День Незалежності - Петро Масляк
Рамірес володів безліччю методів і способів знищення людини, арсенал яких періодично поповнювався. Наприклад, Бенгалуров страждав гемороєм і постійно користувався свічками. Саме у свічки можна було ввести отруту... Ще було відомо, що олігарх надзвичайно пестив свої руки. Він постійно їх намащував спеціальними кремами, які його дружина замовляла в одному з інститутів краси в Києві. Можна було б додати до крему якусь сильнодіючу отруту, тим більше, що проникнути до інституту було зовсім неважко. Мав олігарх і улюбленого собаку, ротвейлера Макса, який мав персонального кухаря, ветеринара і навіть масажистку. Рамірес знав декілька способів впливу на тварину, внаслідок яких улюблений пес загризе свого хазяїна. Але як викрасти і вивезти тіло? Це була головна проблема, яку кілер мусив вирішити впродовж наступних двох місяців. Рамірес розумів, що саме за кінцевий результат і платить такий величезний гонорар замовник, котрий, певно, й сам спромігся б грохнути олігарха, але от як викрасти тіло, придумати не зміг. Тому і вирішив звернутися до Раміреса.
Хосе чудово влаштувався в Києві і навіть трохи розслабився, розуміючи, що до виконання замовлення його і пальцем ніхто не зачепить. Головна лікарка виписала йому якусь п’яту дієту, і він цілком пристойно харчувався, виконував щодня на подвір’ї профілакторію складні вправи з розтяжкою. Вечори поперемінно проводив то з Орисею, то з головною лікаркою. Грошей вистачало, тому він водив своїх нових знайомих до дорогих ресторанів і просто на науково-організованому рівні провадив над бідними жінками свої психолого-сексуальні експерименти. Врешті-решт, переспав спочатку з Орисею, а потім і з головною лікаркою. І невдовзі саме через Орисю змушений був покинути насиджене місце у профілакторії.
Одного місячного вечора, коли Хосе повертався з чергового експедиційного дослідження околиць маєтку Бенгалурова, неподалік профілакторію його зустріла група студентів. Попереду стояв уже відомий кілеру профспілковий діяч Коля. Хосе відразу зрозумів, чого вони хочуть, і відступив у тінь крислатого клена, який розкинув свої гілки біля самісінької будівлі санаторію. Був початок липня, і в кампусі лишалося зовсім небагато студентів. Завтра на практику до Канева мала від’їжджати і Орися. Довкола нікого. Рамірес міг вбити їх усіх, але це не входило в його плани.
- Якщо ти, падло, не припинеш морочити голову Орисі, ми тебе зараз же заб’ємо як мамонта, - пообіцяв Коля, заїкаючись від хвилювання.
- А в чому справа? - спокійно запитав Хосе. - Я кілька разів зустрівся з цією дівчиною. У нас суто ділові відносини. В неї були проблеми з англійською мовою, намічалася перша четвірка. А дякуючи мені, вона склала іспит на відмінно.
- Ах ти ж, сука! - не тямлячи себе закричав Коля. - Суто ділові стосунки! Та вона вже мабуть вагітна. Саме дякуючи тобі! Я думав одружитися з нею, а тепер що мені робити? Вбивайте його, хлопці!
Але хлопці нічого не встигли зробити, бо Хосе вже був на дереві. Всі спроби поплічників Миколи вилізти слідом, нічого не дали. Кілер майстерно бив ногами по руках, збиваючи студентів з дерева, немов якісь грушки. Він просто насолоджувався комізмом ситуації, уявляючи собі, як все це виглядає зі сторони. Хтось запропонував знайти цеглини і збити ними чолов’ягу, і було б Раміресу непереливки, якби на вулиці неподалік не з’явився міліцейський патруль. Хлопці кинулись тікати, а Рамірес, як кіт, зліз з дерева і зайшов до профілакторію.
«Все. Це моя остання ніч у цьому райському куточку, - думав він лежачи в ліжку. - Якщо хочеш мати неприємності, зв’яжися з жінками. Точніше не так - з гарними жінками».
Наступного дня він зібрав свої речі і зателефонував Орисі.
- Я не зможу прийти тебе проводжати, - сказав він. - Вчора Коля з групою друзів вирішили полічити мені ребра. В них, звісно, нічого не вийшло, але спроб вони не припинять. Мені не хотілося б, щоб я когось вбив і через це загримів до в’язниці. До речі, він сказав мені, що ти, можливо, вагітна.
- От дурний! - хмикнула Орися. - Ким це треба бути, щоб вийти за такого заміж. А відносно моєї вагітності - то його хвороблива фантазія. Не турбуйся за мене. Телефонуй.
- Щасливої дороги.
Треба було знову шукати житло. Рамірес невипадково осів у кампусі Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Їздити через усе місто через постійні затори на шляхах виявилося надзвичайно складно і довго. А вілла Бенгалурова розміщувалася по Одеській трасі, яка брала початок майже біля самого студмістечка. Цим кілер постійно користався, досить швидко і комфортно потрапляючи у місце, де розмістилася садиба олігарха. Він уже мав декілька варіантів організації викрадення і вбивства Бенгалурова, і тепер необхідно було розпочинати теоретико-методологічне забезпечення акції. Він здійснював це у доволі оригінальний спосіб. Виїжджав до лісу і у швидкому темпі рухався в якомусь напрямку по стежці. Через певний час кров збагачувалася киснем, інтенсивно прямуючи до мозку. Моментально виникало безліч ідей, варіантів вирішення проблем і навіть народжувались різноманітні теорії. Рамірес одразу надиктовував їх на диктофон у мобільному телефоні, продовжуючи рухатися. Він вже знав, що якщо не зафіксувати міркування, вони швидко забудуться і з’являться знову нескоро, а інколи взагалі пропадали назавжди. Це був і божий дар, і прокляття Раміреса. Він мусив постійно думати, як акула плавати, через відсутність у неї повітряного міхура. Робити щось руками в принципі набагато легше, ніж міркувати, планувати і прогнозувати. Саме в прогностиці і полягав
