Подорож на Місяць - Жюль Верн
Наступного дня, 5 грудня, з п'ятої години ранку всі троє вже були на ногах. Цей день мав бути останнім днем їх подорожі, якщо обчислення були вірні. Цього самого вечора, опівночі, якраз у момент повної фази, вони досягнуть блискучого диска. Наступної півночі має закінчитися ця подорож, найбільш незвичайна з усіх, що були коли-небудь за старих або нових часів. Отже, з раннього ранку, крізь ілюмінатори, посрібнені місячним промінням, вони вітали нічне світило веселим одностайним «ура».
Місяць велично посувався на зоряному небі. Ще кілька градусів, і він досягне призначеної точки у просторі, де повинна відбутись його зустріч із снарядом. За своїми власними припущеннями Барбікен обчислив, що снаряд влучить у північну півкулю Місяця, де простягаються широкі рівнини і небагато гір. Це було б вигідно для мандрівників, якщо місячна атмосфера, як гадали, зосереджена лише в глибинах.
— Крім того, — зауважив Мішель Ардан, — на рівнину краще спуститися, ніж на гору. Коли б якогось селеніта перенесли в Європу на вершину Монблана або в Азію на пік Гімалаїв, то він, сказати б, не зовсім би ще прибув на Землю.
— І крім того, — додав капітан Ніколл, — на рівному місці снаряд зразу залишиться, нерухомий, тільки-но впаде. Навпаки, на схилі він покотиться, мов лавина, а як ми не білки, нам буде погано, і навряд чи ми вийдемо тоді цілі і здорові. Отже, все на краще.
І справді, в успіху відважної спроби, здавалося, можна було вже не мати сумніву. А втім одне міркування турбувало Барбікена, але, не бажаючи тривожити своїх товаришів, він мовчав про це.
А напрям снаряда на північну півкулю Місяця доводив, що його траєкторія трохи змінилась. Постріл, математично обчислений, мав спрямувати ядро саме в центр місячного диска. Якщо воно не влучало туди, це означало, що воно відхилилось. У чому причина такого явища? Барбікен не міг собі цього уявити, як і не міг визначити важливість цього, бо йому бракувало вихідних точок. Проте він сподівався, що з цього не буде інших наслідків, крім того хіба, що снаряд потрапить на верхній край Місяця, далеко сприятливіший для «причалювання».
Отже, Барбікен задовольнявся тим, що, не виказуючи своїх тривог друзям, часто спостерігав Місяць, намагаючись виявити, чи змінився напрям снаряда. Становище було б жахливе, якби ядро, не влучивши в свою ціль і пролетівши поза диском, пірнуло у міжпланетний простір.
Місяць уже не здавався плоским, як диск, вже помітна була його опуклість. Коли Сонце косо кидало на нього своє проміння, то довгі тіні давали змогу визначити висоту гір, які чітко вирізнялися. Можна було бачити відкриті провалля кратерів і стежити за примхливими лініями жолобів, які прорізували незмірні простори рівнин. Але весь рельєф ще здавався рівним у яскравому блиску. Важко було розпізнати ті широкі плями, які надають Місяцеві вигляду людського обличчя.
— Справді, ніби обличчя, — сказав Мішель Ардан. — Але мені дуже прикро, що це обличчя милої сестри Аполлона неначе градом побите.
Тимчасом подорожні, так наблизившись до своєї мети, не припиняли спостережень цього нового світу. У своїх мріях вони вже гуляли в якихсь невідомих краях. Вони злізали на високі піки. Вони опускалися на дно широких гірських улоговин, їм здавалося, що вони бачать то широкі моря, які ледве стримуються на поверхні під рідкою атмосферою, то джерела, які біжать з гір, де вони живляться розталим снігом. Нахилившись над краєм безодні, вони сподівалися почути шуми цього світила, одвічно німого в самотності порожняви.
Цей останній день залишив їм животрепетні спогади. Вони пам'ятали його найменші подробиці. Неясний неспокій охоплював їх у міру того, як вони наближалися до своєї мети. Цей неспокій, мабуть, ще подвоївся б, коли б вони відчули, яка незначна їх швидкість. Вона здалася б їм занадто недостатньою, щоб довести їх до цілі. Саме тоді снаряд майже не «важив» зовсім нічого. Його вага, безперервно зменшуючись, повинна була зовсім звестись нанівець на цій лінії, де місячне і земне тяжіння, взаємно нейтралізуючись, приводить до несподіваних ефектів.
Проте незважаючи на свою тривогу, Мішель Ардан не забув виготувати ранковий сніданок із своєю звичайною пунктуальністю. Снідали з великим апетитом. Не було, мабуть, нічого смачнішого за цей бульйон, підігрітий на газовій пічці. Нічого кращого за ці м'ясні консерви. Кілька склянок доброго французького вина довершили цей сніданок. З цього приводу Мішель Ардан висловив думку, що місячні виноградники, зігріті цим жагучим Сонцем, повинні давати найчудовіші вина, якщо вони взагалі існують. У всякому разі передбачливий француз не забув узяти з собою кілька дорогоцінних лоз найкращих сортів — Медок і Кот-д-'Ор, на які він особливо надіявся.
Апарат Різе і Реньйо безперервно працював з великою точністю. Повітря підтримувалось бездоганно чистим. Жодна молекула видихуваної вуглекислоти не тікала від калійної солі, а кисень, як казав капітан Ніколл, «напевне, був найвищої якості». Трохи водяної пари у снаряді домішувалося до цього повітря і зменшувало його сухість; слід сказати, багато квартир Парижа, Лондона, Нью-Йорка, багато театральних зал для глядачів, напевне не мають таких гігієнічних умов.
Але для того, щоб апарат діяв регулярно, треба було підтримувати його в доброму стані. Мішель щоранку оглядав газові регулятори, вивіряв крани і регулював за пірометром[78] температуру газу. Досі все було гаразд, і мандрівники, наслідуючи шановного Дж. Т. Мастона, почали повнішати, що зробило б їх невпізнаваними, якби ув'язнення тривало кілька місяців. Інакше кажучи, вони поводились, як кури в клітці. Вони гладшали.
