Сплячі красуні - Стівен Кінг
— Це був мій обов’язок, як батька.
Це прозвучало пафосно? Френкові було байдуже.
— Мені нецікаво побачити його заарештованим за звинуваченням у тому, що збив кішку і втік, але я маю свій інтерес у тому, щоб упевнитися, що він ніколи не зіб’є Нану. Якщо заради цього треба було його трішки налякати, тоді…
— Скажи мені, що ти не виступав там як сущий Чарльз Бронсон[140]?
— Ні, я був з ним стриманим.
Принаймні це було близьким до правди. То з його машиною він не був стриманим. Але Френк не мав сумніву, що такий кебетний док, як цей Флікінджер, має дебелу страховку.
— Френку, — мовила вона.
— Що?
— Навіть не знаю, з чого почати. Можливо, з того запитання, якого ти не поставив, коли побачив, що вона рисує на заїзді.
— Що? Якого запитання?
— «Чому ти сьогодні не в школі, а вдома, любонько?» Ось якого запитання.
Не в школі. Може, саме це його й гризло?
— Сьогодні так сонячно, я просто… відчуття таке, ніби літо, розумієш. Я забув, що зараз ще травень.
— Френку, ти так далеко вдивляєшся у хибному напрямку. Ти такий заклопотаний безпекою своєї дочки, що навіть не згадав, що досі триває шкільний рік. Подумай про це. Ти не помічав, як вона робить домашні уроки, коли буває в тебе? Знаєш, оті зошити, в яких вона пише, оті підручники, які вона читає? Хай будуть свідками мені Бог і син його єдиний Ісус…
Він був готовий приймати докори і готовий визнати, що деякі з них заслужені, але це лайно про Ісуса-свідка-мого було вже поза межами. Це не Божий Син з-під тієї єпископальної церкви багато років тому дістав єнота і забив нору дошкою, не Він зодягав тіло Нани і здобував їжу для її шлунку. Не кажучи вже про саму Ілейн. Френк усе те робив, і жодної магії в тому не було.
— Ближче до суті, Ілейн.
— Ти не бачиш, що з ким відбувається, окрім як із самим тобою. Світ обертається навкруг того, що сьогодні дратує Френка. Світ обертається навкруг того, що хтось не розуміє, що тільки Френк знає, як робити правильно. Бо такою є твоя типова позиція.
Я можу це прийняти. Я можу це прийняти я можу це прийняти я можу це прийняти але о, Господи, Ілейн, якою ж позахмарною курвою ти вмієш ставати, коли маєш на це настрій.
— Вона хвора?
— О, тепер ти весь із себе містер Негайна Тривога.
— Вона захворіла? Вона хвора? Бо на вигляд вона була в порядку.
– Із нею все гаразд. Я залишила її вдома, бо у неї місячні. Її перші місячні.
Френка наче громом прибило.
— Вона збентежилась і трохи злякалася, хоча ще торік я їй розказала про все, що з нею буде. І засоромилася також, бо трохи крові потрапило на простирадло. Як для перших місячних, вони проходять доволі важко.
— У неї не може бути… — На якусь мить це слово застрягло у нього в горлі. Йому довелось викашляти його, наче шматок їжі, який не туди потрапив. — У неї не може бути менструації! Їй же тільки дванадцять, заради Бога!
— Ти думав, вона вічно буде твоєю прекрасною принцесою в іскристих черевичках і з крильцями феї?
— Ні, але… в дванадцять?
— У мене це почалося в одинадцять. І не в цьому справа, Френку. Ось у чому справа. В твоєї дочки були болючі судоми, вона почувалася ніяково, пригнічено. Вона малювала на заїзді тому, що це завжди її збадьорює. А тут під’їжджає її татусь, весь заведений, і кричить…
— Я не кричав!
Ось тут уже бляшанка «Дочки гірника» не витримала. Піна ринула крізь його стиснуті в кулак пальці, ляпаючи на підлогу.
— …кричить і тягне її за майку, її улюблену майку…
Його шокував приплив пекучих сліз. Після того, як вони роз’їхалися з Ілейн, він плакав кілька разів, але ніколи під час розмови з нею. Глибоко в душі він боявся, що вона вхопиться за будь-яку виявлену ним слабкість, оберне її на плішню і, розламавши його нарозтвір, з’їсть його серце. Його ніжне серце.
— Я боявся за неї. Невже ти цього не розумієш? Флікінджер — п’яниця чи нарик, чи те й те разом, у нього та велика машина, і він уже вбив кішку судді Сілвера. Я боявся за неї. Я мусив щось вдіяти. Я мусив.
— Ти так поводишся, наче ти єдина в світі людина, яка боїться за свою дитину, але ти не єдиний такий. Я за неї боюся, і ти — головна причина, яка змушує мене боятися.
Він мовчав. Те, що вона щойно сказала, було занадто жахливим для усвідомлення.
— Продовжуй у тому ж стилі, і ми знов зустрінемося в суді, щоб переглянути твої привілеї на побачення з нею по вікендах.
Привілеї на побачення, подумав Френк. Привілеї! Йому хотілося завити. Ось що він отримав за те, що розказав їй правду про свої почуття.
— Як вона зараз?
— Нормально, я гадаю. З’їла майже весь обід і сказала, що ляже здрімнути.
Френк буквально відхитнувся назад на підборах і кинув продавлену бляшанку пінявого напою на підлогу. Ось що його весь цей час гризло, а не питання, чому Нана не в школі, а вдома. Він знав її реакцію на стрес: переспати його. А він довів її до стресу.
– Ілейн… а ти хіба не дивилася телевізор?
— Що? — Не розуміючи такого різкого повороту в розмові. — Я подивилася по ТіВо[141] два пропущені випуски «Щоденного Шоу»[142].
— Новини, Іл, про це в новинах! По всіх каналах!
— Про що це ти говориш? А чи ти зду…
— Підніми її! — гаркнув Френк. — Якщо вона ще не заснула, підніми її! Мерщій!
— Щось ти таке верзеш без усякого се…
От тільки був у його словах важливий сенс. Хотілося б Френкові, щоб його не було.
— Не став запитань, просто зроби це! Зараз же!
Френк обірвав розмову і кинувся до дверей.
5
Джаред чекав у засідці, коли, з великим галасом ломлячись чагарями, перекидаючись жартами і сміючись, з
