Незвичайні пригоди експедиції Барсака - Жюль Верн

Таким чином, вони мали змогу відпочити кілька годин. Тільки Джейн Бакстон не знала сну, гадаючи, що принесе їй світанок? Безліч питань зринало знов і знов. Чи справді мертвий її нещасливий брат і чи вдасться знайти докази цього? А докази його невиновності? Чи знайдуться живі свідки трагедії? І що вона почує з їх уст?

Ще не минула шоста година ранку, як усі вже були на ногах. Помалу розвиднялось, і очі всіх були з хвилюванням прикуті до Тонгане, який оглядав місцевість, відшукуючи відомі йому орієнтири.

— Там, — промовив нарешті негр, вказуючи на дерево, що самотньо височіло серед рівнини, метрів за триста-чотириста від них.

За кілька хвилин усі були під цим деревом. Тонгане упевнено вказав місце, і вони почали поспішно розкопувати ґрунт, хоч ніяких ознак могили тут не було. Ножі гарячково вгрузали в землю, її викидали руками; яма швидко зростала.

— Увага! — скрикнув раптом репортер. — Ось кістки…

Міс Бакстон, глибоко схвильована, мусила спертися на руку доктора.

Яму обережно розчистили. Показалося тіло, вірніше, кістяк, який зберігся напрочуд добре. Навколо рук уціліли клапті тканини з золотим шитвом — знаками чина. Між кістками, на грудях, знайшли портфель, майже зотлілий. В ньому був лише один документ — лист, адресований Джорджеві Бакстону його сестрою.

Сльози бризнули з очей молодої дівчини. Вона піднесла до губ пожовклий папірець, який розсипався під її пальцями, потім, опанувавши себе, наблизилась до могили.

— Докторе, прошу вас, — звернулась вона до Шатоннея, і голос її тремтів, — чи не будете ви такі ласкаві оглянути останки мого нещасного брата?

— До ваших послуг, міс Бакстон, — відповів доктор, до того схвильований, що забув навіть про голод.

Він спустився в могилу і старанно провів огляд за всіма правилами судової медицини. Коли він закінчив, його обличчя було серйозне і виявляло глибоке зворушення.

— Я, Лоран Шатонней, доктор медицини Паризького університету, — урочисто промовив він серед глибокої тиші, свідчу ось що: по-перше, кістки, що їх я оглянув і що їх міс Джейн Бакстон визнає кістками свого брата Джорджа Бакстона, не мають ніяких слідів поранення, завданого вогнепальною зброєю; по-друге, людина, якій належали ці кістки, була вбита; по-третє, смерть настала від удару кинджалом, завданого згори вниз, причому кинджал пройшов крізь ліву лопатку і влучив у верхню долю серця; по-четверте, ось зброя, якою вчинено злочин, власноручно вийнята мною з кістки, в якій вона застрягла.

— Убитий!.. — прошепотіла Джейн, глибоко вражена.

— Убитий, я стверджую це, — повторив доктор Шатонней.

І ззаду!..

— Ззаду.

— Значить, Джордж невинуватий!.. — скрикнула Джейн і заридала.

— Невинність вашого брата виходить за межі моєї компетенції, міс Бакстон, — обережно зауважив доктор, — і я не можу висловлюватися з цього приводу так рішуче, як з приводу фактів, констатованих мною. Проте, повинен вам сказати, що вона здається мені надзвичайно імовірною. Справді, з мого огляду випливає, що ваш брат загинув не з зброєю в руках, як досі вважалося, а що його було вбито ззаду. Коли саме? Цього я не знаю. Єдине, що можна твердити: удар завдав не солдат регулярної армії, тому що кинджал — не військова зброя.

— Спасибі, докторе, — промовила Джейн, поступово опановуючи себе. — Перші результати моєї подорожі сповнюють мене надією… Ще одне слово. Чи зможете ви, докторе, письмово підтвердити все, що тут виявили, а ви, панове, чи згодні бути свідками?

Усі поспішили запевнити Джейн Бакстон, що вона може на них розраховувати. Амедей Флоранс виклав усі факти на папері; протокол підписав доктор Шатонней, а за ним і всі інші, після чого цей документ вручили сестрі разом із зброєю, знайденою в могилі її брата.

Молода дівчина затремтіла, коли рука її торкнулась до цієї зброї. Великий чотиригранний клинок з глибокими рівчаками на всіх чотирьох поверхнях вкривав товстий шар іржі, можливо, змішаної з кров’ю. На ручці чорного дерева, напівзогнилій від вогкості, виднілися сліди напису.

— Подивіться, панове, — сказала Джейн, — на цій зброї колись було ім’я убивці.

— Шкода, що воно стерлося, — зітхнув Амедей Флоранс, розглядаючи кинджал. — Заждіть… Ще можна щось прочитати: “і”, а також, по-моєму, “л”.

— Малувато, — промовив Барсак.

— Можливо, цього буде досить, щоб викрити убивцю, — сказала Джейн дуже серйозно.

За її наказом Тонгане закидав останки Джорджа Бакстона землею, яку старанно розрівняли, після чого, залишивши самотню трагічну могилу, мандрівники повернули на Кубо.

Та пройшовши три або чотири кілометри, вони змушені були спинитись: у знесиленої Джейн Бакстон підгинались коліна і їй довелось лягти.

— Хвилювання, — пояснив доктор Шатонней.

І голод, — цілком слушно додав Амедей

Флоранс. — Ну що ж, старий, — звернувся він до Сен-Берена, — не дамо ж ми померти від виснаження вашій племінниці, навіть якщо вона ваша тітка, хоч цьому важко повірити! Де наші рушниці?.. Та глядіть, не здумайте прийняти мене за добірну дичину!

На жаль, дичини там було обмаль. Тільки на кінець дня доля усміхнулася нашим мисливцям, і під їхніми пострілами впали дві дрохви й куріпка. Вперше за довгий час у них була ситна вечеря. Зате довелось відмовитися від думки добратись до Кубо того ж вечора, і вони вирішили востаннє заночувати просто неба.

Знемагаючи від утоми, впевнені, що їм пощастило збити з пантелику своїх противників, мандрівники не подбали на цей раз про вартування. Ось чому ніхто з них не бачив дивних явищ тієї ночі. На заході замиготіли по рівнині слабенькі вогники. Це повторилося багато раз. Інші вогні,