День Незалежності - Петро Масляк
«Оперативна бабуся - хто рано встає, тому Бог дає», - подумав він.
Не пройшло і півгодини, як Рамірес вже йшов лісопосадкою вздовж залізничної колії у напрямку великого скупчення дач, які височіли попереду на підвищенні. Далі, за дачами, здіймалося, як собор, сховане в лісі обійстя Бенгалурова. Підійшовши до входу в дачний кооператив, Хосе помітив, що біля двоповерхової сторожки лежало не менше шести великих собак. Побачивши чоловіка, вони з гавкотом кинулися до нього, але, не добігши до Раміреса якихось кілька кроків, передній пес раптом зупинився, заскавучав і кинувся геть. За ним дременули й інші. Люди часто-густо просто не розуміли хижого виразу, котре міг напускати на обличчя кілер, але собаки відчували його внутрішній стан готовності одразу вбивати і тікали чимдуж.
Двері сторожки були відчинені, і Рамірес зайшов у середину. За столом сиділа жінка і щось писала.
- Чи не потрібен вам тут сторож? - запитав Хосе.
На його обличчі вже не було його фірмової посмішки, але і хижий вищир теж зник. Воно набуло оманливо нейтральним.
- Дуже потрібен, - жінка відклала в бік ручку і поглянула пильніше на Хосе. - Ми тут навіть змушені були створити охоронцям такі-сякі умови для проживання. Ось у сусідній кімнаті поставили душову кабінку. А що поробиш? Цим літом уже шосту дачу обчистили. Оголошення давали скрізь, та ніхто не бажає в охоронці. Ми ж не можемо багато платити за таку роботу. Я - Надія Федорівна, бухгалтер цього кооперативу. А ви звідки?
- Я приїхав зі Львівської області. Там у нас взагалі роботи немає, навіть такої. То мені дуже вибрикувати не доводиться. Але якщо я стану тут сторожувати, гарантую - крадіжки припиняться.
- Ми маємо одного охоронника з місцевих дачників, але він дуже полюбляє горілку, і ми вже його кілька разів звільняли. До нього кілька місяців взагалі охорони не було. Крадіжки моментально зросли втричі. А так хоч знають, що в сторожці хтось є.
- Я зовсім не вживаю, - запевнив бухгалтерку Рамірес. - У мене алергія на спиртні напої.
- Можемо домовитись: якщо крадіжки припиняться, випишемо вам якусь премію. Та й тут можна підробляти на будівництві й ремонті дач. Володієте якоюсь будівельною професією?
- Я практично можу робити все, - запевнив жінку Рамірес. - Декілька місяців взагалі не мав роботи, то добре відіспався. Тому згоден чергувати вночі. Когось одного впіймаю, побалакаю з ним по-своєму, і крадіжки припиняться. Запевняю вас.
- Тільки без насилля, будь ласка, - злякалася бухгалтерка. -У нас тут, знаєте, дачний кооператив Академії наук. Не вистачало нам ще, щоб тут когось скалічили чи вбили.
- Не хвилюйтесь, все буде дуже інтелігентно, - пообіцяв кілер. - Я нікого й не обіцяв убивати чи калічити. Лише поговорити зі злодієм, і він мене обов’язково зрозуміє. А якщо не зрозуміє, йому ж гірше, бідоласі.
- Якщо ви згодні, давайте оформляти документи. Маєте паспорт?
- Звичайно. Ось, візьміть.
- А ви напишіть, будь ласка, заяву. От вам аркуш паперу і ручка.
Після залагодження формальностей, Рамірес взяв свою валізу й услід за бухгалтеркою піднявся гвинтовими сходами на другий поверх. Тут розміщувались дві кімнати і туалет.
- Ось тут будете спати, - показала жінка на продавлене ліжко біля вікна. - На жаль, у нас навіть випраного і випрасованого простирадла немає.
- Нічого страшного, все необхідне я привіз з собою, - сказав Рамірес.
Коли жінка пішла, він зазирнув до туалету. Тут знаходився невеличкий рукомийник із облупленим дзеркалом над ним. Рамірес склав під дзеркало предмети гігієни і витягнув з валізи камуфляжну уніформу. Одягнув і припасував до паска гумовий кийок. Хоч він і не бачив себе у дзеркалі, але вирішив, що вигляд у нього доволі грізний. На дачах вправляється переважно дрібна шпана. Ця публіка дуже ляклива, і через переляк здатна на відчайдушні вчинки. У валізі були м’ясні консерви, галети, твердий упакований сир і ще чимало всілякої їжі. Кілер поїв і спустився вниз.
- Запам’ятайте, наш кооператив зветься «Калинівський-2», - нагадала жінка. - Я вже піду додому, а ви тут управляйтеся самі. Ось ключі від сторожки. Тут на столі лежить свисток. Якщо щось трапиться, свистіть.
- Свисток не знадобиться, - посміхнувся Рамірес.
Кілер уявив Бенгалурова зі свистком в руках. Він свистить, і цей свисток раптом провалюється йому до рота і застряє в горлі. Олігарх задихається і гине. А чом би й ні? Іще один метод знищення людини. Свистком. Та це ж ноу-хау!
Жінка пішла, а Хосе вийшов на терасу першого поверху сторожки і глянув у бік садиби Бенгалурова. Її паркан відділявся від загальної огорожі дачного кооперативу лише дорогою. За парканом починався ліс, що, мабуть, увесь належав олігархові. На галявині височів будинок химерної архітектури. Біля нього було озеро і два басейни: один літній відкритий і другий зимовий, закритий. Далі в лісі маячили тенісні корти. Ще далі, по схилах невеличких пагорбів, розміщувалося поле для гольфа. На скільки поверхів під землю заглиблювалася п’ятиповерхова споруда, він не міг сказати.
«Не менше трьох, - вирішив Рамірес, - враховуючи розміщення будинку на пагорбі і особливості дренажної системи».
Кілер піднявся на другий поверх сторожки і оглянув обійстя олігарха у спеціальний бінокль. До дванадцятої ночі він і не збирався виходити на чергування. Тому повечеряв, влігся на продавлене старе ліжко-диван і одразу заснув. Йому знову наснився сон «про чуже життя». Прокинувся Рамірес приблизно сорок хвилин на дванадцяту. Вмився, вдягнув камуфляжну форму і причепив до паска гумовий кийок та ліхтарик. Почував себе свіжим і
