Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук
Професор Рей витяг із чорного конверта серію знімків, два з яких я, за його згодою, наводжу тут.
— Знімки зроблено з проміжком у десять днів, але вже ясно видно нові галузки, чітко намічається заселення зірками проміжків між спіралями. Процеси, про які ми могли лише здогадуватися, відбувались на наших очах з такою швидкістю, яку вважали зовсім неможливою у Всесвіті. Досить сказати, що коли те, що виходить на фотознімках, справді відповідає зіркам, то швидкість світла, яке вони випромінюють, перевищує всякі розумні межі. Це було чудо, чудо, пояснення якому годі придумати.
— Але чи цілком виключено тут можливість ошуканства, підробки, може, це… це все жарт? Досвідчений аматор завжди зміг би виготовити такі фотографії.
— Це виключається! Це зовсім відпадає! Я піддав ці негативи детальному аналізові. Всяке схоже на спіраль зоряне скупчення має особливість. Вона дуже тонка, й відкрити її було не так просто. Адже зірки в такому скупченні поводяться складніше, ніж бджоли, що летять роєм, незрівнянно складніше хоч би тому, що їх у мільйони разів більше. Та все ж, усе ж пощастило з’ясувати ряд цікавих моментів. Виявилось, що зірки, які входять до складу такої галактики, можна поділити принаймні на два класи, на дві підгрупи. Одні зірки беруть участь в обертанні галактики навколо ядра, в ньому знаходиться майже вся маса зірок, Інші рухаються від центра чи до центра галактики і поводяться зовсім інакше. Ось наявність таких двох, сказати б, зоряних народностей, зоряних людностей і виявили ми, старанно вивчивши негативи. Електронно-обчислювальна машина допомогла виділити ще один клас зірок, зірок швидколетючих, зі швидкостями, достатніми для того, щоб вони могли залишити свою галактику. Такі зірки, очевидячки, мала наша Галактика, та вони залишили її, як відлітають ракети від поверхні Землі, набувши певної космічної швидкості. Дивовижним здавалося тільки те, що зірки, які залишають галактику, перестають бути видимими. Але я, здається, вже розгадав і цю таємницю… Нарешті, за моєю рекомендацією було зроблено спеціальну серію фотознімків. Знімки робили з екрана через проміжок в одну секунду.
— Невже й ці фотографії відрізнялись одна від одної?
— Уявіть собі, що так… Як я й сподівався, порівнюючи два негативи, зроблені з проміжком часу в одну секунду, було помічено явні зміни. Справа в тому, що поряд із зірками, які довго не змінюють своєї яскравості, є й так звані змінні зірки. Серед них особливо цікаво поводяться зірки пульсуючі, які змінюють свою яскравість за строго періодичним законом, ми називаємо їх цефеїдами. Були думки, що такі зорі найчастіше зустрічаються в спіральних гілках галактики, а не в її ядрі. І ось на цих фото ми ясно побачили спалахи, різку зміну блиску цілого ряду зірок і саме в спіральних гілках…
— Але як ви пояснюєте це явище?
— Для мене це чудо. Щоправда, моя професія вимагає, настійливо вимагає пояснення, та пояснення виявляється ще чудеснішим за саме явище.
— Я вмираю від цікавості.
— Ми бачимо тільки те, що нам дозволяють бачити, люб’язно дозволяють бачити. Перед нами сторінки минулої історії якоїсь далекої галактики. Коли ми ведемо спостереження над галактикою, скажімо, в сузір’ї Трикутник, то бачимо її такою, якою вона була сімсот п’ятдесят тисяч років тому, тобто коли на Землі ще не з’явилися розумні істоти! А який вигляд вона має нині? Можливо, що розумні істоти на одній із таких галактик відкрили своєрідне “вікно” в космосі й, будучи певні чи знаючи, що Землю населяють розумні люди, вони повідомляють нас про всі ті фази розвитку, які Земля вже пройшла в своїй історії. Особливо я переконався, що ця гіпотеза справедлива, після того, як виявив цілковите згасання зірок, що вийшли за межі галактики. Адже якщо зірка й вийде за межі скупчення, то від цього вона не гасне. Чому ж у такому разі цих зірок більше не видно на фотознімках? Відповідь тільки одна: нема потреби їх передавати, цими зірками нехтують, вони залишили галактику, невже не зрозуміло?
— Я вражений, професоре, всім тим, що ви мені розповіли, та чи не можете ви мені сказати, що роблять у цьому напрямку астрономи Радянської Росії?
— Повірте, що дуже небагато. Вони так захопилися практичним завоюванням космосу, своїми супутниками й ракетами, що навряд чи віддадуть багато коштів і часу на вивчення такого, сказати б, альтруїстичного завдання, завдання із сфери чистої науки.
— І останнє запитання. Які ваші подальші наміри у зв’язку із зробленим вами відкриттям?
— Намір один! Я спробую налагодити зв’язок з цим таємничим світом. Мені вдалося домовитись про те, щоб у моє розпорядження віддали велику локаційну станцію, яка досі здійснювала локацію Місяця. Як тільки я матиму змогу, одразу ж спробую скерувати на цю галактику серію імпульсів строго визначеної форми. Скажімо, набір П-сигналів або щось подібне.
— Я, здається, розумію вашу думку! Ви хочете скористатися з “вікна” в космосі, яке зробили жителі цієї далекої й чудесної галактики.
— Так, я хочу повідомити їх сигналами, що тут, на Землі, є розумні істоти… Можливо, вони дадуть нам відповідь.
