Господиня - Стефані Маєр

— Не варто захищати мене за свій рахунок.

Джаред скорчив міну і вже почав піднімати руку, аби знову відтиснути мене назад до камери.

Але я встигла відскочити й опинилася просто біля вбивць.

Іян схопив мене за руки і скрутив їх у мене за спиною. Я пручалася що є духу, але він був неймовірно дужий. Аж раптом він так заламав мені суглоби, що я ледь не знепритомніла.

— Забери від неї лапи! — погрозливо гаркнув Джаред.

Та Кайл схопив його за шию і скрутив бойовим прийомом. Незнайомець заламав одну із Джаредових невгамовних рук.

— Не бийте його! — прохрипіла я, намагаючись вирватися з Іянового полону.

Саме тут Джаредів вільний лікоть врізався Кайлові в живіт. Кайл скрикнув і послабив хватку. Миттю звільнившись від нападників, Джаред накинувся на них з новою силою. Його кулак возз’єднався з носом Кайла, і темна червона кров забризкала стіну і ліхтар.

— Іяне, кінчай її! — заверещав Кайл. Пригнувши голову, він кинувся на Джареда, зваливши його на незнайомця.

— Ні! — водночас верескнули ми з Джаредом.

Відпустивши мої руки, Іян схопив мене за горло, перекривши доступ повітря. Я безпорадно дряпала кривдника короткими нігтями, та він тільки дужче стиснув пальці, відірвавши мене від землі.

Було дуже боляче — мене душили залізні лещата, у легенях пекло від болю. Я засмикалася, силкуючись уникнути не так убивчих рук, як болю.

Клац, клац.

Я лише раз чула цей звук, проте упізнала його відразу. І чоловіки також. Вони всі завмерли, і разом із ними Іян, який міцно зімкнув руки в мене на шиї.

— Кайле, Іяне, Брандте, назад! — гаркнув Джеб.

Ніхто не поворухнувся — лише мої пальці досі дряпали Іяна, а ноги безпорадно смикались у повітрі.

Раптом із-під Кайлової руки вирвався Джаред і стрибнув просто на мене. Побачивши його кулак, що летить мені в обличчя, я заплющила очі.

Гучний удар пролунав за якийсь дюйм від моєї голови. Іян верескнув і впустив мене на долівку. Не в змозі відсапатись, я скорчилась у нього під ногами. Кинувши на мене сердитий погляд, Джаред відійшов і став поруч із Джебом.

— Ви мої гості, хлопці, не забувайте про це, — прогримів Джеб. — Я вас попереджав: не ходіть дивитися на дівчину. Наразі вона теж моя гостя, і я не дозволю гостям убивати одне одного.

— Джебе, — закректав наді мною Іян; рука, якою він тримався за розбиту губу, глушила його голос. — Джебе, це божевілля.

— Що ви замислили? — вигукнув Кайл. Заюшене кров’ю, його обличчя мало зловісний, моторошний вигляд. Але в голосі не було ознак болю, лише стримуваний гнів. — Ми маємо право знати. Нам слід вирішити: ваша оселя й досі безпечна — чи настав час рухатися далі. Отож… скільки ще ви збираєтеся тримати цю потвору в себе на припоні? Що робитимете, коли набридне гратися в Бога? Ми заслужили відповіді на ці запитання.

Дивні Кайлові слова пульсували у мене в голові. Тримати мене на припоні? Джеб назвав мене своєю гостею… Чи це так вони називають в’язнів? Невже це можливо — є аж двоє людей, які не хочуть ані моєї смерті, ані вибитого під тортурами зізнання? Якщо так, тоді це справжнє диво.

— Не вимагай від мене відповідей, Кайле, — промовив Джеб. — Не мені їх давати.

Навряд чи інша Джебова відповідь могла їх оступачити більше. Усі четверо — Кайл, Іян, незнайомець і навіть Джаред — здивовано витріщили на нього очі. Я ж і далі хапала ротом повітря біля Іянових ніг, понад усе воліючи непомітно залізти назад у свою нору.

— Не вам? — не ймучи віри цим словам, перепитав Кайл. — А кому? Якщо ви думаєте про голосування, то його вже провели. Іяна, Брандта і мене по праву призначили виконавцями ухваленого рішення.

Обережно, не спускаючи очей із чоловіків, Джеб похитав головою.

— Це не голосування має вирішувати. Тут мій дім.

— Тоді хто? — закричав Кайл.

Джеб відповів поглядом: він перевів його на Джареда, а потім знову на Кайла.

— Це Джаредове рішення.

Усі, в тому числі я, поглянули на Джареда.

Останній, приголомшений не менше за решту, витріщився на Джеба. Гучно скреготнувши зубами, він кинув на мене погляд, сповнений щирої ненависті.

— Джаредове? — вигукнув Кайл, повертаючи голову до Джеба. — Це ж безглуздо! — він ледве себе контролював, замалим не бризкав слиною від люті.— Та в цьому питанні він же найупередженіший! Як?!. Як він може міркувати раціонально?

— Джебе, я не… — пробурмотів Джаред.

— Вона на твоїй совісті, Джареде, — безапеляційно сказав Джеб. — Звісно, я тобі допомагатиму, коли треба: раптом іще раз отаке станеться або знадобиться змінити тебе на варті… Але рішення ти маєш прийняти сам… — І коли Кайл знову спробував протестувати, Джеб підніс руку. — Кайле, уяви: хтось ходив на вилазку і привів твою Джоді; як би ти поставився до того, що я або Док, або навіть загальне голосування, вирішували, як із нею вчинити?

— Джоді мертва, — розбризкуючи з губи кров, просичав Кайл і метнув у мене такий точно лютий погляд, який я щойно отримала від Джареда.