотіла Євка і залишила його в упокої.
5
До вигід життя саме в цьому кутку Аппалачії[13] належало те, що за дві казенні зарплати тут можна було придбати собі пристойного розміру будинок. Дім Норкроссів був сучасною будівлею з трьома спальнями в кварталі собі подібних. Будинки гарні, просторі без гротескності, з галявинами, що годилися для гри у фрізбі, й пагористими краєвидами, які в зелений сезон буяли листям. Що трохи пригнічувало в цьому кварталі, так це те, що навіть попри низькі ціни майже половина тутешніх привабливих помешкань стояли порожніми. Винятком був демонстраційний будинок на вершечку пагорба — його підтримували чистесеньким, сяючим та умебльованим. Лайла казала, то лише справа часу, поки в цей дім не вломиться якийсь мет-нарик, аби створити там кубло. Клінт казав їй, щоб не хвилювалася, він особисто знає шерифа. Фактично таке між ними відбувалося майже регулярно.
(«Вона западає на літніх парубків?» — відгукнулася Лайла, пускаючи очима бісики і притискаючись до його стегна.)
На верхньому поверсі будинку Норкроссів містилася
