Хранителі - Дін Кунц
«Копни його, вкуси, видряпай очі», — подумки наказувала собі Нора, але продовжувала сидіти в заціпенінні.
Рука Нори тупо нила, і вона ще пам’ятала, яким пекучим і сильним спершу був біль.
Стрек заговорив м’якшим, підбадьорюючим, переконливішим голосом. Але це ще більше її налякало.
— Я допоможу тобі, Норо. Я поживу в тебе деякий час. Нам сподобається. Без сумніву, ти нервуєш через мене, і я розумію чому. Чесно. Але повір мені, це те, що тобі потрібно, дівчинко. Це переверне все твоє життя і докорінно змінить тебе. Це найкраще, що може статися з тобою.
2
Ейнштейну дуже сподобався парк.
Коли Трейвіс зняв ошийника, ретривер підійшов до найближчої клумби, на якій росли великі жовті нагідки, оточені рядом пурпурових нарцисів, і повільно обійшов її; було помітно, що він зачарований. Ретривер підійшов до яскравої клумби з пізніми жовтцями, а потім до іншої, на якій росла розрив-трава. З кожним відкриттям пес усе сильніше метляв хвостом. Кажуть, що пси бачать усе в чорно-білих тонах, але Трейвіс міг заприсягнутися, що Ейнштейн здатен розрізняти кольори. Ейнштейн обнюхував усе: квіти, чагарник, дерева, каміння, урни, зім’яте сміття, підніжжя фонтанчиків питної води та кожен метр землі, якою проходив. Без сумніву, він відтворював образи людей і собак, які пройшли тут, завдяки своєму нюху. Ці картини були такими ж чіткими, як для Трейвіса світлини.
Впродовж усього ранку та першої половини дня ретривер не зробив нічого дивного. Його поведінка типового «дурного пса» виглядала настільки переконливою, що Трейвісу стало цікаво, чи інтелект собаки, який майже не поступався людському, проявлявся лише у вигляді коротких спалахів, чогось на кшталт епілептичних приступів, але в хорошому сенсі цього слова. Але після вчорашнього незвичайність Ейнштейна була доведена раз і назавжди, хоча він її показував рідко.
Поки вони прогулювалися біля озера, Ейнштейн раптом напружився, підвів голову, ледь настовбурчив обвислі було вуха і витріщився на парочку, яка сиділа на лавці за 20 метрів звідси. Чоловік був одягнутий у спортивні шорти, а жінка — у мішкувате сіре плаття; він тримав її за руку. Складалося враження, що вони занурилися у бесіду.
Трейвіс, не бажаючи турбувати парочку, уже почав відвертатися, крокуючи в бік галявини, проте Ейнштейн, коротко гавкнувши, побіг прямо туди.
— Ейнштейне! До мене! Сюди!
Пес не звернув уваги на окрики Трейвіса, підбіг до парочки і почав несамовито гавкати.
Поки підоспів Трейвіс, чоловік у спортивних шортах уже підвівся, простягнувши вперед руки і стискаючи кулаки, і боязко відступив від ретривера.
— Ейнштейне!
Ретривер припинив гавкати, ухилився від Трейвіса, коли той хотів надіти на нього ошийника, і, підбігши до жінки на лавці, поклав їй голову на коліна. Таке несподіване перетворення зі злого пса у лагідну тварину здивувало всіх.
Трейвіс промовив:
— Прийміть мої вибачення. Він ніколи…
— Якого дідька, — визвірився чолов’яга у спортивних шортах. — Не можна ж відпускати такого злого пса у парку!
— Він не злий, — заперечив Трейвіс. — Він…
— Брехня! — вигукнув бігун, бризкаючи слиною. — Ця клята тварина хотіла мене вкусити. Хочеш, я тебе по судах затягаю?
— Я не знаю, що на нього…
— Забери його! — вимагав бігун.
Збентежений Трейвіс кивнув, повернувся до Ейнштейна і побачив, що жінка покликала його сісти побіля неї на лавку. Ейнштейн сидів, дивлячись на неї і поклавши лапи їй на коліна, а вона не просто пестила, а обіймала його. Взагалі те, як жінка торкалася пса, виглядало якось розпачливо.
— Забери його! — розлючено промовив бігун.
Чоловік був вищим, ширшим у плечах і виглядав міцнішим за Трейвіса. Він підійшов уперед, нависаючи над ним, щоб налякати своїм масивним виглядом. Він звик досягати свого з допомогою ось такої агресивності, вдаючи, що він — хлопець не в тім’я битий. Трейвіс зневажав таких.
Ейнштейн повернувся до бігуна, вишкірив зуби і глухо загарчав нутряним голосом.
— Слухай, друже, — сердито промовив бігун. — Ти що, глухий? Я сказав, щоб ти взяв його на повідець, он він у тебе в руці. Якого дідька ти чекаєш?
Трейвіс почав усвідомлювати, що тут щось недобре. Бігун перегравав зі своєю лицемірною злістю; складалося враження, що він вчинив щось срамотне й тепер намагається приховати свою провину, одразу ж переходячи в агресивний наступ. Жінка теж поводилася дивно: вона не промовила ні слова, її обличчя було блідим, а руки тремтіли. Висновуючи з того, як вона гладила і притискалася до пса, це не він налякав її. Трейвіса також здивувало, як ця парочка, збираючись на прогулянку в парк, спромоглася вдягнутися так по-різному: чоловік — у спортивних шортах, жінка — у сірому домашньому платті. Трейвіс помітив, що жінка нишком боязливо поглядає на бігуна, і раптом зрозумів, що разом ці двоє опинились випадково — принаймні жінка цього не хоче, — а чоловік, без сумніву, вчинив щось негарне.
— Пані, з вами все гаразд? — запитав Трейвіс.
— Звісно, з нею не все гаразд, — сказав бігун. — Твій клятий пес налякав її, гавкаючи і клацаючи зубами…
— Здається, зараз вона його не боїться, — відповів Трейвіс, зустрівшись поглядом із чоловіком.
До щоки чоловіка прилипли якісь крихти, ймовірно, вівсяного печива. Трейвіс помітив також,
