Гра Ендера - Орсон Скотт Кард
Треба вже зараз підготувати армію. Він рано став командиром, учителі змінюють правила, не дозволяючи обмінювати солдатів і не даючи йому першокласних ветеранів. Не було жодної гарантії, що йому виокремлять три звичних місяці на підготовку армії перед тим, як кинути її в бій.
Принаймні, вечорами Шен і Алай допомагали тренувати його нових хлопців.
Ендер ішов коридором із бійцівської кімнати, коли зіткнувся носом до носа з малим Бобиком. Той виглядав сердитим. Зараз Ендеру неприємності недоречні.
— Хоп, Бобику.
— Хоп, Ендере.
Пауза.
— Сер, — обережно виправив Ендер.
— Я знаю, що ти задумав, Ендере, сер, і попереджаю тебе.
— Попереджаєш?
— Я можу стати найкращим солдатом, але не грай зі мною.
— Інакше що?
— Інакше я стану найгіршим. Так чи вспак.
— І чого ти хочеш? Обіймів і поцілунків? — Ендер починав гніватися.
Бобика це не бентежило.
— Мені потрібен взвод.
Ендер повернувся до нього й став, дивлячись йому у вічі, згори донизу.
— Чого це ти маєш отримати взвод?
— Бо я знаю, що з ним робити.
— Знати, що робити із взводом, — досить легко, — відмовив Ендер. — Важко змусити їх. Чому солдати мають захотіти йти за таким малим дурником, як ти?
— Тебе раніше теж так називали. Я чув. Та й Бонзо Мадрид досі так називає.
— Солдате, я поставив запитання.
— Я завоюю їхню повагу, якщо ти мені не завадиш.
Ендер оскалився.
— Я допомагаю.
— Ага, воно й видно, — буркнув Бобик.
— Ніхто тебе не помітить, хіба щоби пожаліти маленького хлопчика. Та я зроблю так, що сьогодні всі тебе помітять. Вони стежитимуть за кожним твоїм рухом. Аби зараз завоювати їхню повагу, треба лише одне — бути ідеальним.
— І у мене навіть не буде шансу навчитися до того, як мене судитимуть.
— Бідний хлопчик. Ніхто не ставиться до нього серйозно. — Ендер ніжно втис малого в стіну. — Я розповім тобі, як отримати взвод. Доведи, що знаєш, як бути солдатом. Доведи, що знаєш, як використовувати інших солдатів. А тоді доведи, що хтось хоче йти за тобою в бою. От і отримаєш взвод. І не на хвилиночку раніше.
— Справедливо, — посміхнувся Бобик. — Якщо ти дійсно так працюєш, то за місяць я стану командиром взводу.
Ендер дотягся до Бобика, схопив його за передній край форми й кинув на стінку.
— Якщо я щось скажу, Бобику, то так воно й буде.
Бобик лише посміхнувся. Ендер відпустив його й пішов геть. Діставшись своєї кімнати, він ліг на ліжко й затремтів: «Що я роблю? Мої перші заняття, а я вже залякую людей, як Бонзо. І як Пітер. Штурхаю їх. Обрав собі малого хлопця, і тепер усі матимуть, кого зненавидіти. Це огидно. Усе, що було мені ненависне в командирі, тепер є в мені самому. Це якийсь закон людської натури: неодмінно ставати таким, як перший командир? Я піду геть, якщо це так».
Знову й знову Ендер прокручував у голові, що говорив і робив на першій практиці з новою армією. Чому він не поводився так, як зазвичай, з групою на вечірніх заняттях? Досконалість — єдиний авторитет. Він не наказував, просто пропонував. Та з армією таке не пройде. Група додаткових занять не має вчитися робити все разом. Їм не потрібно було розвивати почуття колективу, вчитися триматися разом і довіряти один одному в бою. Вони не зобов’язані миттєво реагувати на наказ.
Міг удатися він і до інших крайнощів. Якщо хотів би, міг стати таким же недбалим і некомпетентним, як Розик. Ендер міг робити дурні помилки в усьому. Але йому потрібна дисципліна, що означає вимагати, а також отримувати швидку й повну покору. Йому потрібна гарно тренована армія, а це означає, що солдатів треба муштрувати й муштрувати, навіть після того, як вони вважають, що опанували техніку, допоки вона не стане настільки природною, що вони не замислюватимуться над діями.
Що з тим Бобиком? Чому йому так сподобався цей найменший, найслабший і, можливо, найрозумніший з усіх хлопчик? Чому він зробив Бобику те, що колись робили самому Ендеру командири?
Раптом Ендер згадав, що все почалося не з командирів. Ще до того, як Розик і Бонзо почали зневажливо ставитися до нього, він був ізольований у початковій групі. І не Бернар це почав. То був Графф.
Це зробили вчителі, і не випадково. Ендер збагнув лише тепер, що то була стратегія. Графф навмисне зробив так, аби він відділився від інших хлопців, щоби не міг бути близьким із ними. Ендер замислився, навіщо. Зроблено це було не для того, щоб об’єднати групу, навпаки, то стало чинником, який їх роз’єднував. Графф ізолював Ендера, щоби той боровся. Він мав довести, що не просто відповідав усім вимогам, а був набагато кращим, ніж інші. Лише так він міг заслужити повагу й дружбу. Так він став солдатом кращим, ніж міг би, якби було навпаки. Усе це зробило його самотнім, зляканим, озлобленим і недовірливим. І, можливо, ці риси сформували з нього кращого солдата.
«Ось що я роблю з тобою, Бобику. Завдаю тобі болю, щоби ти став кращим. Загострюю твій розум, посилюю боротьбу. Вибиваю з рівноваги, роблю майбутнє непевним, аби ти завжди був готовим до всього, здатним імпровізувати і, незважаючи ні на що, націленим на перемогу. А ще — роблю тебе нещасним. Ось чому тебе прислали до мене. Щоби ти став таким, як я. Щоби ти виріс і став дорослим чоловіком.
А я… Я маю вирости й стати таким, як Графф. Товстим, похмурим, позбавленим почуттів. І маніпулювати життями малих хлопчаків, запустити виробництво ідеальних генералів і адміралів, які готові вести флот на захист вітчизни. Отримуєш усі радощі, що їх має лялькар. Допоки не знайдеться солдат, який може більше, ніж інші. Проте такого допустити не можна, це псує всю симетрію. Треба підкорити його, зламати, ізолювати, щоби він був таким, як всі.
Що ж, Бобику, що
