Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук

означає, що над нами пролітає світ, світ, сповнений живого вогню, проносяться мільярди планет, а на них люди, саме люди, адже багато в цьому світі подібного до нашого. Вони вже пройшли те, що маємо здійснити ми у майбутні століття. Розсіяне по окремих планетах людство встигло згуртуватися в одне чудесне могутнє ціле… І коли Алексєєв надіслав сигнал, що мав припинити дослід, у нього й на думці не було, що він підняв руку над цілим світом, світом, який випередив нас у своєму розвитку на мільярди років! Алексєєв про те не знав, не здогадувався. Авжеж, він міг, звичайно, міг припинити цей дослід на самому початку, та коли закрутилися сяючі гілки галактики, коли в тому світі минули мільярди літ, було вже пізно. Світ, що його створив Алексєєв із своїми співробітниками, став сильнішим за нас, і в мить, коли було надіслано сигнал, що спричинив би розпад цього все ще загадкового колеса кінехрона, вони вже зуміли, очевидно спільними зусиллями, захиститись. Дуже можливо, що вони знали таємницю прискорювача часу, можливо, вони багато знають і про нас… Так, вони захистились, вони відповіли, і лабораторія Алексєєва перетворилась на непроникний кришталевий зливок. Це життя, рішуче й розумне, безмежно сміливе й могутнє, зберегло “цяточки-зірочки”. Це життя, а йому ніщо не страшне!

— Але даруйте! — вигукнув Леднєв. — Даруйте! Адже було надіслано сигнал, що тривав кілька мікросекунд, мільйонних часток секунди!

— Ну то й що, — відповів Топанов. — А в світі Алексєєва секунда дорівнює мало не п’яти тисячоліттям, ось що для них секунда. А мікросекунда — це доба, друзі! Це була тривожна доба для того світу, але він переміг! Він вистояв!

— Я просто не можу цього збагнути, — сказав Леднєв. — Я відчуваю, що в цьому розгадка всіх таємниць, але не можу повірити… Алексєєв у ролі бога Саваофа створює цілий сівіт!

— Так, він створив його, але як мало він міг порядкувати його долею! — відказав Топанов. — Так, це світ Алексєєва, одначе все людство, всі люди Землі безсилі бодай на волосинку змінити його долю. І я нікому не радив би робити таку спробу…

* * *

Весь хід експерименту Алексєєва тепер з’ясували. Вакуум був повен найрізноманітніших сюрпризів. Він не чинив ніякого відчутного опору зіркам і планетам, метеорам і космічним ракетам, що рухалися крізь нього, він мав властивості, подібні до надтекучості рідкого гелію за наднизької температури. Але досить надати вакууму обертового руху за допомогою складного поєднання змінного електромагнітного та гравітаційного полів, як він проявляє дивовижну здатність утворювати своєрідні завихрення, вихори, до яких починала стікатися з навколишнього простору розсіяна енергія. Тепер стало зрозуміло, чому абсолютний нуль температур принципово недосяжний. Електромагнітні та гравітаційні поля утворювали своєрідний і чутливий “фон” порожнечі, здатний вивільняти кванти електромагнітного випромінювання в будь-якій своїй точці.

Один за одним залишали нас члени комісії, їх неважко було зрозуміти. Цілковита революція поглядів на міжзоряне середовище породила багато гіпотез, здогадів, заполонила кожного з учених, яким довелося брати участь у розслідуванні аварії в Інституті зірок. Мурашов одного разу забіг до мене з якимсь нелюдським криком. Тетяна сховалась за моєю спиною і тихенько запитала, постукавши зігнутим пальчиком по своїй голові:

— Він того? З глузду з’їхав?

Проте Мурашов витяг з кишені якісь папірці, й за кілька хвилин я змушений був поділити з ним його радість.

— Та ви розумієте, про що все це свідчить! — хрипким від хвилювання голосом сказав він. — Зірки зустрічаються або ж поодинці, або ж парами, або ж невеликими групами, найчастіше парами, але на величезній відстані одна від одної, і зараз я знаю чому!.. А завтра про це знатиме увесь світ! Якщо енергія для побудови зірки стікається до деякого порушення в русі безповітряного середовища й продовжує надходити до появи самої зірки, що, звичайно, відбувається стрибком — прихована невпинна робота і спалах, — то все зрозуміло. Зірки не можуть народжуватись де завгодно. Вони відбирають енергію з навколишнього простору, збіднюють вакуум навколо себе, як дерево відбирає вологу своїм корінням в цілого шару ґрунту! Зірка народжується не на порожньому місці, і, народившись, випромінює потоки тепла та світла, що десь-то, якимись незримими шляхами знову виявляються зібраними в нову зірку. Я вичислив середню енергетичну насиченість вакууму, адже відомо, що в середньому зірки одна від одної знаходяться на відстані п’ятдесяти мільйонів сонячних радіусів. Дивіться!..

А за годину я був свідком палкої суперечки Григор’єва з Леднєвим. її зміст вразив мене.

— Даремно гадати, — говорив Леднєв, — що частинка світла, яка надійшла до нас від Сонця, насправді вийшла з його надр чи з його поверхні! Хіба електрони, які зараз розжарюють нитку електричної лампочки, це ті самі електрони, що перебували в обмотках динамо-машин Каховської ГЕС? Електрони рушили в путь усі разом, практично за мить вони почали надходити до нас, в оцю лампочку; однак самі електрони, ті, які під час вмикання лампочки перебували в обмотках динамомашин1, ще в дорозі, вони прямують до нас, але дійдуть через десятки років! Електромагнітне поле лише пробуджує, виводить із стану бездіяльності незліченні кванти світла, які насправді знаходяться у вакуумі!

— То що ж тоді швидкість світла? — заперечив Леднев. Суперечка, очевидно, давала йому задоволення. — Адже світло все-таки мчить до нас зі швидкістю триста тисяч кілометрів за секунду!

— Це швидкість електромагнітної хвилі, яка біжить по вакууму, однак вона не вичерпує властивостей світлових частинок, це швидкість передавання, не більше!

— Але ж це давня, тисячі разів спростована теорія ефіру! — вигукнув Леднєв. — І не сором вам на порозі XXI століття філософствувати на цю тему! Адже всі спроби визначити швидкість, з якою пролітає крізь ефір наша Земля, виявились марними.

— Правильно! Та хіба міг хто передбачити надтекучість гелію за низьких температур? — відказав Григор’єв. — Не так просто заявити, що рідина, яка має густину, вагу, матеріальна, як і всяка інша, раптом виявиться без такої суттєвої властивості, як властивість в’язкості. Коли б Чорне море наповнити надтекучою рідиною, то досить було б навантажену баржу штовхнути просто рукою в бажаному напрямку, і вона перетнула б його й прибула до Батумі чи в Стамбул. Годі дивуватися, якщо структура вакууму здатна проявити себе ще дивовижніше.

….Я відшукав Топанова тільки надвечір на березі