Ідуть роботарі - Володимир Миколайович Владко
Це було ще дивніше, бо кожен з полісменів цупко тримав його рукою за плече. Лише підійшовши до стола Бірза, полісмени відпустили хлопця і відступили на крок назад.
Хлопець переступив з ноги на ногу, подивився на Бірза, Блека, з цікавістю оглянув рогатий хрест свастики на рукаві Блека і сховав усмішку, невимушено витираючи ніс лівим рукавом своєї куртки.
— Хто ти такий? — звернувсь до нього Бірз.
— Джім Кемп, якщо це що-небудь вам пояснить.
Цей хлопець зовсім не думав ніяковіти.
— Що ти робив у цеху?
— Прийшов подивитися на залізних потвор. Нічого, досить огидні. І хто їх тільки вигадав!..
Ясно, хлопець тримав себе неввічливо. Самий його тон був уже знущанням з тих, хто допитував Кемпа. У Бірза гнівно зійшлися брови на переніссі.
— Обшукайте його! — наказав він.
Полісмени знов виступили вперед і швидкими досвідченими рухами обшукали хлопця, не залишивши необмацаною жодної складки його одягу. Але вони не знайшли нічого, крім невеличкого аркушика паперу, тонесенького цигаркового паперу, на якому було щось надруковано нечіткими, розпливчастими літерами. То була прокламація страйкового комітету:
«Тримайтесь міцніше, товариші! — говорилося в ній. — Страйк мусить перемогти. Частину членів комітету заарештовано, але комітет не припиняє своєї роботи. Адже кожен свідомий робітник добре знає, що арешт будь-кого з революціонерів не може завадити загальній справі, її розгортанню та перемозі. На зміну кожному заарештованому приходять десятки нових свіжих, бадьорих бійців, сповнених волею до боротьби, до рішучої перемоги. Арешти лише підносять настрій справжніх революціонерів. Усі намагання компанії Джонатана Говерса та її цепового собаки Бірза зірвати страйк і придушити робітничий революційний рух — засуджені на невдачу. Ніякі роботарі не допоможуть Говерсам та Бірзам перемогти нас. Бо нам на допомогу йде все робітництво. По всіх містах і провінціях спалахують страйки солідарності. Наближаються вирішальні бої справжньої громадянської війни, яка несе з собою визволення робітників. Міцніше, товариші, ми переможемо капітал, як перемогли його героїчні Червоні Країни!..»
Підпис був: «Страйковий комітет».
Очевидно, прокламацію читали не один раз, розгортаючи й складаючи. Тоненький папір на згинах зовсім протерся і ледве тримався; від необережного руху вся прокламація могла розпастися на окремі чотирикутники.
Бірз, прочитавши прокламацію, передав її Блекові. І передаючи, він помітив, що в нього знов тремтять пальці лівої руки. Це вже ставало загрозливим явищем. «Насамперед спокій, насамперед міцно тримати себе в руках», — зауважив сам собі Бірз, але не стримав розлютованого погляду, яким дивився на хлопця. Голос його ставав хрипкіший.
— Де ти взяв це? — повільно розділяючи слова, запитав Бірз у Джона Кемпа.
Той переступив з ноги на ногу, зневажливо хмикнув носом і майже глузливо відповів:
— З літаків у місті розкидали, я й підібрав…
Швидким помахом руки Гордон Блек спинив Бірза, що підстрибнув з крісла, немов хотів метнутися до хлопця.
— Киньте, не варто, — спокійно сказав він, — не брудніть рук, мої агенти зуміють краще допитати його. Але ми робитимемо це не тут, а в спеціально призначеному для цього місці. Заберіть його! — наказав він.
Полісмени повели хлопця, що, усміхаючись, поглянув на Бірза і так само глузливо додав:
— І все ж таки вони підводять руки!
Бірз незрозуміло поглянув на Блека.
— Що то він сказав?
Гордон Блек знизав плечима:
— Не знаю. Поки що це здається мені просто дурницею. Але, будьте певні, ми дізнаємося в нього про все, і про цю фразу зокрема. Мушу вас завірити, третій ступінь допиту — це не абищо. Між іншим, як ви мали змогу щойно пересвідчитися, Боб Леслі та Тім Кроунті провадять і далі свою роботу. Тепер сподіваюсь, ви згодитесь, що їх обох треба взяти якнайшвидше. Ага?
— Я ніколи і не заперечував цієї потреби. Я був лише проти того, щоб шукати їх тими шляхами, про які говорили ви. Якби знайшовся інший шлях, я тільки вітав би його.
Гордон Блек знов звернув, здавалося, всю увагу на свої блискучі відшліфовані нігті, старанно розглядаючи, чи немає на них якоїсь плямки. Але це не заважало йому спокійно говорити:
— Можемо спробувати інший шлях, якщо перший вас не задовольняє, — в голосі його почулася ледве помітна іронія. — Скажімо, ми сьогодні ж випустимо на волю Майка Тізмана.
— Не розумію. Ви ж самі сказали мені, що із золотом нічого не вийде, бо це занадто вперта людина, той Майк Тізман.
Бірз, не ховаючи здивування, чекав на відповідь. Блек неуважно чистив нігті. Крізь зуби, не дивлячись на Бірза, він процідив:
— Я нічого не говорив вам зараз про золото. Ми візьмемо, заарештуємо за його допомогою обох і без золота. Він виконуватиме у нас почесну роль собаки-шукача. Він знає, де Леслі і Кроунті, він приведе нас до них, якщо вийде на волю. Наша справа — тільки не заважати йому розшукати обох і не загубити під час цього його самого. Розумієте? Не заважаючи йому шукати осіб, які цікавлять нас, ми не спускатимемо його з очей.
Тільки тепер він запитливо подивився на Бірза, немов перевіряючи вражіння, зроблене його словами. Бірз похмуро відповів:
— Гаразд, буду дуже радий. Але мушу вас попередити, що агенти поліції повинні бути готові до всього. Обидва завзяті люди.
Гордон Блек нічого не відповів, він лише досить презирливо поглянув на Бірза — і той зрозумів, що зовсім нечемно було, говорячи з Блеком, новим начальником таємної поліції і керівником бойової фашистської організації, висловлювати будь-який сумнів в якостях штурмовиків «Бойових хрестів» і агентів таємної поліції. Особливо після того, як Гордон Блек довів свою поінформованість розмовою про Мадлену Стренд і ставлення до неї самого Бірза…
Рішуче, керівник фашистів був діловою і
