Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Сам собі бог - Олександр Петрович Ємченко

Сам собі бог - Олександр Петрович Ємченко

Читаємо онлайн Сам собі бог - Олександр Петрович Ємченко
моє життя — моя тюрма. Це могло означати те, що все чим я жив і про що переживав, закривало від мене істину. Тому мені ж краще, коли нічого не виходить! Так я даю собі шанс все це зрозуміти і якось собі допомогти! Невже це я сам наклав на себе порчу?! Але ж як? Я подивився на Петра Миколайовича і відразу відчув, що він миттю прочитав мої думки.

— Ти знаєш у чому тут складність? Твоя проблема має два рівні впливу. Так, ти сам хочеш, вірніше твоя внутрішня сутність хоче, щоб ти не пірнув з головою у життя. Тому вона весь час перешкоджає тому, щоб все було гаразд. Інша справа, чому це так? Хоча… тут є інша людина, яка наклала на тебе порчу, але ця порча скоріше за все не позитив… Комусь потрібно, щоб у тебе все було гаразд: щоб ти випустив свій збірничок, одружився з Інною та жив собі як у раю… Тим самим, мабуть, тебе відштовхують від чогось величного, може від твоєї місії… Порча на позитив — це річ рідкісна і дуже складна… Я зараз спробую побачити цю людину, а потім ми подумаємо, як зняти дану деформацію…

Знову він почав малювати. Я намагався навіть не дихати, щоб йому не заважати. Невже я зараз взнаю, хто винен у моїй долі? Звичайно, це хтось знайомий. Але хто? Невже… Ні! На мене з листа паперу дивилося обличчя незнайомої людини. Це був чоловік років п’ятдесяти, і через декілька секунд вагання я сказав:

— Я не знаю, хто це.

— Я так і думав, — відповів Петро Миколайович, і додав: — І ти нічого не відчуваєш, коли дивишся на нього?

Я взяв папір і ще раз уважно подивився. Так, я не знаю цієї людини, але… але щось було у його обличчі знайоме.

— Таке враження, що це мій родич, але це смішно, бо я ніколи його не бачив.

— Зараз, — сказав він. — Я спробую зняти цю деформацію, але не надовго. Дні два-три у твоєму житті будуть чистими. За цей час ти повинен зустрітися з тими людьми, які на твою думку, мають вплив на твій внутрішній стан. Ти повинен розібратися зі своєю дівчиною, а також дізнатися, куди поділися твої папери. Мені здається, що вони зникли не випадково. Мабуть, ти своїми дослідженнями міг прийти до висновків, які б тобі допомогли зруйнувати деформацію поля. Через три дні ти, мабуть, дізнаєшся вже про щось важливе Тоді обов’язково зателефонуй мені, згода?

— Звичайно, Петре Миколайовичу.


3

Кіндрат Йосипович зробив собі чай, і повернувся до кімнати, у якій працював телевізор. Вже було пізно, і він вирішив додивитися новини та лягти спати. Кіндрат сів у м’яке крісло. Через деякий час він подивився на великого чорного пса Дінго, який дрімаючи розлігся на дивані хазяїна. Раптом ліве вухо собаки потяглося вгору, і він стрепенувся. Кіндрат поставив чашку на стілець, що стояв біля крісла, і приготувався до того, що за мить його спокій порушиться. Передчуття не підвели ані Дінго, ані хазяїна: у двері подзвонили. Подзвонили три рази. Кіндрат Йосипович вже знав, що це був Віктор Іванович.

Віктор Іванович сухо привітався, увійшов до помешкання, роззувся і пройшов у кімнату. Кіндрат рушив за ним.

— Щось трапилось, Вікторе Івановичу?

— Кіндрате, ти ж знаєш, що я не пробачаю, коли від мене приховуються важливі речі.

— Я не розумію…

— Все ти розумієш. Кажи сам. Я ще зачекаю.

Настала тиша. Віктор Іванович спокійно сидів і дивився телевізор.

— Якщо ви маєте на увазі порушення в енце-хвилях, яке я помітив позавчора у вечері,то я не вважав це настільки важливим, щоб вам повідомити, — відповів Кіндрат, і подивився на Віктора Івановича.

— Кіндрате, я до тебе весь час відносився поважно і терпляче, але ти починаєш мене дратувати. Я не вірю, що ти, спеціаліст з психосистемології, не надав потрібної уваги цьому порушенню. Це було б смішно, якби не так важливо для мене. Ти розумієш? Важливо!

— Ні, Вікторе Івановичу, я не розумію. Чому для вас так важливо порушення у цих енце-хвилях. Вони можуть вказувати на різне.

— Не треба, не виправдовуйся, — голос Віктора Івановича почав набувати погрози. — Це каже про наявність у об’єкту думок певного, не потрібного нам, спрямування.

— Чому не потрібного? — спитав Кіндрат, і було помітно, що він заспокоївся.

Разом з господарем заспокоївся і собака.

— Якщо ти хочеш вийти з гри, то не вийде.

— Нічого я не хочу.

— Вибач, Кіндрате, може я не правий, але я не хочу, щоби ти накоїв дурниць.

— Яких дурниць? — запитав Кіндрат. — Невже ви думали, що я можу вивести Юру з псі-стану? Навіть якби і хотів, то це не в моїх силах.

— А! — схаменувся Віктор Іванович. — То ти пробував!

— Я цього не казав, — швидко відповів Кіндрат, і знову почав хвилюватися. — Я просто знаю це, як спеціаліст.

— Якщо, Кіндрате, ти дозволиш собі зайве, я… Я можу знайти когось іншого собі в помічники. Гадаю, ти зрозумів…


4

Наступного дня я їхав у Крим, до Інни. Напередодні ввечері я дзвонив їй, і її мати сказала, що Інна приїхала додому і знаходиться у дуже не втішному стані Я попрохав Марію Василівну передати привіт Інні, але не сказав нічого про те, що приїду. Наступного вечора я підходив до будинку, який знаходився на околиці Ялти, і дуже хвилювався, бо знав, що зараз дізнаюся про щось дужо важливе. До Інни я відчувай більше ніж почуття дружби, і мене дещо образив її від’їзд без попереджання і прощання. Я зайшов на подвір’я, і великий чорний пас загавкав і підбіг до мене.

— Хтось прийшов, — почув я голос жінки із-за відчинених дверей, і у ту ж мить з дому вибігла Інна.

Вона була у домашньому халатику з відром у руках.

Відгуки про книгу Сам собі бог - Олександр Петрович Ємченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: