Ідуть роботарі - Володимир Миколайович Владко

Боб Леслі насилу відірвався від думок. Він підвів голову і хотів щось сказати. Але саме в цю мить тривожно задзвонив телефон. Цей гучний дзвінок справив на обох вражіння вибуху — так тихо було перед тим у кімнаті.

— Хай дзвонить, — махнув рукою Боб, — це до нас не стосується.

Але Тім відповів:

— Все одно ми зникаємо через півхвилини, нас не встигнуть спіймати. А це може щось для Мадлени…

Він підійшов до апарата, зняв трубку. Стурбований голос запитав відразу:

— Міс Мадлена?

Тім впізнав голос: це був Томас Бірз. І враз шалена лютість опанувала рудого репортера. Негідник Бірз, що керує боротьбою проти них, що полює на них — і разом з ними на Мадлену! — насмілюється удавати, ніби він не знає, що Мадлену заарештовано. Підлий прислужник капіталу! Дволична собака! Вилаявшись так про себе, Тім Кроунті відповів із серцем:

— Якщо вам невідомо, то я, Тім Кроунті…

— Що?..

— Так, я, Тім Кроунті, можу поінформувати вас, що Мадлену Стренд вчора вночі заарештували. Тепер вона сидить в поліцейській в’язниці, перебуваючи в лапах фашистської таємної поліції. Її допитують, не шкодуючи засобів. Здається, справа йде про «третій ступінь»…

Тімові довелося відняти трубку від вуха, бо Бірз у відповідь голосно застогнав. Потім голос його перетворився на майже звірячий крик:

— Її заарештували? І я нічого не знаю? Ви недотепно жартуєте!

Тім гаряче відгукнувся:

— Перевірте, ви ж маєте для цього можливості більші від мене. А жартувати з вами я не збирався і не збираюсь.

Далі Тім відчув, як Бірз із силою кинув трубку. Він поклав і свою і повернувся до Боба:

— Цікаво, — сказав він, — Бірз нічого не знає про те, що Мадлену заарештували. Принаймні, так він каже. Як ти думаєш?

— Дурить! Цього не може бути, — рішуче відповів Боб Леслі. — Адже фашисти і поліція роблять щось лише погоджуючи все з Бірзом заздалегідь. Хай його. Ходім, Тім, на нас чекають справи!

Цього разу проникливий Боб Леслі помилився. Томас Бірз справді нічого не знав про арешт Мадлени. Гордон Блек не повідомив його про це. Чому? Бірз не міг зрозуміти цього. Він бачив лише одне. Цей самий Гордон Блек забрав занадто багато сили, а ще більше має впевненості в своїй силі. Він зовсім не хоче рахуватись з наявністю в Нью-Гаррісі його, Томаса Бірза, винахідника роботарів і уповноваженого Джонатана Говерса. Проте, все це навряд чи так сильно вплинуло б на Бірза, якби справа йшла не про Мадлену.

Бірз з жахом думав про те, що Мадлена перебуває тепер в руках Гордона Блека. Адже ця суха людина здатна була на все. Блек за всіма ознаками не бачив у Мадлені Стренд нічого іншого, крім звичайного ворога, хіба що одягненого в спідницю.

Але — що Гордонові Блеку з того, що Мадлена Стренд жінка? Для нього це насамперед — майже єдине джерело, з якого він може витягти відомості про місце перебування зниклих Тіма Кроунті та Боба Леслі… Томас Бірз розумів, що слова Блека про допит «третього ступеня» не були ні загрозою, ні жартом, ні перебільшенням: новий керівник таємної поліції напевно не задумався б над здійсненням своїх слів.

Вражений звісткою про арешт Мадлени, Томас Бірз навіть не задумався над цікавим фактом: Тім Кроунті, що його ретельно розшукувала поліція, перебував у котеджі Мадлени, він розмовляв звідти телефоном. Бірзові було не до того.

Він лютував і бігав по своєму кабінету, враз втративши свою рішучість і звичку до енергійної ініціативи. Нарешті, він знов схопив телефонну трубку:

— Алло! Дайте таємну поліцію! Так. Алло! Дайте мені Гордона Блека. Питає Томас Бірз. Так. Що? Зайнятий? Та ви чули хто питає?

Черговий адьютант дуже ввічливо, але цілком непохитно відповідав, що полковник Блек надто зайнятий для телефонних розмов. Він надто зайнятий навіть для містера Томаса Бірза. Полковник Гордон Блек звільниться не раніше, як через півгодини. Більше нічого не зміг добитися Бірз від адьютанта, крім ще одної фрази. І ця фраза найбільш вразила Бірза: «Полковник Блек тепер допитує заарештованих».

Хто знає, може саме тепер Гордон Блек допитує Мадлену? Томас Бірз згадав про «третій ступінь» — і зщулився, наче від холоду.

Ще через хвилину він прожогом кинувся з кабінета, накидаючи на бігу пальто.

Його автомобіль стояв, як завжди, біля дверей. Шофер куняв, загорнувшись у волохату хутряну шубу. Безумовно, він був дуже здивований з того, що містер Бірз вирішив кудись їхати під такий туман. Шофер був певний, що він прочергує без поїздки до самого ранку, до зміни: куди і навіщо можна було їхати крізь туман, рискуючи щокроку аварією?..

Проте, Бірз так рішуче кинув йому «до таємної поліції», що шофер ураз забув про сон.

— Швидше! Додайте газу! — звелів Бірз, відчувши, що автомобіль посувається повільно, мов напомацки, пробиваючи густу жовту стіну туману.

— Не можна, містер Бірз, надто великий туман.

Справді, за два-три кроки вже не було нічого видно.

Туман густішав. Вулиця була немов залита жовтою непроникливою рідиною. Автомобільні фари неспроможні були розвіяти густий туман, їх проміння безпорадно тануло за кілька кроків від автомобіля. Безперервні гудки лунали з усіх боків, змішуючись з дзвінками трамвая і вигуками прохожих. Бірз аж нетямився, але нічого не можна було зробити. Автомобіль примушений був посуватися поволі, бо інакше він міг врізатися в стовп або в якусь зустрічну машину.

Неначе для того, щоб ще більше роздратувати Бірза, автомобіль двічі примушений був навіть спинитися.

Перший раз його шлях перетяв патруль штурмовиків «Бойових хрестів». Спитавши, хто їде, та пересвідчившись, що то сам містер Томас Бірз, штурмовики, перепрошуючи, відступили. Бірз встиг лише запам’ятати широке сите обличчя начальника патруля. Спочатку це обличчя було