Ідуть роботарі - Володимир Миколайович Владко
Після мовчанки Боб Леслі відповів:
— Взагалі то зрозуміло. Але — як же…
— Що саме?
— Як же кожен з роботарів біля різних верстатів робить різні рухи? Адже передавальник один, він подає однакові для всіх сигнали. А роботарі роблять кожен своє. Цього я не розумію.
Мадлена радісно розсміялася.
— Дуже добре, Боб, дуже добре. Це запитання доводить, що ви зрозуміли основні принципи.
— А й справді, Мадлено, як це так? — зацікавився й Тім. — Адже, дійсно, сигнали для всіх однакові, а рухи різні.
— А про складний перемикач на грудях та спині роботаря ви, Тім, забули? — насмішливо перепитала Мадлена. — Отой самий, що його даремно намагалися переключити доглядач і сам Бірз. Пам’ятаєте? На грудях та спині роботаря, який зіпсувався, коли ми з вами мали такий чудовий вигляд штрейкбрехерів?
— Так що ж з того перемикача? — відверто здивувався Тім.
— Те, що той перемикач перемикає складну систему центрального механізму роботаря. Він як ключ для шифру. Поставили його в один стан — і роботар у відповідь на одну крапку зігне праву ногу в коліні, як я вам сказала. Поставили перемикач заздалегідь у другий стан — і роботар. у відповідь на ту ж саму одну крапку вже піднесе руку і схопить щось на рівні грудей. Перемикач у третьому стані — і та ж сама крапка примусить роботаря відступити на крок назад. А таких становищ перемикача — кілька десятків. Звідси, зрозуміло, велика кількість можливих варіацій роботи механічної людини, що залежно від стану перемикача на один і той самий сигнал відповідатиме щоразу різними, але цілком обумовленими рухами.
— І виходить, кожен роботар мусить стояти лише біля того верстата, куди його поставлено?
— Поки не переставлено перемикач, так. Але, перевівши роботаря до другого верстата або поставивши його до іншої роботи, треба лише переключити центральний механізм на другий лад простим повертом перемикача. І все. Або тим самим перемикачем можна просто вимкнути механізм… як от намагався зробити Бірз з зіпсованим роботарем, пам’ятаєте?
— Так, — обізвався Тім.
— Тепер вже небагато залишилося, — продовжувала Мадлена. — Роботарі дістають енергію і сигнали через ефір. Ну, нас зараз цікавлять лише сигнали. Немов добрий приймач кожного роботаря налагоджено так, що він ловить з ефіру всі сигнали на хвилі довжиною дванадцять метрів. Це — довжина хвиль передавальника Говерса, його центральної станції керування роботарями. Всі умовні сигнали йдуть звідти…
— Мадлено, а як же Бірз керував роботарями за допомогою свого триклятого кишенькового генератора, з яким я не міг упоратися? — раптом запитав Тім.
— У тому й річ, що Бірз не керував безпосередньо роботарями. І ваше вражіння, Тім, було помилкою, яка й призвела до дальших неприємностей.
— Бач? Скільки я казав тобі про твою запальність? — підштовхнув Тіма Боб Леслі.
— Так. Це вражіння було помилкою, — продовжувала Мадлена. — Бірз за допомогою свого кишенькового генератора лише пересилав свої накази, висловлені умовними сигналами, центральній станції керування роботарями. Це все одно, якби він надсилав станції звичайні радіограми, навіть не шифровані. Він говорив умовними сигналами: «Переключіть роботарів на таку-то систему, вишикуйте їх в одну шеренгу, хай роботарі ідуть один за одним, хай спиняться, вимкніть того чи іншого роботаря…» Це були звичайні радіотелеграфні розпорядження, тільки шифровані. А черговий на станції керування роботарями приймав ці розпорядження і залежно від цього включав ті чи інші автоматичні механізми, які вже мовою інших умовних сигналів пересилали роботарям ті чи інші конкретні накази.
— І, виходить, я…
— І, виходить, ви, Тім, натискуючи безладно на кнопки кишенькового генератора, відразу ж примусили чергового на станції, що приймав ваші сигнали, звернути увагу на їх безладність і безглуздя, пробачте на слові. Звісно, технік негайно ж подзвонив телефоном до Бірза, бо він вирішив, що кишеньковий генератор чомусь зіпсувався і перекручує сигнали, які надсилає Бірз. Адже технікові і на думку не могло спасти, що з генератором морочиться якась людина, яка не вміє поводитися з ним і лише вперше взяла в руки генератор, викрадений у Томаса Бірза…
— М-да… Це, звісно, в мене вийшло не зовсім добре, — чесно й відверто погодився Тім.
— Так от, закінчуючи мою лекцію, я хочу сказати таке: що сталося б, якби ми почали якимсь іншим передавальником пересилати в ефір сигнали такими ж точнісінько хвилями, що й передавальник Говерса, його центральна станція керування роботарями? Роботарі, настроєні на цю хвилю, приймали б наші сигнали, наші накази разом з сигналами і наказами Говерсової станції. А корилися б вони тому з передавальників, що був би потужніший. Бо його сигнали майже цілком приглушили б сигнали слабшої станції. Радіоаматори добре знають такі випадки, коли вони намагаються прийняти малосильну станцію, хвиля якої мало відрізняється від довжини хвилі іншого потужнішого передавальника. Слабішого з передавальників просто не можна приймати в таких умовах, бо його «забиває» потужніший. Отже, ми знаємо, що станція Говерса далеко не така потужна, щоб не можна було забити її хвилі іншим потужнішим передавальником…
— Майже розумію, — перебив Боб Леслі. — І той потужніший з передавальників є…
— Правильно! Хоч той передавальник, де працює Галеран, міститься дуже далеко, аж у Червоній Країні, проте — він один з найпотужніших у світі. Він щодня певної години скеровує всю свою енергію сюди в напрямі Нью-Гарріса, впливаючи своїми сигналами на роботарів і примушуючи їх, наприклад, підводити ліву руку. Це поки що досліди. А далі… Побачимо, що вони, ці роботарі, зроблять двадцятого числа.
Вона змовкла, замислившись. Тім доторкнувся до її руки.
— Галеран не говорив вам, Мадлено, нічого твердо про те, що саме вони гадають зробити двадцятого?
— Досі нічого. Але вчора він сказав, що саме сьогодні дасть мені певні інструкції. Я була б дуже рада, коли б ви, товариші, надійшли до мене до того часу. Краще було б, якби ви були присутніми при моїй сьогоднішній розмові з Галераном.
— Важкенько, — відгукнувся Боб Леслі. — Адже нас можуть спіймати…
— Спробуйте, якщо зможете. На всяк випадок, я ось приготувала для вас ключ від дверей, щоб ви могли
