Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук

Я спробував відновити хід його думок. Він почав з цілого числа. Відтак перейшов до числа дробового як до заперечення числа цілого, а потім до числа мішаного… Та й первісна людина теж починала з числа цілого, це була перша за часом і, мабуть, найважливіша математична абстракція. Що може бути спільного між найрізноріднішими предметами, що може бути спільного між деревами й шкурами забитих звірів, між листям і галькою на березі? А спільне щось було, щось ріднило між собою три самотні сосни, й три останні стріли в сагайдаку, й три вогнища, навколо яких грілося плем’я… Спільним стало число, число два, три, чотири… І довгий час люди вчилися додавати й віднімати, а згодом, ділячи здобич, побачили, що не завжди можна “чесно” розділити п’ять забитих звірів на шістьох мисливців. Так з’явився дріб.

Отже, саме число, ціле число, дробу ще не містило; життя, людська практика підказали, що цілим числом задовольнитись неможливо. А згодом з’явилися числа від’ємні, й числа ірраціональні, й числа уявні, І всі вони зливаються нині в нашому теперішньому понятті числа.

Міркуючи так, я механічно креслив лінії на аркушику паперу. Але що це?.. Переді мною був якийсь зигзаг, ні, не зигзаг — це була спіраль…

Так, виходить, можна, так, значить, є якась можливість, якийсь компас, що його стрілка вказує потрібний напрямок, є ключик, яким можна прочинити таємничі двері з написом: “Майбутнє науки”!

Звісно, сам принцип розвитку по спіралі Василько взяв з “Діалектики природи”, адже він устиг до математики скласти основи марксизму-ленінізму протягом тих кількох мирних місяців, які випали на його долю. І він застосував цю спіраль, застосував життєрадісно, з льоту. А результат був, хай відомий усім, та Василько ж про нього не знав! І не міг знати! Він продовжив спіраль, провів у майбутнє і схопив якісь його рисочки…

Ось вона, знахідка! Треба навчитися мислити “по спіралі”, спробувати побачити її складні несподівані вигини… Та чи не заберуся я в хащі, чи не підхопить мене течія нікому не потрібних формалістичних викрутасів? Яка сила примусить мене вигадувати нове, невже сама тільки цікавість чи горезвісне честолюбство, бажання обов’язково стати автором нового числення?

Ні, ні! Практична діяльність обов’язково вимагатиме розвитку математичного знання. Позавчора треба було розподілити зерно або дичину, точно відміряти ділянку землі, вчора — зробити складний грошовий розрахунок чи знайти розміри автомобільного вала, сьогодні ядерна фізика вже висунула вимогу до математики — створити нові галузі, нові числення! Людська практика — ось замовник, людська практика — ось найліпша перевірка того, чи потрібна, важлива, успішна твоя робота, математику-обчислювачу!

Так до роботи, і якщо моя доля обчислювати й жити, то треба жити з відкритими очима, відкритими для життя з його вимогами, з його безперервним шуканням нового, бо тільки воно, життя, спроможне скерувати на правильний, хай навіть неймовірно тяжкий, але до кінця потрібний шлях. І якщо математичний апарат — твоя зброя, то якою ж цінною може виявитись можливість пристосовувати цю зброю для нових цілей.

26 березня. Так у чому суть нашого експерименту, спитаєш ти, і чому я згадую такі строкаті, здавалося б, не пов’язані одна з одною сторінки мого життя? Зараз мені не важко відповісти на це питання. Та як не розказати тобі про найголовніше, після чого все, що я знав, що я бачив і пережив, буквально за кілька місяців розмістилося в якомусь складному й тонкому порядку, що в ньому кожен рядок з прочитаної книги і кожна формула стали найпотрібнішими, найнеобхіднішими деталями точно скерованого стрімкого механізму.

Я знаю, що й ти помітила цей злам у мені. Неодноразово я говорив тобі про Топанова, та, мабуть, лише тепер до кінця збагнув, що означала зустріч із ним.

Ми бачились і розмовляли всього кілька разів. Ти знаєш, що я далеко не компанійська людина. Багато, дуже багато потрібно мені часу, щоб я комусь відкрився, почав ділитися найпотаємнішими думками. А з Максимом Федоровичем усе було інакше.

— Кажуть, ви все критикуєте? — сказав мені під час однієї з перших зустрічей Топанов. — Та чи маєте ви якусь позитивну програму робіт, якусь робочу гіпотезу? Наскільки я знаю, ви займаєтесь питаннями вакууму, цікавитесь еволюцією зірок… Що ж, питання дуже цікаві, відірвані, правда, від турбот сьогоднішнього дня; не зовсім певен, чи слід вам ними займатися…

Він примружив очі, і я, добре розуміючи, що мене викликають на відвертість, став пояснювати Топанову всю важливість роботи нашої лабораторії, поступово захопився, непомітно для себе заговорив про головне, розповів про свої пошуки.

— Ви не бачите виходу, так, здається? — спитав Топанов. — А чи не вимагаєте ви від науки чогось такого, до чого вона досі не дійшла?

— Мене зараз цікавить лише одне: підхід до завдання. Для початку це дуже важливо. Адже, зрозумійте, гідне подиву, що деякі представники найпередовішої науки відмахуються від очевидних речей, поводяться як страуси.

— Але тоді ця наука ще не стала передовою! — засміявся Топанов. — На світі є наука, яка ніколи не схиляє голови перед труднощами.

— Ви говорите про філософію?

— Я говорю про марксистсько-ленінську філософію.

— Але хіба філософія здатна підказати рішення в суто спеціальному питанні? Я гадав, що філософія може лише визначити загальний напрямок, здійснити, так би мовити, стратегію й тактику…

— Дуже вдячний вам, товаришу Алексєєв, за визнання ролі філософії, — насмішкувато мовив Топанов. — А чи відомо вам, що абстрактної істини немає, істина завжди конкретна? Саме вирішуючи так звані спеціальні питання, ви обов’язково повинні застосовувати філософію і застосовувати її свідомо.

— Але цікаві результати наука одержує і без філософії, — сказав я.

— Це помилка, — відповів Топанов, — на жаль, досить поширена помилка. “Без філософії” можна зробити річ непотрібну, недоладну, більше того, людська цілеспрямована дія “без філософії”, як сказали ви, взагалі неможлива. Навіть найзапекліший філософ-ідеаліст, який у своїх книгах висловлює “сумнів” щодо реального існування навколишнього світу, чекає вранці сонця або вмикає лампу, списує цілком реальний аркуш паперу чи друкує на машинці. Мільйони разів у своїй практичній діяльності він займає матеріалістичну позицію. Адже якщо припустити, що й перо, і папір, і сонце існують лише в свідомості філософа-ідеаліста, то