Фундація та Імперія - Айзек Азімов

Але існує більш глибоке припущення! Селдон вважав, що людські реакції на подразники залишатимуться незмінними. Якщо перше припущення правильне, тоді друге буде помилковим! Якийсь чинник має спотворювати емоційні реакції людей, інакше Селдон не помилився би і Фундація не впала б. Цим чинником може бути лише Мул!

Я маю рацію? Чи мої міркування непереконливі?

Бейта ніжно погладила його.

– Жодних сумнівів, Еблінгу.

Міс був щасливий, мов дитина.

– Це і багато іншого спадає мені на думку. Скажу вам, іноді мені цікаво, що ж таке відбувається в мені. Я пригадую той час, коли так багато речей здавалися мені загадковими, а тепер геть все зрозуміло. Проблеми вирішилися. Я натрапляю на щось, що видається проблемою, і якимось чином розумію, як її розв’язати. І мої теорії та здогади, здається, завжди підтверджуються. Я маю якусь рушійну силу, що завжди тягне мене вперед… тому я не можу зупинитися… і не хочу їсти або спати… а весь час іти далі, далі… далі…

Його голос перетворився на шепіт; він притиснув до лоба тремтливу руку із синіми прожилками вен. В очах промайнуло і зникло якесь безумство.

Тоді сказав спокійніше:

– То я ніколи не розповідав вам про силу мутації Мула, чи не так? Але ви кажете, що вже все знаєте…

– Це був капітан Прітчер, Еблінгу, – сказала Бейта. – Пам’ятаєте?

– Це він сказав вам? – В його голосі почулися ображені нотки. – Але як він дізнався?

– Мул вплинув на нього. Тепер він його полковник. Він переконував нас здатися Мулові, тому і розповів усе.

– Тоді Мул знає, що ми тут? Я мушу поквапитися… А де Магніфіко? Хіба він не з вами?

– Магніфіко спить, – роздратовано сказав Торан. – Взагалі-то вже ніч.

– Справді? Тоді… А я спав, коли ви увійшли?

– Спали, – рішуче сказала Бейта, – і вам не варто сьогодні працювати. Лягайте знову спати. Ну ж бо, Торі, допоможи мені. І не пручайтеся, Еблінгу, вам ще пощастило, що я одразу не запхала вас під душ. Зніми з нього черевики, Торі, а завтра прийдеш сюди і виведеш його на свіже повітря, поки він тут не захирів. Погляньте на себе, Еблінгу, ви геть здичавіли. Ви голодні?

Еблінг Міс похитав головою і подивився вгору якимось ніяковим і чудернацьким поглядом.

– Я хочу, щоб ви завтра прислали сюди Магніфіко, – пробурмотів він.

Бейта поправила простирадло біля його шиї.

– Завтра тут буду я, з випраною білизною. Ви приймете ванну, потім вийдете звідси, навідаєтеся на ферму і трохи погрієтеся на сонці.

– Я цього не робитиму, – мляво сказав Міс. – Чуєте? Я дуже зайнятий.

Його ріденьке волосся розсипалося по подушці, оточивши голову срібним німбом. Він таємниче прошепотів:

– Ви ж хочете потрапити на Другу Фундацію, чи не так?

Торан швидко озирнувся і сів поруч із ним на кушетку.

– Що там із Другою Фундацією, Еблінгу?

Психолог вистромив руку з-під простирадла і кволими пальцями схопив Торана за рукав.

– Фундації були засновані на Великому психологічному з’їзді під головуванням Гарі Селдона. Торане, я знайшов опублікований протокол цього з’їзду. Двадцять п’ять грубих плівок. Я вже передивився короткі виклади різноманітних доповідей.

– Ну?

– Із допомогою цих текстів дуже легко визначити точне розташування Фундації, якщо ви хоч трохи знаєте психоісторію. На неї часто посилаються, якщо правильно тлумачать рівняння. Але про Другу Фундацію, Торане, ніхто не згадує. На неї немає жодних посилань.

Торан насупив брови.

– Тобто її не існує?

– Звичайно, існує, – сердито вигукнув Міс. – Хто сказав, що її немає? Просто про неї менше говорять. Її значення і вся інформація про неї краще приховані і заплутані. Не розумієте? Саме вона найважливіша і має вирішальне значення! У мене є протокол з’їзду Селдона. Мул ще не переміг…

Бейта тихо вимкнула світло.

– Лягайте спати!

Торан і Бейта мовчки пішли до свого помешкання.

Наступного дня Еблінг Міс викупався, перевдягнувся і востаннє в житті втішався сонцем та вітром Трентора. Наприкінці дня він занурився у гігантські сховища бібліотеки і вже ніколи звідти не повернувся.

Наступного тижня життя знову ввійшло у звичний ритм. Сонце Неотрентора світило у нічному небі Трентора яскравою, спокійною зіркою. На фермі вирували весняні польові роботи. На території Університету панувала тиша. Галактика спорожніла, а Мула наче ніколи й не існувало.

Бейта подумала про це, спостерігаючи за Тораном, який розпалив сигару і дивився на клаптики блакитного неба, що проглядали між металевими шпилями, які затулили горизонт.

– Гарний день, – сказав він.

– Так. Ти все згадав у списку, Торі?

– Звичайно. Півфунта вершкового масла, дюжина яєць, стручкова квасоля. Я все записав, Бей. Принесу все, що треба.

– Добре. І переконайся, що овочі з останнього врожаю, а не якісь музейні реліквії. До речі, ти не бачив Магніфіко?

– Ні, після сніданку він мені не траплявся на очі. Мабуть, він разом із Еблінгом переглядає якусь книжку.

– Добре. Не марнуй часу, бо на обід мені будуть потрібні яйця.

Торан пішов, усміхнувшись і махнувши рукою.

Бейта відвернулася, коли Торан зник у металевому лабіринті. Вона трохи повагалася, стоячи перед дверима кухні, потім розвернулася і пішла до ліфта, щоби потрапити до сховищ.

Еблінг Міс був там. Він низько схилив голову, позираючи в об’єктив проектора, і зосереджено шукав потрібну інформацію. Поруч із ним, втиснувшись у стілець, сидів Магніфіко і уважно спостерігав – рухлива купа кінцівок і на додачу величезний ніс на худому обличчі.

Бейта тихо покликала:

– Магніфіко…

Магніфіко скочив на ноги і палко прошепотів:

– Міледі!

– Магніфіко, – сказала Бейта, – Торан пішов на ферму і його певний час не буде Зроби ласку, збігай і передай йому від мене записку. Зможеш?

– Охоче, міледі. Моя скромна персона завжди до ваших послуг, я залюбки виконаю ваші маленькі доручення.

Вона залишилася наодинці із непорушним Еблінгом Місом. І рішуче поклала йому руку на плече.

– Еблінгу…

Психолог сердито закричав:

– Що там? – Потім примружив очі. – Це ви, Бейто? А де Магніфіко?

– Я відправила його геть. Я хочу побути з вами наодинці. – Вона вимовила ці слова дуже виразно. – Я маю з вами поговорити, Еблінгу.

Психолог зробив рух, щоб повернутися до свого проектора, але вона міцно тримала його за плече, виразно відчуваючи суглоби під його рукавом. Здається, відтоді, як вони прибули на Трентор, його плоть ніби розтанула. Обличчя було худим, жовтуватим, його обрамляла неголена півтижнева щетина. Плечі психолога помітно горбилися, навіть тоді, коли він сидів.

Бейта спитала:

– Магніфіко вам не набридає, Еблінгу? Здається, він тут сидить вдень і вночі.

– Ні, ні, ні! Аж ніяк. Я нічого не маю проти