Версола. Книга 1. Колоніст - Сергій Залевський
— Нормально так дало — задоволено замотав головою він, намагаючись позбавитися від дзвону в ній — ти природжений підривник, партнер, залікова дрібничка…. що ж, приступимо, мабуть!
Підтягли лебідкою усі чотири туші до всюдихода і взялися за справу, але зброю тримали біля себе — оскільки вибух був чутний, швидше за все, далеко, то на хижаків він міг вплинути прямо протилежно, залучаючи до джерела шуму. Працювали парою над однією тушею, переходячи потім на наступну: спочатку фрезою відпилювали білі роги — шикарні прикраси були у цих звірів, що не говори. Поверхня на дотик була грубуватою, шорсткою біля основи, але до вістря ця шорсткість пропадала і мінялася на поліровану гладку. У всіх чотирьох роги виявилися приблизно однаковими, в межах шістдесяти сантиметрів, включаючи плавний вигин біля основи. Оскільки для зняття шкури все одно вимагалося розпороти десь черево, то вилучили серце і печінку у усіх чотирьох — більше нічого з органів брати не стали. Потім обережно зайнялися головами: для цього використали лазерний різак (ніж) — мозки бізонів виявилися трохи дивними, що стало помітно, коли витягнули усі чотири екземпляри і промили гарячою водою. Від лобових доль, де примітили дві невеликі шишки, або пухлини можливо, по сірій речовині мозку розповзалася система тонких ниток-судин, що нагадують кровоносну, але темнішу по забарвленню і тонше.
— Дивися, Волш — тут інша система, не така, як у хижаків, яких ми препарували і здали — показав на аномалію пальцем — у тих таких ось «пухлин» більше, наскільки я пам'ятаю,… від чотирьох до шести, у кого як, і ось така сітка в мозку має складніший малюнок. Не зійти мені з цього місця, якщо це не природний орган захисту від навіювання — потрібно це спробувати обов'язково… потім, коли закінчимо зі шкурами.
Упакувавши вміст черепних коробок копитних альбіносів, мисливці взялися за зняття шкур — трофеї виглядали дуже ефектно: майже біла, досить жорстка оболонка буйволів притягувала погляд своєю незвичністю і видом. Знімали довго і обережно, щоб не пошкодити таку цінну, поза всяких сумнівів, річ.
— Знатна штуковина — цокнув мовою Волш, коли вони зняли перший екземпляр — гадаю, що зможемо видавити з Кайла тисяч вісім, а при хорошому розкладі і всі десять…. знову ж таки нова тварина у базу, премія і таке інше.
До сутінків встигли зняти всі чотири і розтягнути їх на спеціальних розпірках в причепі, обробивши внутрішню поверхню шкури ножами, а потім і засобами для видалення живих тканин.
— Я б собі таку шкірку під ноги біля ліжка кинув — мрійно сказав Віктор, дивлячись в темне небо — уранці встав, занурив ноги в такий килим… річ!
— Все-таки думаєш заснувати своє селище? — відреагував напарник — а до існуючих вже поселень чого не хочеш приєднатися, я чув, там досить згуртовані колективи, дружня атмосфера, адже люди завжди в очікуванні небезпеки.
— Розумієш, я думаю, що не приживуся там — це потрібно сходитися з усіма по одному, раз колектив згуртований, хіба мало: комусь не сподобаюся, або мені хтось не сподобається. Та і потім не випускай з уваги людську заздрість і пожадливість: дізнаються про мої можливості, оцінять рівень моїх і своїх доходів — зрізу почнуться терки, згадай моє слово. Почнеться: потрібно тобі і на колектив попрацювати, ти ж тут не один, поділися удачею і так далі — а я не збираюся нікому допомагати за просто так. Це у нас з тобою склалися стосунки, а з іншими так спокійно навряд чи пройде — у людей заздрість в крові, а враховуючи місцеві умови життя, вірніше, виживання…. коротше, я цю можливість взагалі не розглядаю. Давай краще почнемо тебе «покращувати»!
Витягнули один пакет з мозком альбіноса і почали його роздивлятися — Волш якось зблід увесь від перспективи сирої їжі.
— Чого ти боїшся, а? — дивувався Віктор — паразитів тут не може бути, вони зазвичай селяться в шлунку, печінці, а мозок — це чиста маса, серце його навіть окремою артерією забезпечує. Якщо так бридко живитися сирим, то пропоную з'їсти тільки ці горбки-нарости в лобовій частині — посоли і запий чимось алкогольним. Давай, партнер, не томи — пропоную поділитися — ти зжереш ці пухирці, а я потім з'їм мозок — його тут усього кілограма півтора-два… зварю і з'їм, сире не люблю, хе-хе.
— Слухай, Вік, а давай все зваримо спершу — якщо не допоможе, то тоді другий раз так і бути, сирим спробую, давай?
— Гаразд, умовив — погодився партнер, розглядаючи посіріле обличчя мисливця — тільки не зваримо, а пропаримо на водяній бані, при такому способі втратимо менше цінних речовин.
Загалом, на вечерю було парене блюдо з мозку місцевого білого копитного — пішло добре, кожному своя доля, звичайно, але загальне враження було непоганим — ніжне м'ясне суфле з додаванням солі уляглося в шлунках змучених мандрівників. На наступний ранок наздогнали стадо і влаштувалися в півтора кілометрах від нього: слід було перевірити, чи є сенс від такої дорогої дієти. Для цього всілися на даху і стали чекати появи хижаків — Віктор сидів так, щоб бачити партнера, і у разі чого, відключити його. Напад на мозок був як завжди несподіваним — хто давив йому на голову, землянин так і не зрозумів, оскільки тварюки добре замаскувалися в густій траві і не показувалися на очі. Поки свідомість відмічала неприємні, мерзенні відчуття в голові людини, сама людина уважно стежила за напарником: на жаль, вечірня дієта не
