Подорож на Місяць - Жюль Верн

Раптом Мішель, напружившись, покинув дно снаряда і залишився висіти в повітрі. Тієї самої хвилини обидва його приятелі приєдналися до нього, і в центрі снаряда створилася дивовижна картина.

— Хіба це ймовірно? Хіба це правдоподібно? Хіба це можливо? — вигукував Мішель. — Ні! А, проте, це так.

— Але це не може тривати довго, — відповів Барбікен. — Коли снаряд пройде нейтральну точку, місячне тяжіння притягне нас на Місяць.

— Тоді наші ноги стоятимуть на склепінні нашого снаряда, — відповів Мішель.

— Ні, — сказав Барбікен, — бо снаряд, центр ваги якого дуже низько, потроху перевернеться.

— Тоді все наше господарство перевернеться догори ногами, оце так!

— Заспокойся, Мішелю, — відловів Ніколл. — Нема чого боятися ніякого перевертання. Жодна річ не зрушить з місця, бо це перевертання снаряда відбудеться непомітно.

— Вірно, — продовжував Барбікен. — А коли снаряд пройде точку однакового тяжіння, його нижня частина, відносно важча, потягне його перпендикулярно до Місяця. Але, для того, щоб це сталось, треба, щоб ми пройшли через нейтральну лінію.

— Ага, це означає, що ми вже проходимо цей пункт! — скрикнув Мішель Ардан. — Тому нам слід зробити так, як роблять моряки, перетинаючи екватор: учинімо при цій нагоді пиятику!

Мішель хитнувся, наблизився до стіни снаряда, витяг пляшку і склянки з шафи, «повісив» їх у просторі перед своїми приятелями, і, весело випиваючи, вони привітали нейтральний пункт гучним «ура».

Це діяння взаємно урівноважених тяжінь тривало не більш як годину. Мандрівники відчули, як вони непомітно знов опинилися на підлозі, і Барбікенові здавалося, що конічний верх снаряда трохи відхилився від прямої лінії, скерованої до Місяця. А через протилежний рух нижня частина наблизилася до неї. Отже, місячне тяжіння перемогло тяжіння земне. Снаряд почав помалу, майже непомітно, падати на Місяць. Протягом першої секунди швидкість падіння становила тільки один міліметр з третиною. Але потроху сила притягання має збільшитись, падіння стане більш помітне, снаряд, дно якого переважить, обернеться своїм верхнім конусом до Землі і почне падати з дедалі більшою швидкістю аж до поверхні Місяця. Отже, мета буде досягнута. Тепер ніщо не могло заважати успіхові справи і Ніколл та Мішель Ардан поділяли радість Барбікена.

Згодом вони почали розмову про всі ці явища, які дивували їх на кожному кроці. Особливо жваво говорили про нейтралізацію законів ваги. Мішель Ардан, як і завжди захоплений, хотів вивести з цього висновки, що були чистою фантазією.

— Ах, мої любі друзі! — вигукнув він. — Який би це був великий прогрес, коли б можна було так само на Землі позбутися цієї ваги, цього ланцюга, який приковує вас до неї! Це означало б, що полонені стали вільні! Ніякої втоми рук і ніг! Кажуть, для того, щоб літати над земною поверхнею, щоб триматися в повітрі рухом м'язів, треба мати силу в півтораста разів більшу за нашу, а без ваги тільки напруження волі, примха переносили б нас у простір!

— Справді, — сказав Ніколл, сміючись, — коли б пощастило-усунути вагу, як усувають біль через анестезію, тобто знечулення нервів, — це змінило б обличчя сучасного суспільства!

— Так, — вигукнув Мішель, увесь захоплений своєю ідеєю, — знищимо вагу і разом усі тягарі! Не треба більше коловоротів, домкратів, кранів і інших знарядь, які не мають більше права на існування!

— Добре сказано, — зауважив Барбікен. — Проте, якби ніщо не мало ваги, — ніщо більше не трималося б на місці: ні твій капелюх на голові, любий Мішелю, ні так само твій будинок, каміння якого тримається лише через свою вагу; ні кораблі, стійкість яких на воді є лише наслідком ваги; ні навіть океан, хвилі якого не урівноважувалися б земним тяжінням. Нарешті, не було б і атмосфери, молекули якої, позбувшись ваги, розпорошилися б у просторі.

— Ось що прикро, — зауважив Мішель. — Завжди оці практичні люди грубо повертають вас до дійсності!

— Але втішся, Мішелю, — продовжував Барбікен, — бо коли не існує жодної планети, де б не діяли закони ваги, ти, принаймні, відвідаєш одну, де вага далеко менша, ніж на Землі.

— Місяць?

— Так, Місяць, на поверхні якого предмети важать ушестеро менше, ніж на поверхні Землі, — явище, яке дуже легка помітити.

— І ми його помітимо? — запитав Мішель.

— Очевидно, бо 200 наших кілограмів важитимуть лише 30 кілограмів на місячній поверхні.

— А наша м'язова сила там не зменшиться?

— Ніякою мірою. Замість того, щоб, підстрибнувши, піднятися на один метр, ти підіймешся вгору на шість.

— Отже ми будемо геркулесами на Місяці! — скрикнув Мішель.

— І ще, крім того, — зауважив Ніколл, — якщо зріст селенітів пропорціональний масі їх планети, вони мають ледве 30 сантиметрів заввишки.

— Ліліпути! — зауважив Мішель. — Тоді я гратиму роль Гуллівера. Ми здійснимо казку про гігантів! Ось користь того, що ми залишили нашу планету й почали подорож у сонячному світі.

— Хвилинку, Мішелю! — перебив Барбікен. — Якщо ти хочеш грати роль Гуллівера, відвідуй тільки менші планети, як-от Меркурій, Венера або Марс, маса яких трохи менша за масу Землі. Але не наважуйся відвідувати великі планети: Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, бо там вже ролі зміняться, і ти сам будеш ліліпутом.

— А на Сонці?

— На Сонці, коли його щільність учетверо менша за щільність Землі, то його об'єм у 1 324 000 разів більший, а тяжіння в 27 разів більше, ніж на поверхні нашої земної кулі. Зберігаючи всі пропорції, жителі мали б там бути у середньому близько 60 метрів заввишки.

— Тисяча чортів! — вигукнув Мішель. —