Довге темне передвечір'я душі - Дуглас Адамс
Зрештою Джентлі поворушився.
Простирадла та ковдри були туго насунуті на його голову, але десь приблизно посередині ліжка з-під ковдр повільно висунулася рука; її пальці обережно намацували дорогу вздовж підлоги. Маючи в цьому великий досвід, пальці вправно обійшли навколо миски з чимось дуже бридким, що стояла там з кінця вересня, і зрештою дісталися до напівпорожньої пачки сигарет і коробки з сірниками. Пальці витрусили з пачки м'яту білу трубку, схопили її та коробку сірників, а тоді почали тикатися в сплутану постільну білизну там, де мала бути голова, неначе якийсь фокусник тикав у хусточку, з якої мав намір випустити зграю голубів.
Зрештою сигарета була встромлена в діру. Сигарета була запалена. Якийсь час здавалося, ніби все ліжко глибоко затягується. Воно довго й гучно кашляло, здригаючись, а потім, зрештою, почало дихати більш розміреним ритмом. У такий спосіб Дірк Джентлі прийшов до тями.
Якийсь час він лежав там, страждаючи від жахливої тривоги та почуття провини через якийсь тягар, що гнітив його. Він побажав забути про це, і відразу забув. Він важко підвівся, і через кілька хвилин побрів на кухню.
Пошта, що лежала на килимку перед його дверима, складалася зі звичайних речей: нечемний лист, що погрожував скасувати його картку American Express, запрошення подати заяву на картку American Express і кілька рахунків більш істеричного й нереалістичного характеру. Він не розумів, навіщо вони досі надсилали це йому. Не отримавши від нього гроші, вони ще й на послуги пошти витрачалися. Дивуючись недоброзичливій некомпетентності цього світу, він похитав головою, викинув пошту, зайшов у кухню й боязко наблизився до холодильника.
Той стояв у куті.
Кухня була велика й огорнута глибоким мороком, який не зник, а лише трохи пожовтів, коли було ввімкнуто світло. Дірк присів перед холодильником і обережно оглянув край дверей. Він знайшов те, що шукав. Взагалі-то, він знайшов навіть більше, ніж шукав.
Біля нижнього краю дверей, впоперек заповненого сірою гумою вузького проміжку між дверима й корпусом холодильника висіла людська волосина. Вона була приліплена там висохлою слиною. Це було те, що він шукав. Три дні тому він приліпив її там власноруч і перевіряв її після того вже кілька разів. Але він не очікував знайти там ще одну волосину.
Він стривожено нахмурився. Друга волосина?
Вона була приліплена впоперек проміжку так само, як і перша, але біля верхнього краю дверей, і він її туди не ліпив. Він уважно розглянув її, навіть не полінився відкрити старі жалюзі, щоб впустити в кухню більше світла.
Денне світло грубо, як загін полісменів, пропхнулося всередину, обшукало всю кухню, яка так само, як і спальня, створила б певні труднощі для будь-кого, хто не був позбавлений естетичного смаку. Як і більшість інших кімнат у будинку Дірка, ця була велика, загрозлива й неохайна. Вона просто глумилася над будь-якими спробами прибрати її, глумилася та відкидала їх убік, як он ту маленьку купку дохлих закатованих мух, що лежала під вікном на стосі коробок з-під піци.
Світло виявило природу другої волосини: пофарбована в насичений металево-оранжевий, біля кореня сива. Дірк закопилив губу й глибоко замислився. Так сильно він напружив мозок не для того, щоб зрозуміти, кому належить ця волосина — до кухні регулярно заходила лише одна особа, чия голова мала такий вигляд, ніби нею екстрагували металеві окиси з промислових відходів. Але йому було потрібно серйозно зважити все, що витікало з того, що ця особа ліпить свої волосини до дверей його холодильника.
Це означало, що мовчазний конфлікт між ним і його прибиральницею здійнявся до нового, жахливого рівня. За оцінкою Дірка наразі минуло вже три місяці відтоді, як двері холодильника відчинялися востаннє, і ні він, ні прибиральниця не хотіли бути першим, хто це зробить. Холодильник у кутку кухні вже не просто стояв, він зачаївся там, підстерігаючи. Дірк дуже добре пам'ятав той день, коли домашній прилад почав підстерігати його. Це було приблизно тиждень тому, коли Дірк зробив спробу простого виверту з метою обдурити Елену — стару каргу звали Еленою — щоб та відкрила двері холодильника. Виверт було вправно відхилено й віддачею мало не вразило Дірка.
Він тоді обрав таку стратегію: пішов до місцевого міні-маркету й купив продукти. Нічого незвичайного: молоко, яйця, бекон, трохи шоколадного крему й півфунта звичайного масла. Він невинно поклав їх на холодильник, ніби кажучи: «Якщо матимете вільну хвилинку, покладіть це, будь ласка, всередину».
Коли він того вечора повернувся додому, його серце аж затріпотіло, бо продуктів на холодильнику вже не було. Вони зникли! Їх не просто пересунули або поставили на полицю — їх не було. Напевно, вона зрештою здалася й прибрала їх. У холодильник. А відкривши його, вона безумовно мала його вимити. Це був перший і єдиний раз, коли його серце сповнилося теплотою та вдячністю до неї, і він хотів був уже полегшено й тріумфально розкрити двері, аж раптом восьме почуття (останнього разу, коли Дірк рахував, їх у нього було одинадцять) попередило його, що треба бути дуже, дуже обережним, і що спочатку треба подумати, куди Елена могла діти те, що прибрала зсередини холодильника.
Невимовний сумнів катував його розум, коли він безшумно наближався до відра зі сміттям, що стояло під раковиною. Затамувавши подих, він підняв кришку й зазирнув усередину.
