Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн
— Що? Не розумію чому. Про це ніхто не знає.
— О, заради Бога! Усі дізнаються про це: Східна Коаліція розкаже. А зараз помовч і дай мені подумати.
Дуглас закрив рота й повернувся до газети. Він читав про те, що Рада Міського графства у Лос-Анджелесі підтримала петицію до Федерації про допомогу у вирішенні їхньої проблеми зі смогом — на основі того, що Міністерство Здоров'я провалило забезпечення чогось там, не важливо чого саме, але допомогти їм варто, тому що Чарлі готувався до важких часів переобрання, а фостеріти висунули власного кандидата, і йому потрібен був Чарлі. Акції «Лунар Ентерпрайзез» подешевшали на два пункти до закриття, можливо, вирішив він, тому що...
— Джозефе!
— Так, моя люба?
— Наш «Людина з Марса» один-єдиний; той, кого виставить Східна Коаліція, — фальшивка. Ось як все буде.
— Але, моя люба, ми не можемо обдурити їх.
— Не можемо? Що ти маєш на увазі? Ми вже вплутались у це, тож маємо обдурити.
— Але ми не можемо. Науковці одразу ж помітять підміну. Я продав душу дияволу, щоб тримати їх подалі весь цей час.
— Науковці!
— Але вони можуть, ти ж знаєш.
— Нічого я не знаю, на відміну від науковців! Їхні праці — це наполовину припущення, наполовину забобони. Їх треба заарештувати. Заборонити законом. Джозефе, я постійно тобі повторюю, що єдина справжня наука — це астрологія.
— Ну, я не знаю, моя люба. Нагадаю тобі, що я не дуже-то орієнтуюся в астрології...
— І не треба. Врешті-решт, для тебе все вже зроблено.
— ...але я вважаю, що деякі з цих наукових професорів — справжні акули. Один з них казав мені якось, що існує зірка, яка важить у шість тисяч разів більше, ніж свинець. Чи, може, у шістдесят тисяч? Дай згадати...
— Маячня! Як вони взагалі можуть таке знати? Не висовуйся, Джозефе, поки я не закінчу цю справу. Вони нічого не помітять. Їхня людина — фальшивка. Але зараз ми використаємо Спеціальну службу, схопимо і приведемо його назад, якщо це можливо — до того як Східна Коаліція викриє нас. Якщо виникне потреба, ми вживатимемо надзвичайних заходів. А якщо під час арешту Сміта підстрелять чи щось іще — то йому ж гірше. Але це, звісно, у крайньому разі — хоча його навряд чи довго оплакуватимуть. Він сам на сам зі своїми проблемами.
— Агнес! Ти розумієш, що пропонуєш?
— Я нічого не пропоную. Люди вмирають щодня. Джозефе, це розуміють усі. Результат виправдовує засоби — ти ж так любиш це повторювати.
— Але я не хочу, щоб цей хлопець помер.
— Хто говорив щось про те, щоб нашкодити йому? Але ти маєш діяти рішуче, Джозефе: це твій обов'язок. Історія виправдає тебе. Що важливіше: вирішити все заради п'яти мільярдів людей чи розм'якнути і сумувати за чоловіком, який навіть не є громадянином твоєї країни?
Дуглас не відповів. Місіс Дуглас встала.
— Що ж, я не можу витрачати решту ранку на суперечки з тобою, Джозефе; зараз я мушу поговорити з мадам Везант, щоб замовити новий гороскоп, складений саме для цієї справи. Але ось що я можу тобі сказати: я віддала кращі роки свого життя, щоб ти опинився там, де ти є, не для того, щоб ти зараз усе втратив через м'якотілість. Не осоромся.
Вона розвернулася й вийшла. Головний чиновник планети випив іще дві порції кави і лише після цього зміг зібратися на силі, щоб вирушити до Палати Ради. Нещасна стара Агнес! Така амбітна. Він думав, що трохи розчарував її... і, без сумніву, майбутні зміни не будуть для неї легкими. Що ж, вона хоча б віддана до кінчиків пальців... І в усіх нас є вади. Вона ж, очевидно, була так само хвора ним, як він — нею!
Він виструнчився. Одне він знав точно: що не дозволить їм бути грубими з хлопчиною Смітом. Сміт був і проблемою, і даром, але також іще й милим хлопцем, привабливим у своїй безпорадності та придуркуватості.
Агнес мусила б побачити, як легко його налякати; після цього вона б так не говорила. Сміт пробудив би у ній материнський інстинкт. Але питання в тім, чи є взагалі у Агнес материнський інстинкт. Коли вона так говорить, важко повірити, що є. Маячня: його мають усі жінки, це науково доведено. Хоча — чи не могли вчені помилятись?
Прокляття, він у жодному разі не збирався дозволяти їй помикати ним. Вона продовжувала нагадувати йому, що саме завдяки їй він опинився на верхівці; але він краще знав... і відповідальність була його і тільки його. Він встав, розправив плечі, виструнчився і пішов до Кімнати Ради.
Впродовж усього — тривалого — засідання він очікував на те, що хтось завершить почате. Цього не сталося, а помічник не приніс жодних повідомлень. Дуглас був змушений зробити висновок, що про зникнення Сміта, хоч як важко в це було повірити, насправді знають лише його підлеглі.
Генеральний Секретар дуже хотів заплющити очі, сподіваючись на те, що жахливий безлад вирішиться сам собою, однак події не дозволяли йому цього. І дружина так само.
Агнес Дуглас обрала Евіту Перон кумиром для наслідування, бо вважала, що дуже схожа на неї. Це був її власний образ: для світу вона надягала маску помічниці та супутниці великої людини, яку мала за честь називати своїм чоловіком. Вона носила цю маску навіть на самоті — щоб мати корисну здатність Червоної Королеви вірити в те, у що їй хотілося вірити. Тим не менше вона ніколи не говорила відкрито про свою власну політичну філософію — тому що була переконана, що світом повинні правити чоловіки, а жінки повинні керувати чоловіками.
Їй ніколи не спадало на думку, що всі її переконання та дії мали під собою сліпу злість на долю, що зробила її жінкою... Вона досі вірила, що між її поведінкою, бажанням батька мати сина і тим, що вона заздрила матері, не було жодного зв'язку... Такі злі думки ніколи не приходили їй в голову. Вона любила батьків і приносила свіжі квіти на їхні могили за кожної слушної нагоди; кохала чоловіка і часто казала це привселюдно; пишалася своєю жіночністю і говорила про це на загал майже так само часто, а іноді й поєднувала обидва твердження.
Агнес Дуглас не чекала, доки чоловік почне щось
