Сивий Капiтан - Володимир Миколайович Владко
I вiдразу здогадався сам, не запитуючи Сивого Капiтана, який з зосередженим, напруженим обличчям вдивлявся в екран i стежив за вузькими поворотами каналу.
Все пояснювалося тим самим пошкодженням, якого завдала "Люциферовi" пiдступно поставлена полiцiєю мiна. Машинi весь час бракувало водню, його не вистачало для нормальної роботи всiх складних i численних механiзмiв. Насамперед не працював електромагнiтний генератор, лишаючи "Люцифер" беззахисним перед кулями й снарядами. Далi, мабуть, не дiяла i складна система автоматичного керування машиною, яка теж вимагала великої кiлькостi енергiї. Тому Капiтан i змушений був вести "Люцифер" за допомогою штурвала, - iншого виходу не лишалося...
А коли було пройдено вузьку, найнебезпечнiшу частину каналу з тими частими поворотами i "Люцифер" вийшов на вiдносно широкий шлях пiд водою,Сивий Капiтан коротко розповiв юнаковi про те, як було вiдкрито цей канал, своєрiдний витвiр невичерпної на вигадки природи.
У концентрацiйному фалангiстському таборi ув'язнений № 467 517, який мав колись iм'я Ернана Рамiро, познайомився з iншим ув'язненим, старим професором геологiї. Вся провина того професора перед урядом генерала Фернандеса полягала в тому, що його єдиний син брав участь у русi патрiотiв i був розстрiляний. Фалангiстам того було замало, й вони кинули до табору батька розстрiляного патрiота, незважаючи на його похилий вiк. Старий професор уже не мiг працювати на каменоломнях, вiн покiрно конав на сирих дощатих нарах. I, мабуть, давно вже помер би, коли б iншi ув'язненi не доглядали за ним.
Якось увечерi професор, якому Ернан Рамiро принiс його порцiю злиденної табiрної їжi, розповiв про дивне явище, що спостерiгалося в лiсi Фонтiверос, - про змiни рiвня води в лiсовому озерi. Про це явище знали, звiсно, мiсцевi жителi, але вони давно звикли до нього i не звертали уваги на те, що зацiкавило професора. А його найбiльше вразило те, що загадкове озеро змiнювало свiй рiвень перiодично. Це означало, що змiни рiвня не залежать вiд дощiв або iнших мiсцевих причин. Професор дослiдив перiодичнiсть змiн рiвня i встановив, що вони збiгаються з часом припливiв i вiдпливiв у морi. Виходило, що велике озеро Фонтiверос, розташоване принаймнi за двiстi кiлометрiв од моря, якось було зв'язане з морем. Але як саме?
Тодi ж таки старий професор прийшов до висновку, що мiж озером i морем мусить iснувати якийсь канал. Але на поверхнi землi каналу не було, отже, лишалося припустити, що вiн проходить пiд землею. То була смiлива думка, i професор не наважувався висловити її публiчно доти, поки йому не пощастить перевiрити своє припущення. Вiн збирався провести потрiбнi дослiдження, але не встиг: його кинули до концтабору. Питання лишилося нерозв'язаним, хоч професор i був певен, що не помиляється.
- Нiчим iншим ту змiну рiвня води в озерi пояснити не можна, - закiнчив професор свою розповiдь. - Шкода, що я не встиг завершити свої дослiдження... тепер це вже нiкому не цiкаво в нещаснiй Iберiї... а тим часом той пiдземний канал, якщо вiн справдi iснує, був би єдиним у цiлому свiтi явищем такого характеру.
Ув'язнений № 467 517 гiрко посмiхнувся, почувши цi слова. Хiба тiльки один старий професор не закiнчив своєї роботи? Хiба тiльки його уявлюваний пiдземний канал був би цiкавим науковим вiдкриттям?.. Адже ув'язнений № 467 517 знав i iнших наукових працiвникiв, роботу яких було обiрвано фалангiстським урядом,- i ще яку важливу роботу.
Але розповiдi старого професора ув'язнений № 467 517 не забув, хоч вона й дуже мало стосувалася його спецiальностi. Так уже був влаштований його розум, що всмоктував у себе цiкавi факти. Але, певна рiч, тодi йому й на думку не спадало, що та розповiдь стане в пригодi Сивому Капiтановi з його "Люцифером"...
- А проте дуже згодилася, - зауважив Олесь. - Iнакше я й не знаю, як можна було б врятуватися з того озера...
- А, он ти про що, - посмiхнувся Ернан Рамiро. - Нi, друже мiй, цього було б замало. Розповiдь старого професора дала менi значно бiльше... правда, тут допомiг iще один випадок. Проте це вже потiм, та ти й сам побачиш, що я маю на увазi.
Олесь з захопленням поглянув на нього: скiльки несподiванок, скiльки новин, таємниць i загадок приносить кожен день перебування на "Люциферi"! А Сивий Капiтан говорить так, нiби це все тiльки початок. Який раз уже вiн зауважує, що Олесевi доведеться ще чимало взнати. I яка надзвичайна сила волi, наполегливiсть i винахiдливiсть вiдзначають усе, що робить Сивий Капiтан! Коли б iще пощастило позбутися тих глибоких сумнiвiв, якi зародились у юнака пiсля бесiди з Фредо Вiкторе, як це було б прекрасно!..
Раптом Олесь судорожно зiтхнув. Йому хотiлося набрати в легенi бiльше повiтря, вiльно i широко вдихнути його. Але чомусь це не виходило. Чи нi, навiть не так. Вiн дихав глибоко, на всi груди, проте не вiдчував полегшення. Враз стало жарко, на чолi виступив пiт. I ще ось закрутилося в головi... коли б пiдвестися на ноги, мабуть, вiн не змiг би зберегти рiвноваги...
- Ой! - зiтхнув вiн ще раз, стискаючи руки.
- Що з тобою? - стурбовано спитав його Ернан Рамiро. - Ти зблiд, Олесю!
- Я не знаю, - вiдповiв юнак, намагаючись перебороти кволiсть, що враз охопила його. - Менi чомусь жарко... i важко дихати... та це пусте, не звертайте уваги...
- Так, розумiю, - тихо мовив Сивий Капiтан. - Ти не звик до таких речей, до змiн у тиску повiтря та його складi. Нiчого не вдiєш, доведеться триматись, Олесю. У нас немає iншого виходу. Залишається ще принаймнi година... бо "Люцифер" не може зараз пливти швидше.
Вiн знов натиснув на кнопку гучномовного телефону. Спалахнула сигнальна лампочка.
- Слухаю, Капiтане, - долинув з репродуктора хрипкий голос Валенто Клаудо.
- Як iз запасами повiтря, Валенто?
- Заощаджую, Капiтане. В межах голодної норми, як ви наказали. Автомат подає не бiльше трьох чвертей лiтра на хвилину.
Ернан Рамiро поглянув на показання приладiв.
- Треба ще зменшити витрати, Валенто. Переведiть автомат на пiвлiтра на хвилину. Це тяжко, знаю, але iнакше нам не вистачить.
- Єсть, Капiтане!
Олесь злякано поглянув на Сивого Капiтана: як, ще зменшити подачу повiтря? Що ж тодi буде, коли й зараз
