День Незалежності - Петро Масляк

- Основна освіта - фізик. Теоретик. Закінчив Львівську політехніку. Через це я не повністю теоретик, а й практик.

- Маєте якісь сімейні проблеми? Леся казала, що у вас зникла дружина.

- Ми не були офіційно одружені і навіть не жили, як чоловік і дружина. Моїй подрузі не було ще й 18 років.

- Хіба у нинішні часи це становить якусь перешкоду? - здивувалася жінка. - Дівчатка он живуть активним статевим життям ледь не з 13 років.

- Але ж не всі. Навіть у Великій Британії 2% наречених до весілля ні з ким не спали. Щоравда, цифра мізерна, але ж ми поки що не Велика Британія.

- З цим можна погодитися. І на жаль, і на щастя.

Випили ще по чарці, закусили.

- Я згодна взяти вас на квартиру, - сказала Лесина тітка. - Залиште мені ваш паспорт, будь ласка. Будете спати у великій кімнаті. В квартирі не можна курити, включати голосно телевізор чи радіо, не напиватися і не водити дівчат. Умови прийнятні?

- Цілком.

- Тоді можете переносити свої речі.

- У мене жодних речей немає. Тільки ті, що на мені.

- І навіть зубної щітки?

- Немає.

- Мені навіть якось лячно брати вас на квартиру, - похитала головою тітка. - Я таких людей ще не зустрічала.

- Тьотю, він хороший, - раптом прохопилася Леся і, почервонівши, знову відвела погляд.

Тьотя якось особливо подивилася на свою небогу.

- Ну, добре, якщо це дійсно так, - згодилася вона. - Домовилися. Леся сказала, що ви підете прогулятись. Я буду вдома і приготую вам постіль. Тільки довго не затримуйтеся.

- Коли найпізніше я можу повернутися додому, щоб вас не турбувати?

- Об одинадцятій. Ні, ні, - протестуючи замахала руками тітка, коли Леся заходилась мити посуд, - ти йди, а я сама помию.

Орест підвівся з-за столу і попрямував до великої кімнати, де йому випадало спати. Підійшовши до стіни, взяв у руки лискучого жука. Загорнув його до серветки. Леся стояла в дверях і дивилася.

- Хочу визволити з неволі жука. Він залетів до кімнати, а виходу звідси сам не може знайти.

Коли вони спустилися сходами вниз, Орест підійшов до куща у дворі й посадив на нього жука.

Леся якось прискіпливо мовчки подивилася на Хому. Вони вийшли з двору і рушили вгору вулицею Кіквідзе до скверу. Там знайшли вільну лавочку і заходились обговорювати виниклі в Ореста проблеми.

- А хто батьки Мар’яни і де вони працюють? - запитала Леся. - Я думаю, це дуже важливий аспект розслідування.

- Мати не працює, а батько колись служив у міліції.

- У міліції? Схоже, я помилилася у своїх твердженнях.

- Чому це?

- В такому разі ні міліція, ні злочинний світ до викрадення вашої нареченої жодного відношення не мають.

- Не обов’язково, - заперечив Орест. - Я ж не знаю, можливо, її батько був якимось непідкупним борцем з корупцією в міліцейських лавах. Або дуже комусь насолив із злочинного світу. Все може бути.

- Ви щось не добалакуєте, щось приховуєте від мене, - зазирнула дівчина в очі Оресту. - Так наше розслідування неминуче зайде в глухий кут. Довіртеся мені. Я не зраджу.

- Та не зради я боюся, - спохмурнів Орест. - Щоб розкрити сутність проблеми, мені б довелось розповідати тобі фантастичні речі, і ти б вирішила, що я або несповна розуму, або вішаю тобі локшину на вуха. В будь-якому випадку ти не повіриш мені. А мені зараз так необхідно, щоб у світі знайшлась хоча б одна людина, яка б щиро вірила мені.

- Ви думаєте, я не здатна? Вважаю, що можу відрізнити, коли людина каже правду, а коли бреше.

- Я просто бажав скористатися твоєю допомогою, бо відчуваю, що Мар’яна десь живе на цьому світі. А от знайти її, думаю, буде дуже важко. Вона може жити в Києві, або в іншому місті чи селі України, а то й за кордоном.

- Як це може бути? Вона що, сама втекла від вас? Ви посварилися?

- Ні, ми не сварилися. Але я не знаю, як це все пояснити вісімнадцятирічній дівчині-студентці, яка через свою доброту вирішила допомагати практично зовсім незнайомій людині.

- Дуже просто. Потрібно казати тільки правду і все буде добре.

Орест підняв руку вгору долонею до дівчини і урочисто сказав: - Клянуся казати тільки правду, одну правду і нехай допоможе мені Бог.

- Я серйозно, - не бажала сприймати його жарту Леся.

- Нічого не поробиш, доведеться тобі розповідати все. В мене просто іншого виходу немає.

І Орест розповів дівчині все. Та дуже уважно слухала його, намагаючись вловити в розповіді хоча б одну фальшиву ноту. На щире здивування Ореста, Леся сприйняла все дуже спокійно і якось виважено.

- Я не думала, що таке можливе, - зітхнула вона. – Але якщо дійсно подивитися на декілька десятків років назад, то людям, які жили тоді, нинішні технічні досягнення видалися б суцільною фантастикою. Можливо, через декілька років те, про що ти розповів, стане буденним і банальним. Але знову полетіли шкереберть всі мої намагання стати другою місіс Марпл.

- Тобі подобаються детективні романи?

- Іноді читаю. Абсолютно безсистемно. Що я по-справжньому люблю, так це таку собі реалістичну фантастику у стилі Рея Бредбері.

- Думаєш, і в мене фантастика?

- Це не натяк. Я просто відповіла на твоє запитання.

- Чудово, ти вже назвала мене на ти. Це великий прогрес у наших