Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

— Але, Джубале! Що вони з'ясували?

— Нічого, — коротко відповів він. — Нічого вартого звіту. Тож і не було потреби наганяти на тебе ще більший смуток розповідями про це. — Джубал нахмурився. — Коли ти тут з'явилася, я думав, що не обов'язково хвилюватися про Бена, бо вважав, так само як і його помічник, той хлопець Кілгаллен, що Бен пішов якимсь новим слідом... І що коли він завершить свої справи, то зателефонує. Бен не з тих, хто сидить на місці: це його робота, — він зітхнув, — але тепер я так не думаю. Той тупоголовий Кілгаллен дійсно отримав повідомлення через статпринтер, — ймовірно, від Кекстона, — де йшлося про те, що Бена не буде кілька днів; моя людина не лише бачила його, а й сфотографувала та перевірила. Ніякої підробки: повідомлення дійсно відправили.

Джилл задумалася:

— Мене дивує, чому Бен у той же час не відправив повідомлення мені. Це на нього не схоже: він дуже уважний.

Джубал стримав важке зітхання:

— Скористайся головою, Джилліан. Лише те, що на пакеті написано «Цигарки», ще не означає, що у ньому дійсно цигарки. Ти прийшла сюди минулої п'ятниці. Кодування на повідомленні показує, що його заповнили у Філадельфії, на станції приземлення «Паолі Флет» — після десятої тридцять ранку, якщо бути точним, у четвер, о 10:34. Його переслали через кілька хвилин після того, як заповнили, — і одразу ж отримали: тому що в Беновому офісі є статпринтер. А зараз ти скажи мені: чому Бен надіслав друковане повідомлення у свій офіс, у робочий час — замість зателефонувати?

— Не думаю, що він робив так зазвичай. Щонайменше я б так не робила. Телефон — це нормальний...

— Але ти — не Бен. Я можу придумати з десяток причин для людини Бенової професії: щоб уникнути непорозумінь; щоб підстрахуватися друкованим записом у файлах «І.Т. & Т» з юридичної точки зору; щоб відстрочити відправлення повідомлення. Тобто причин безліч. Кілгаллен не побачив у цьому нічого дивного, і той простий факт, що Бен — чи синдикат, на який він працює, — встановив в офісі казна-який дорогий приватний статпринтер, доводить, що Бен постійно ним користувався. Проте детективи, яких я найняв, дуже підозріливі; якщо вірити тому повідомленню, то о десятій тридцять чотири у четвер Бен був на «Паолі Флет». Тож один з детективів поїхав туди. І ось, Джилл: те повідомлення відправили не звідти.

— Але...

— Один момент. Повідомлення було там заповнене, але не створене. Їх або набирають на стійці, або замовляють телефоном. Набране на стійці покупець може отримати надрукованим — чи попросити передачу факсиміле почерку та підпису... Але якщо воно заповнене телефонним шляхом, то до того, як його можна буде сфотографувати, його повинні надрукувати в офісі систематизації.

— Так, звісно.

— Хіба це нічого не дає, Джилл?

— Гм... Джубале, я така схвильована, що не можу міркувати розсудливо. Що це дає?

— Заспокойся; це б не дало нічого навіть мені. Але професіонали, які працюють на мене, дуже прискіпливі: один із них приїхав у Паолі з переконливим статпринтом, зробленим з фотографії, яку у Кілгаллена поцупили з-під носа, Разом з візитками та посвідченням особи, що підтверджували, що він і є адресат — Озберт Кілгаллен. А потім — з його батьківськими манерами та відвертим обличчям — він витягнув з молодої леді, працівниці «І.Т. & Т», дещо з того, що, згідно з Конституцією, розголошувати не можна і що вона розповіла б в іншому разі хіба що перед судом. Так чи так, дівчина запам'ятала, як отримала й опрацювала те повідомлення. Зазвичай вона б не звернула уваги на одне із сотень повідомлень: вони влітають їй у вуха, вилітають з кінчиків пальців і зникають, збережені на заповнених мікро-принтах. Але, на щастя, ця молода леді — одна з Бенових відданих прихильниць; вона читає його колонку «Вороняче гніздо» щовечора — і це жахливий ґандж. — Джубал замислено дивився кудись удалину.

— Сюди!

З'явилася Анна, з якої крапала вода.

— Нагадай мені, — сказав їй Джубал, — написати популярну статтю про постійне читання новин. Темою буде те, що більшість неврозів та деякі психози можуть бути викликані непотрібною та нездоровою звичкою щоденного занурення у проблеми та гріхи п'яти мільйонів незнайомців. Заголовок буде такий: «Необмежені плітки». Ні: краще «Плітки здичавіли».

— Босе, ви захворіли.

— Не я. Але будь-хто інший — так. Простеж за тим, щоб я написав її наступного тижня. А зараз зникни — я зайнятий.

Він знову звернувся до Джилліан:

— Вона помітила Бенове ім'я — тож запам'ятала і повідомлення, майже заінтригована ним, тому що їй вдалося поговорити з одним із своїх кумирів... Гадаю, це її роздратувало — тому що Бен не заплатив за зображення. Лише за звук. О, вона пам'ятає це... І ще вона пам'ятає, що послуга була оплачена готівкою з телефонної будки — розташованої у Вашингтоні.

— У Вашингтоні? — повторила Джилл. — Але чому б Бен дзвонив з...

— Звісно, звісно! — роздратовано погодився Джубал. — З телефонної будки він міг подзвонити особисто своєму помічникові, використавши і зображення, і звук: це дешевше, простіше і швидше, ніж замовити відправлення статповідомлення назад у Вашингтон за майже дві сотні миль. Це безглуздо. Чи, швидше, це може означати лише одне: обман. Бен звик до обманів, як наречена — до поцілунків. Він не став би одним з найкращих вінчеллів у справі, якби відкривав усі карти одразу.

— Бен не вінчелл! Він ліппманн!

— Ти вибач, але я у цій справі не розрізняю кольорів. Тож поки помовч. Він міг подумати, що його телефон прослуховують, а статпринтер — ні. Чи він міг підозрювати, що прослуховують і те і те, — а я не сумніваюся, що так і було? Принаймні відтепер точно, якщо ще не тоді. І він використав цей трюк, щоб переконати тих, хто б його там не прослуховував, що й справді поїхав з Вашингтону і не повернеться впродовж кількох днів. — Джубал насупився. — В останньому випадку ми не покращимо ситуацію, якщо знайдемо його. Однак ми можемо поставити його життя під загрозу.

— Джубале! Ні!

— Джубале — так! — втомлено відповів він. — Цей хлопець підійшов надто близько до краю, — і він завжди так чинив. Завдяки своїй надзвичайній безстрашності він заслужив таку репутацію. Але кролик ніколи не робить більше двох стрибків до койота... а цього