Сім смертей Івлін Гардкасл - Стюарт Тертон

Шампанське заспокоює мене, але я відставляю келих, щоб не сп'яніти. Саме тоді я помічаю Майкла, який здіймається сходами, з яких добре видно всю залу.

Оркестр припиняє грати, сміх і гомін поступово згасають, усі голови повертаються до хазяїна будинку.

— Даруйте, що перебиваю, — каже Майкл, схопившись за поруччя, — але чи не знає хто-небудь, де моя сестра?

По натовпу прокочується хвиля розмов, голови повертаються, щоб подивитися одна на одну. Через хвилину стає зрозуміло, що в залі Івлін немає.

Першим її помічає Канінгем.

Торкнувшись моєї руки, він вказує її мені: п'яно хитаючись, вона йде вздовж жаровень до дзеркального басейну. Вона вже досить далеко, час від часу потрапляє у світло, потім знов зникає. У її руці блищить маленький сріблястий пістолет.

— Приведіть Майкла! — скрикую я.

Поки Канінгем проштовхується крізь натовп, я спинаюся на ноги та йду до вікна. Ніхто інший її не побачив і поступово знов здіймається гамір; тимчасове хвилювання від оголошення минає. Скрипаль грає ноту; на годиннику рівно одинадцята.

Коли я дістаюсь до дверей, Івлін підходить до басейну.

Вона хитається, тремтить.

Серед дерев, буквально в кількох кроках стоїть і пасивно дивиться Чумний Лікар; на його масці виблискує полум'я жаровень.

Срібний пістолет виблискує, коли Івлін підіймає його до свого живота; постріл розтинає розмови та музику.

Але впродовж однієї миті здається, що все добре.

Івлін досі стоїть на краю води, наче милуючись своїм віддзеркаленням. Потім її ноги слабнуть, вона впускає пістолет і падає обличчям у воду, Чумний Лікар схиляє голову та зникає в чорноті поміж деревами.

Я майже не помічаю ні крики, ні натовп за моєю спиною, що мчить повз мене на газон, а тим часом у повітрі вибухає обіцяний феєрверк, який заливає ставок різнокольоровим світлом. Я дивлюся на Майкла, який мчить у темряву до своєї сестри, яку вже запізно рятувати. Він кричить її ім'я, його голос тоне серед феєрверків, він заходить у чорну воду та підіймає її тіло. Ковзаючи та спотикаючись, він намагається відтягти її від ставка, але зрештою падає, не випускаючи її з рук. Цілуючи її обличчя, він благає її розплющити очі, але його надія марна. Смерть уже кинула кості, а Івлін сплатила за програш. Усе, що мало ціну, було забрано.

Сховавши обличчя в її волоссі, Майкл схлипує.

Він не помічає, як навколо нього збираються люди. Сильні руки забирають у нього тіло сестри й кладуть на траву, щоб доктор Діккі зміг стати навколішки й оглянути її. Але його вміння непотрібне, дірка в животі та сріблястий пістолет на траві достатньо красномовно розповідають, що сталося. Не зважаючи на це, він нахиляється над нею, притуляє пальці до її шиї, щоб відчути пульс, потім ніжно витирає з її обличчя брудну воду.

Не підводячись с колін, він жестом каже Майклові підійти ближче, бере заплаканого чоловіка за руку й починає тихо щось бурмотіти — напевно, молитву.

Я вдячний за цю шанобливість.

Кілька жінок плачуть на чиїхось плечах, але їхнє акторство непереконливе. Таке враження, що бал насправді ще не скінчився. Вони досі танцюють, просто змінили па. Івлін заслуговує на краще, ніж бути розвагою для тих, кого зневажала. Лікар, схоже, розуміє це, він кожною своєю дією, бодай малою, відновлює малу частку її гідності.

Молитва триває лише хвилину, а закінчивши, він накриває обличчя Івлін своїм піджаком, неначе її нездатні заплющитися очі є гіршим видовищем, ніж криваві плями на сукні.

Коли він підводиться, на його щоці сльоза; він кладе руку Майклові на плечі й уводить того ридати деінде. Мені здається, що вони пішли вже старішими, похиленими, понесли на своїх плечах великий тягар смутку.

Щойно вони заходять у будинок, у натовпі починають гуляти чутки. Їде поліція, знайдено передсмертну записку, дух Чарлі Карвера забрав ще одне дитя Гардкаслів. Історії переходять з одного рота до іншого, і на той час, коли вони доходять до мене, вони вже достатньо прикрашені деталями, щоб їх можна було переносити звідси в суспільство.

Я шукаю Канінгема, але його ніде не видно. Я не можу навіть уявити, що він робить, але він має гостре око та завзяті руки, тож безсумнівно знайшов собі діло — на відміну від мене. Той постріл розхитав мої нерви.

Повернувшись до спустілої бальної зали, я опускаюся на канапу, на якій сидів раніше, і там сиджу й тремчу, а в голові вирують думки.

Я знаю, що завтра моя подруга знову житиме, але це не змінює ані того, що трапилося, ані спустошення, що я відчув, ставши свідком.

Івлін наклала на себе руки, і я відповідаю за це. Її одруження з Ревенкортом було покаранням, приниженням, що мало за мету штовхнути її за край, і я, не розуміючи цього, взяв у цьому участь. Саме моє обличчя вона ненавиділа, саме моя присутність штовхнула її до води з пістолетом у руці.

А як щодо Чумного Лікаря? Він запропонував мені свободу в обмін на розв'язання вбивства, яке не виглядатиме як убивство, але я бачив, як Івлін застрелилася після того, як втекла з вечері у відчаї. Не може бути жодного сумніву в її діях і мотивах, а тому я питаю себе: що спонукає мого тюремника? Чи не була його пропозиція просто черговим катуванням, дещицею надії, женучись за якою я маю збожеволіти?

«А як щодо кладовища? Револьвера?»

Якщо Івлін дійсно була настільки пригнічена, чому вона була в такому доброму на позір гуморі, коли супроводжувала Белла до кладовища, лише через дві години після вечері? А ще той пістолет, що вона тоді мала. То був великий чорний револьвер, що ледь помістився в її сумочку. А зброя, якою вона себе порішила — сріблястий пістолет. Чому вона змінила зброю?

Не знаю, як довго я сиджу там, серед задоволених плакальників, але поліція не з'являється.

Натовп рідішає, свічки тануть, вечірка мерехтить і гасне.

Останнє, що я бачу перед тим, як засинаю в кріслі — образ Майкла Гардкасла, який стоїть навколішки в траві, тримаючи на руках промокле тіло мертвої сестри.

21

День другий

(продовження)

Я прокидаюся від болю, якого завдає мені кожний подих. Кліпаючи очима та проганяючи залишки сну, я бачу білу стіну, білі простирадла та ляпку запеклої крові на подушці. Моя щока лежить на моїй долоні, верхня губа прилипла слиною