Її величність кішка - Бернард Вербер

І все-таки варто щось вигадати, щоб не надто зачепити його самолюбство.

— Вона мене заспокоює, додає сили… То наче талісман, на щастя…

— Але ж… — не вгаває сіамець.

— Та й так надійніше. Що, коли острів оточать, на вас нападуть? Я б утекла і зберегла її…

— Добре-добре, хай буде в тебе, та спершу я хотів би дати тобі три дипломатичні поради. По-перше, зроби так, щоб він якнайбільше говорив про себе: ми ніколи не шкодимо тим, хто почув нашу історію. Розповідаючи, ми ніби віддаємо частинку себе, і слухач уже не зовсім «чужий». По-друге, не можна його недооцінювати. Хай там як, він обійшов усіх претендентів на щурячий трон, а серед них, мабуть, були не тільки дуже сильні, а й вельми розумні супротивники. По-третє, не втрачай контролю. Ніщо не має заскочити тебе зненацька, збити з пантелику. Коли вже таке трапиться — не виказуй себе, не давай волю емоціям. Спробуй натомість зробити так, щоб він вихлюпнув усе, що в нього на душі — гнів, радість, подив, розчарування. Коли емоції беруть гору — розум затьмарюється.

І наостанок — куди ж без Есмеральди:

— Не забувай, що він зробив із нашими. Він любить смерть, він любить різанину, він любить біль.

Не зводячи з мене жовтих глибоких очей, вона додає:

— Коли буде змога — не вагайся: вбивай!

60. Зустріч Кортеса і Монтесуми

Знайомство двох цивілізацій — подія завше делікатна, надто коли йдеться про зустріч ватажків.

Року 1517 імператор ацтеків Монтесума (мовою науатль його ім’я означає «той, що хмурить брови») дізнався, що морем пливуть три гори, а на них — кількадесят білошкірих чоловіків. Приставши до берега й осідлавши коней, чужинці спробували заговорити до селян, але порозумітись не вдалося. Тоді вони відпливли назад. То був перший контакт.

У січні 1519 року іспанці відрядили до мексиканського берега другу експедицію — числом у 1000 осіб — із дарунками для Монтесуми. Дорогою іспанці грабували й плюндрували ацтекські святині, про що негайно доповіли імператорові.

Той поцікавився, як звати ватажка чужинців. Дізнавшись його ймення — Ернан Кортес, — Монтесума теж надіслав зухвальцю дарунки, разом із тим заборонивши іспанцям ступати на його землю.

Тоді Кортес сам очолив наступну — третю — експедицію: щоб дістатися столиці ацтеків і побачити імператора.

8 листопада 1519 року вони зустрілись у Теночтітлані, на висоті 2000 метрів. Убраний у чорне конкістадор спішився, щоб привітати імператора; пишно виряджений Монтесума прибув на зустріч ношами, які несли його двоюрідні брати. Ступаючи по врочисто розстеленому килиму, чоловіки рушили один до одного.

Кортес хотів був обійняти імператора, та сторожа не підпустила. Втім, сум’яття скоро минулося, правителі обмінялися дарунками і — з допомогою тлумачів — компліментами. На час перебування в місті Кортесові віддали невеличкий палац.

Вдруге вони зустрілися в хоромах Монтесуми. Цього разу іспанець поставив вимоги: ацтеки мають відмовитися від людського жертвоприношення, навернутись у християнство та віддати золото. Принагідно конкістадор прочитав імператорові коротку лекцію з історії релігії — пояснив походження світу, від Адама і Єви до Христа, згадавши Ноя, Авраама та Мойсея.

Ацтек зацікавлено вислухав — порозуміння начебто досягнуто. Та згодом люди Монтесуми порізали іспанських моряків. Відтак розгніваний Кортес ставить нову вимогу: Монтесума має бути його в’язнем. Спершу імператор на такі умови не пристає, але під дулами іспанських рушниць змушений підкоритися. Коли його народ обурився такою страшною наругою, Монтесума заявив, буцімто чинить так із власної волі, не з примусу — мовляв, такий у нього задум.

1 лютого 1520 року Кортес примусив імператора зректися трону на користь іспанської корони — і то привселюдно, з балкона свого палацу. Пожбурене розпаленою юрбою каміння вцілило у Монтесуму — тоді іспанець штрикнув його кинджалом у спину. Кілька днів потому імператор помер від ран. Відтак ацтеків поневолили, а їхні землі — сплюндрували.

Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.

Том XII

61. Словесний поєдинок

Моя матуся казала: «Коли треба бути краплею води — будь тією, що переповнить келих».

Тож я зустрінуся з ним — і то віч-на-віч.

Плавати я вже навчилася, тож до човна дістаюся сама.

Розтинаючи воду лапами, згадую, як страшенно її боялася, і радію, що подолала страх. Життя відкриває в мені дивовижні таланти — часом доводиться робити те, що допіру досі видавалося неймовірним.

Третє Око лише додало мені певності: життєвий шлях — це підступні випробування й відкриття, що спонукають нас до невпинного розвитку.

Яка ж то наївна душа може повірити в успіх такої витівки — подумати лишень, розмова з нещадним убивцею! — сказала б я, коли 6 ішлося не про мене.

РЕВАЗ принесе мені успіх. Добре, що вона водонепроникна й протиударна.

Я підпливаю до човна. Цю зустріч не варто переоцінювати, але й легковажити нею не варто. Все так, як описував Шампольйон: застряглий в очеретах і поламаному вітті пластиковий човник.

Щура поки не видно. Я чекаю.

Невдовзі помічаю білу пляму, що наближається до мене, допомагаючи собі довгим хвостом, неначе джгутиком.

Пацюк, мокрий як хлющ, хапається за мотузку, що стирчить із човна, і залазить до нас.

Ми одночасно стріпуємося, щоб висушити шерстку. Це нас трохи зближує. Тоді роздивляємось одне одного, обнюхуємо. Він навіть дрібніший, ніж я уявляла. Червоні оченята світяться жаринками. На шиї — пластиковий мішечок із USB-кабелем.

Він про все подбав.

На Третьому Оці ми маємо пластикові ковпачки, що захищають метал від пилу й води. Ми їх знімаємо й відкладаємо вбік — так люди знімають капелюха.

Тамерлан впевнено розкриває мішечок. Його лапи з чотирма пальчиками на диво моторні — він орудує ними мало не з людською вправністю.

Щур поволі розкручує кабель, тоді, спритно під’єднавши один кінець до свого Третього Ока, подає мені другий — я маю зробити те саме. Отже, переклад не потрібен — за допомогою кабеля ми говоритимемо напряму.

Встромивши нарешті той дріт, я тут-таки чую думки щурячого короля. Дивовижне відчуття. Мій співрозмовник вельми збуджений.

Він радий зі мною побалакати. Йому кортить дізнатися, хто я. Він не почуває до мене ворожості.

Я мушу відкинути всі упередження і, попри настанови Есмеральди, забути всі його криваві лиходійства: пошматовані шестеро розвідників, вовча зграя, сфінкс і його плем’я. Мушу прогнати з-перед очей розіп’ятих Ганнібала й Вольфганга.

Мушу очистити розум, думати лише про порятунок моїх нових друзів і творення кращого майбутнього