Марсіянин - Енді Вір

Отак. Їжа, вода, прихисток - усе є. Я почну нормувати їжу зараз же. Порції уже мінімальні, та здається, я зможу їсти 3/4 порції за один прийом їжі і бути у нормі. Це розтягне мої 300 днів із їжею до 400. Попорпавшись у медичному закутку, я знайшов головну пляшку з вітамінами. У ній їх достатньо на роки. То ж я не страждатиму від їх дефіциту (хоча помрю від голоду після закінчення їжі, скільки б вітамінів не прийняв).

Медичний куток має морфій для надзвичайних ситуацій. І його там назбирається на смертельну дозу. Повірте мені, я не чекатиму голодної смерті. Якщо йтиме до того, я виберу простіший шлях.

У кожно у місії було дві спеціальності. Я ботанік та інженер з механіки. Практично, я був людиною “відремонтуй це”, яка розважалася з рослинами. Знання механіки можуть врятувати моє життя, якщо щось зламається.

Я думав про те, як вижити. Це не зовсім безнадійно. Люди знову з’являться на Марсі через приблизно 4 роки, коли прибуде Арес 4 (звісно, якщо вони з переляку не скасують програму через мою “смерть”).

Арес 4 примарситься у кратері Скіапареллі, що за 3200 км звідси, долини Ацидалії. Сам я туди не дістанусь. Але якщо я налагоджу зв’язок, можливо мене врятують. не знаю, як їм це вдасться з наявними у них ресурсами, але в НАСА багато розумників.

То ж отаке моє завдання тепер. Знайти спосіб зв’язатись із Землею. Якщо це не вдасться, знайти спосіб зв’язатись з Гермесом, коли він повернеться через 4 роки з командою Аресу 4.

Звісно. у мене немає плану як вижити 4 роки з їжею на 1 рік. Але по одній задачі за раз. Нині я нагодований і маю мету: відремонтувати кляте радіо.

Гаразд, я зробив три ПЧД і не знайшов і натяку на тарілку зв’язку.

Я відкопав один із роверів і добряче покатався довкола, та після днів пошуків , гадаю, настав час відступити. Мабуть буря задула тарілку дуже далеко і замела усі сліди від кочення чи ковзання. Імовірно ще й поховала її.

Я витратив більшу частину сьогодні на залишки комунікаційного обладнання ззовні. Просто жалюгідне видовище. Можна просто волати у напрямку землі і мати той же результат.

Я міг би зібрати примітивну тарілку із металу, який є на базі, та це ж вам не якась кишенькова рація. Зв’язок між Марсом і Землею - це серйозна справа, вона потребує спеціального обладнання. Не вдасться зліпити щось просто із фольги і жуйки.

Доведеться обмежувати мої ПЧД так само як і їжу. Фільтри СО2 не придатні для чищення. Щойно вони насичуються, їм кінець. Місію розраховано на 4-годинні ПЧД на члена команди на день. Нащастя фільтри СО2 легкі і маленькі, то ж НАСА дозволила розкіш вислати їх більше, ніж ми потребували. Коротко кажучи, у мене є 1500 годин виміряних у фільтрах СО2. Після того будь які ПЧД я муситиму робити за допомогою “кровопускання” повітря.

1500 годин наче звучать як багато, та мене очікують 4 роки тут, якщо я сподіваюсь на порятунок, з щонайменше кількома годинами на тиждень для змітання піску з сонячних панелей. У будь якому разі, ніяких ПЧД без потреби.

Інша новина - я почав випрацьовувати ідею щодо їжі. Мої знання ботаніка можуть врешті решт стати у пригоді.

Навіщо брати ботаніка на Марс? Адже це місце відоме тим, що тут нічого не росте. Задум був з’ясувати чи добре ростуть рослини в умовах марсіянської гравітації і чи можна щось зробити із марсіянським ґрунтом. Коротка відповідь: багацько чого… майже. Марсіянський ґрунт має початкові будівничі блоки, потрібні рослинам для росту, та багато речей, які відбуваються у ґрунті Землі, не трапляються у ґрунті Марса, навіть якщо його помістити у атмосферу Землі і забезпечити водою. Це бактеріальна активність, деякі речовини, похідні від тваринного життя, і под. Усього цього на Марсі нема. І одним із моїх завдань тут було вивчити, як ростимуть рослини тут, при різних поєднаннях ґрунтів і атмосфер Землі і Марса.

Тому у мене знайшлось трохи земного ґрунту і жменька рослинного насіння.

Та скакати від радості не варто. Бо ґрунту у мене на привіконний ящик, а насіння являє лише кілька видів дерну і папороті. Вони найневибагливіші до ґрунту і найшвидше ростуть, що і зробило їх об’єктом досліджень для НАСА.

У мене дві проблеми: мало бруду, мало їстівного щоб посадити у нього.

Та я ж ботанік, шляк би його трафив. Я повинен знайти спосіб вирішити це. Інакше, я буду дуже голодним ботаніком уже через рік.

Цікаво, як там Кабз. (прим. перекладача, Chicago Cubs - професійна бейсбольна команда розташована у місті Чикаго штату Іллінойс.)

Я здобув маґістерське звання в Університеті Чикаґо. Половина людей, які там вивчали ботаніку, були гіппі, котрі сподівались повернутись до природної системи світу. Тобто прогодувати 7 мільярдів людей простим збиральництвом. Більшість часу вони витрачали на пошуки кращих способів вирощування коноплі. Вони мені не подобались. Я був там заради науки, а не лайна про якийсь Новий Світовий Лад.

Коли вони зробили компостну купу і пробували зберегти кожну унцію живої матерії, я сміявся з них. Я б кепкував із них: “Погляньте на дурних гіппі! Погляньте на їх жалюгідні спроби відтворити складну глобальну екосистему на подвір’ї.”

Та