Хранителі - Дін Кунц

Бігун кинув на Трейвіса гнівний погляд і хотів щось сказати, але, подивившись на жінку й Ейнштейна, нарешті усвідомив, що його награне обурення вже недоречне, тому вперто промовив:

— Ну… все ж треба пильнувати за псом.

— Навряд чи він ще когось потурбує, — сказав Трейвіс, змотуючи повідець. — Це було всього лиш якесь затьмарення.

Бігун досі був розлючений, але вже починав вагатися. Він звернувся до принишклої жінки:

— Норо?

Вона не відповіла, а продовжувала пестити Ейнштейна.

— Побачимось пізніше, — сказав їй бігун.

Не отримавши відповіді, він знову повернувся до Трейвіса, звузив очі й промовив:

— Якщо той пес гнатиметься за мною…

— Не буде, — перебив Трейвіс. — Можете продовжувати бігти. Він не потурбує вас.

Чоловік, озираючись, повільно побіг у бік найближчого виходу. За якийсь час він зник.

На лавці Ейнштейн влігся на живіт, поклавши голову жінці на коліна.

— Ви йому точно сподобалися, — сказав Трейвіс.

Не піднімаючи голови і гладячи Ейнштейна однією рукою, Нора відповіла:

— Чудовий пес.

— Я знайшов його вчора.

Нора промовчала.

Трейвіс присів на інший кінець лавки так, що Ейнштейн опинився поміж ними.

— Я Трейвіс.

Нора нічого не відповідала, чухаючи Ейнштейна за вухами. Пес задоволено буркотів.

— Трейвіс Корнелл, — додав чоловік.

Нарешті Нора підняла голову і подивилася на Трейвіса.

— Нора Дейвон.

— Приємно познайомитися.

Вона нервово посміхнулася.

Нора була доволі привабливою, незважаючи на пряме волосся і відсутність косметики. Вона була брюнеткою з лискучим волоссям, бездоганною шкірою і сірими, із зеленими прожилками очима, які, здавалося, аж світяться під яскравим травневим сонцем.

Наче відчуваючи прихильність Трейвіса і водночас злякавшись її, Нора одразу ж відвернула погляд, ще нижче опустивши голову.

— Пані Дейвон… У вас щось трапилося? — запитав Трейвіс.

Нора промовчала.

— Той чоловік… чіплявся до вас?

— Усе гаразд, — відповіла Нора.

Нора сиділа з опущеною головою, згорбившись під тонною своєї сором’язливості. Вона виглядала такою вразливою, що Трейвіс не міг отак встати й піти, залишивши її зі своїми проблемами.

— Якщо той чоловік чіплявся до вас, гадаю, слід покликати копа… — порадив він.

— Ні, — заперечила Нора тихо, але наполегливо. Вона прибрала Ейнштейна з колін і підвелася.

Собака зістрибнув з лавки і став біля Нори, співчутливо дивлячись на неї.

Підводячись із лавки, Трейвіс промовив:

— Звісно, я не хочу лізти в…

Нора побігла геть, але не тією доріжкою, якою покинув парк бігун.

Ейнштейн кинувся було за нею, але зупинився і неохоче повернувся, коли Трейвіс покликав його.

Нічого не розуміючи, Трейвіс дивився услід Норі. Загадкова та знервована жінка у сірому платті, безформному, наче жіночий одяг амішів чи членів інших сект, прихильниці яких ревно намагалися приховати свою жіночу поставу, щоб не спокушати чоловіків.

Трейвіс та Ейнштейн продовжили прогулянку парком. Пізніше вони пішли на пляж, де ретривер, здавалося, взагалі був ошелешений безкінечними краєвидами морських хвиль та бурунів, від яких на піску залишалися клапті шумовиння. Пес постійно зупинявся, щоб кілька хвилин подивитися на океан, а потім весело борсався у хвилях прибою. Пізніше, вже вдома, Трейвіс намагався привернути увагу пса до книг, які так схвилювали його минулого вечора, сподіваючись, що цього разу він зможе зрозуміти, що такого Ейнштейн знайшов у них. Пес байдуже понюхав томи, які йому приніс Трейвіс, і позіхнув.

Упродовж усього вечора Трейвіс часто згадував Нору Дейвон. Її образ яскраво відобразився в його свідомості, і це дивувало його. Їй не потрібен був крикливий одяг, щоби привернути чоловічу увагу; достатньо було її личка й отих сіро-зелених очей.

3

Через кілька годин міцного сну Вінсент Наско рано-вранці полетів до Акапулько, в Мексику. Він заселився у величезний готель на узбережжі. Це була будівля, залита вогнями, але справляла враження бездушного царства, де панували скло, бетон і тераццо[13]. Після цього він перевдягнувся в широкі білі топ-сайдери[14], білі вовняні шорти та світло-блакитну сорочку з банлону[15] і вирушив на пошуки доктора Лоутона Гайнса.

Останній проводив відпустку в Акапулько. Йому було тридцять дев’ять років, зріст метр сімдесят п’ять і вага — сімдесят два кілограми. Гайнс мав буйне темно-коричневе волосся і міг би бути схожим на Аль Пачино, якби не червона родима пляма на лобі завбільшки як півдоларова монета. Він приїжджав до Акапулько не рідше двох разів на рік і завжди зупинявся в елегантному готелі «Лас Брізас», на окраїні східної частини затоки. Гайнс любив довго обідати