Веселка тяжіння - Томас Пінчон

крихти-совісті. — Ґьоза Рожавьольдьї, ще один біженець (неприховано антирадянський, що викликає у ГАД певну напруженість), у веселому відчаї вказує туди, де височить генерал Пудинг, мелодійний мадярський шепіт бряжчить у кімнаті, так чи інакше збадьорюючи всіх, окрім власне перестаркуватого генерала, який усе белькоче і белькоче з катедри того, що колись, у божевільні роки XVIII століття, було приватною церквицею, а нині стало пусковою платформою для «Щотижневих Брифінгів», дивовижного потоку недорікуватих спостережень, конторської параної, чуток про Війну, що передбачали чи не передбачали порушення секретності, спогадів про Фландрію… ящики вугілля з ревінням падають просто на голову… ураганний вогонь, молочний і сяючий, у ніч його народження… мокрі стінки у вирвах від снарядів на милі довкола віддзеркалюють одне лишень тьмаве осіннє небо… що аж надто розумний Гейґ[110] сказав якось за обідом про відмову Лейтенанта Сассуна воювати… гармаші навесні у розмаяному зеленому одязі… узбіччя, завалені бідолашними гниючими кіньми, саме перед абрикосовим світанком… дванадцять спиць застряглої гармати — заболочений годинник, брудний зодіак, заляпаний багнюкою і вкритий кіркою, виграє на сонці численними відтінками брунатного. Грязюка Фландрії складалася із грудочок і желе людського лайна, навалених, вкритих настилами, покраяних траншеями й пронизаних снарядами ліг лайна, куди не глянь, жодного, бодай якого цурпалка дерева — і тут старе базікало, маестро балаканини, намагається струснути катедру з вишневого дерева, начебто це і є найгірше з жахіття Пашендейле[111], цей брак вертикальної складової… А він базікає, базікає, сотня рецептів смачного приготування буряка, баштанні дива на кшталт Гарбузового Сюрпризу Ернеста Пудинга — так, є щось садистське у рецептах із «Сюрпризом» у назві, голодна людина хоче, знаєте, просто пожерти, а не отримати Сюрприз, хоче просто вп’ястися зубами в (ех-х…) стару картоплину в цілковитій певності, що всередині нічого нема, знаєте, окрім картоплини, і вже точно не дотепний мускатний горіховий «Сюрприз!», рідке місиво, пурпурове від гранатів чи ще чогось… і проте отакі сумнівні жарти Бригадир Пудинг і полюбляє: як він захихотів, коли за вечерею гості, нічого не підозрюючи, нарізають знамениту бригадирову «Жабу-в-Норі[112]», зривають шар щирого йоркширського тіста і фу-у! а що це таке? Бурякова начинка? фарширувати буряковою начинкою? А може, сьогодні пропахле морем пюре з морських водоростей (їх він купує раз на тиждень в одного тлустого синка торговця рибою, що, форкаючи, котить свого велосипеда вгору білою крейдяною скелею) — жодна з тих пришелепуватих овочевих начинок не нагадує звичайної «Жаби», радше зіпсутих, напівпритомних істот, з якими у віршиках Хлоп’ята із Кінгз-Роуд Мають Стосунки, — у Пудинга тисячі подібних рецептів, і він безсоромно кидає їх у ПОТІК, а також — мірою розвитку щотижневого монологу — кілька рядків, вісім тактів з «Не краще тобі бути полковником з орлицею на плечі, ніж піхотинцем з ціпонькою на коліні?», а по тому, напевно, розлогий опис усіх його труднощів із фінансуванням, буквально всіх, починаючи задовго до появи навіть групи «Електра-гаус[113]»… епістолярні баталії на сторінках «Таймз» із критиками Гейґа…

І всі вони сидять перед височезними зачорненими вікнами, перекресленими свинцевими ґратками, потурають генеральським примхам, собачий гурт збирається в кутку, перекидається записками і схиляється пошептатися (у них змова, змова, немає цьому кінця-краю ні вві сні, ні наяву), хлопці з Відділу Псі повсідалися в іншому кутку, наче у нас тут якийсь парламент… роками кожен сідає на своє особисте відкидне сідало і повертається у бік маячні рум’яного і вкритого старечими брунатними плямами Пудинга, а інші фракції-в-екзилі розповзаються між цими двома крилами: баланс сил, якщо тільки у «Білій візитації» взагалі є якісь сили.

Д-р Рожавьольдьї гадає, що це було б цілком можливим, якби хлопці «правильно розігрували карти». Зараз єдине завдання — вижити, здолати страхітливий рубіж Дня перемоги в Європі, новісіньке Повоєння, з незайманими почуттями й спогадами. Не допустити, щоби ПОТІК упав під ударом молота разом з усією цією худобою. Мусить постати — і збіса хутко — хтось, здатний збити їх у фалангу, промінь світла у темряві, якийсь лідер чи програма, чиєї моці вистачить, аби всі вони перетерпіли хтозна-скільки літ Повоєння. Д-р Рожавьольдьї схиляється скоріше до потужної програми, ніж до могутнього лідера. Вочевидь тому, що надворі 1945-й рік. У ті дні всі вважали, що за Війною — усіма смертями, варварством, нищенням — стоїть воля Фюрера. Але якщо замінити персоналії абстракціями влади, якщо можна вплинути на методики, розроблені корпораціями, може, народи почнуть жити раціонально? Такою є одна з найзаповітніших надій Повоєння: не повинно бути місця страхітливим недугам на кшталт харизми… її слід раціоналізувати, поки є час і ресурси…

Чи не такою є насправді ставка д-ра Рожавьольдьї в його останній афері, закрученій навколо лейтенанта Слотропа? Всі психологічні тести в досьє піддослідного свідчать про надзорові прояви. «Рож» прибиває теку долонею — він полюбляє ефекти. Письмовий стіл здригається.

— Ось, на-приклад: його Міннесот-ське багато-ас-пект-не опи-тування особис-тості дивови-жно однобо-ке, завше на ко-ристь психопатич-ного й нездоро-вого.

Однак преподобний д-р Поль де ла Нюї недолюблює МБОО.

— Роже, а хіба існують шкали для виміру міжособистісних особливостей? — Його яструбиний ніс принюхується, зондує, очі опущені долу, політес і смиренність. — Людських цінностей? Довіри, чесності, любові? А чи не існує часом, даруйте, що звертаюся до цих матерій, релігійної шкали?

— Та зроду-віку не було, падре, МБОО розробили десь 1943-го. Просто посеред Війни. «Дослідження цінностей» Олпорта й Вернона, Опитувальник Бернрейтера, 1935-го переглянутий Фленаґаном — передвоєнні тести — Полю де ла Нюї видаються гуманнішими. А МБОО, скидається на те, тільки з’ясовує, який солдат вийде з людини — добрий чи поганий.

— Солдати ниньки в ціні, преподобний докторе, — бурмоче містер Пойнтсмен.

— Сподіваюся лишень, що ми не надто покладатимемося на його результати за МБОО. На мою думку, це опитування завузьке. У ньому не враховані найширші сфери людської особистості.

— Ось са-ме то-му, — втручається Рожавьольдьї, — ми пропону-ємо тепер піддати Слот-ропа ціл-ком іншо-му тестуванню. Зараз ми розробля-ємо для нього так зва-ний «проєктив-ний» тест. Найвідо-міший тест — чорнильні пля-ми Роршаха. Суть тео-рії в тому, що в присут-ності неструктуро-ваного подразника, якогось аморфного згуст-ка пережи-вань, піддослідний намагається накласти на нього структу-ру. Те, як він структурува-тиме цей згусток, віддзеркалить його потре-би, його надії, дасть нам на-тяки на його марення, фанта-зії, найглибші сфе-ри його свідомості. — Брови літають, як заведені, його жестикуляція доволі плавна й красива, нагадує, найімовірніше, навмисне — і ніхто не дорікне Рожеві за його потуги — жести славетного співвітчизника, хоча тут неминуче виникають згубні побічні ефекти: дехто присягається, що бачив, як Роже головою донизу сповзає північним фасадом «Білої візитації». — Отже, ми ціл-ком одностай-ні,