1Q84. Книга ІІ - Харукі Муракамі
— Ви приїхали з Токіо? — спитав батько. Здавалось, він не міг пригадати Тенґо.
— З Токіо.
— На експресі?
— Так, — відповів Тенґо. — До Татеями їхав на експресі, а потім пересів на звичайний поїзд і прибув до Тікури.
— Приїхали купатися в морі? — запитав батько.
— Я — Тенґо. Тенґо Кавана. Ваш син, — сказав Тенґо.
— А де в Токіо мешкаєте? — запитав батько.
— В Енкакудзі. Район Суґінамі.
Три зморшки на батьковому чолі поглибшали.
— Чимало людей бреше, бо не хоче платити за послуги «NHK».
— Тату! — вигукнув Тенґо. Цього слова він давно не вимовляв. — Я — Тенґо. Ваш син.
— Я не маю сина, — прямо сказав батько.
— Ви не маєте сина, — механічно повторив Тенґо.
Батько кивнув.
— Ну то скажіть, хто, власне, я такий? — спитав Тенґо.
— Ви — ніхто, — відповів батько. І двічі коротко хитнув головою.
Тенґо затаїв подих і на якийсь час утратив мову. Не говорив більше й батько. Серед повної тиші кожен з них длубався у плутанині власних думок. І тільки цикади сюрчали безперестанку, на весь голос.
«Можливо, цей чоловік тепер каже правду, — подумав Тенґо. — Може, його пам'ять пропала й свідомість потьмарилася. Однак його слова — мабуть, правдиві». Це Тенґо розумів інтуїтивно.
— І що це означає? — допитувався Тенґо.
— Ви — ніхто, — незворушним голосом повторив батько. — Ніким не були, не є й не станете в майбутньому.
«Ну, цього досить!» — подумав Тенґо.
Він хотів підвестися зі стільця, податися до станції і відразу повернутися до Токіо. Те, що сподівався почути, почув. Однак не міг устати. Як юнак, що під час подорожі потрапив до котячого міста. Його не відпускала цікавість. Тенґо прагнув дізнатися докладніше, що за всім цим ховається, почути ясну відповідь. Звісно, там його підстерігала небезпека. Та якщо він проґавить таку нагоду, то, можливо, вже ніколи в житті не взнає таємниці про себе самого, яка назавжди потоне в тумані.
Тенґо подумки добирав слова й переставляв у новому порядку. І нарешті рішуче вимовив запитання, яке ще в дитинстві пробував поставити, але так і не зумів:
— Отже, ви хочете сказати, що ви — не мій біологічний батько? І між нами нема кревної спорідненості?
Батько мовчки поглядав на Тенґо. На його обличчі Тенґо не міг прочитати, чи він зрозумів суть запитання, чи ні.
— Красти електромагнітні хвилі — це порушення закону, — сказав батько, дивлячись Тенґо в очі. — Таке саме, як викрадення грошей або коштовних речей. Ви так не вважаєте?
— Ваша правда, — відразу погодився Тенґо.
Батько кілька разів задоволено кивнув.
— Електромагнітні хвилі не падають безплатно з неба, як дощ або сніг, — вів далі батько.
Стуливши рота, Тенґо спостерігав за батьковими руками, що лежали рівненько на колінах — права на правому коліні, ліва на лівому — й не ворушилися. Маленькі й чорні — здавалось, усе його тіло просякло засмагою, — вони трудилися на відкритому повітрі упродовж багатьох років.
— Моя мати не захворіла й не померла, коли я був ще малим? — повільно, підкреслюючи кожне слово, запитав Тенґо.
Батько не відповів. Вираз його обличчя не змінився. І руки не ворухнулися. А його очі дивилися на Тенґо так, ніби спостерігали щось незнайоме.
— Мати пішла з дому? І покинула вас зі мною? Можливо, пішла разом з іншим чоловіком? Чи ні?
Батько кивнув.
«Цей чоловік добре розуміє моє запитання. Тільки не хоче про це говорити», — подумав Тенґо.
— Тату! — звернувся він до батька. — Можливо, насправді ви — не мій батько, але поки що я до вас так звертаюся. Бо іншого звертання не знаю. Правду кажучи, я досі вас не любив. Іноді, здавалось, навіть ненавидів. Ви це розумієте? Та якщо ви — не мій батько й між нами нема кревної спорідненості, то зникне причина для ненависті. Наразі я не знаю, чи зумію вас полюбити. Але гадаю, що принаймні тепер вас зрозумію. Бо я постійно дошукувався правди. Хто я такий, звідки прийшов? От що я хотів знати. Однак ніхто мені цього не казав. Якби ви зараз ось тут розповіли всю правду, я перестав би вас ненавидіти й цуратися. Це було б для мене великою розрадою.
Як і перед тим, батько мовчки дивився на Тенґо своїми безвиразними очима. Та начебто в глибині його порожніх ластів'ячих гнізд засвітилося щось дуже маленьке.
— Я — ніхто, — вів далі Тенґо. — Ви правду сказали. Мене самого ніби викинули вночі в море. Я тримаюся на його поверхні, але навколо себе не бачу нікого. Гукаю, але відповіді не чую. Я ні до чого не прив'язаний. Крім вас, не маю нікого, кого можна назвати хоч якимось родичем. Але ви приховуєте таємницю й нічого не збираєтесь мені розповідати. А ваша пам'ять то спалахує, то гасне в цьому приморському містечку й з кожним днем невідворотно пропадає. Так само пропадає і правда про мене. Якщо правда не прийде мені на допомогу, то я не стану ніким і в майбутньому. Ви правильно сказали.
— Знання — це дорогоцінний капітал фірми, — одноманітним тоном проказав батько. Але його голос став слабшим, ніж перед тим. Здавалося, наче хтось за його спиною простяг руку й зменшив його гучність. — Цей капітал треба наполегливо нагромаджувати й розсудливо використовувати. А його плоди передавати наступному поколінню. А тому «NHK» вимагає від усіх абонентів плати…
«Цей чоловік проголошує щось схоже на мантру, — подумав Тенґо. — Повторенням подібних слів він досі захищав себе». Цей упертий талісман Тенґо мусив розбити. Із-за такої огорожі мусив витягти живу людину.
Він перебив батька:
— Якою людиною була моя мати? Куди вона пішла? І що з нею сталося?
Батько раптом замовк. Перестав виголошувати своє замовляння.
А тим часом Тенґо провадив далі:
— Я втомився жити з ненавистю, огидою і злістю до когось. Утомився жити неспроможним когось любити. Я не маю друзів. Я — сам-один як палець. І найгірше, що навіть себе самого не здатен любити. Бо не можу любити когось іншого. Я знаю, що себе самого можна полюбити, якщо когось полюбиш, а хтось тебе. Ви мене розумієте? Хто не може полюбити когось, не здатний полюбити й себе. Ні, я не скажу, що ви в цьому винні. Якщо добре подумати, то й ви, можливо, — одна з жертв. Ви самі, напевне, добре не знаєте, як треба себе самого любити, чи не так?
Міцно стуливши губи, батько поринув у мовчання. З виразу його обличчя Тенґо не міг зробити висновку, наскільки він зрозумів його слова. Мовчав і Тенґо,
