Веселка тяжіння - Томас Пінчон
Чи здатний умовний рефлекс проіснувати, не виявляючись, двадцять або тридцять років? Чи загасив його доктор Джемф лиш до нуля — дочекався, коли стояк у немовляти за наявності подразника х став рівний нулеві, і все кинув? Чи забув він про «приховане згасання за нулем», знехтував ним? Якщо знехтував, то чому? Має що про це сказати Національна науково-дослідна рада?
Під кінець 1944-го «Біла візитація» відкрила Слотропа, хоча багатьом він давно був відомий як уславлений Малий Тайрон — чистісінький тобі Новий Світ, багато хто навіть вирішив, що вдалося щось віднайти.
На думку Роджера Мехіко, то вибрики статистики, але тепер він відчуває, як здригаються самі підвалини цієї науки — глибше, ніж здатні її струснути якісь несподіванки. Вибрик, вибрик, вибрик — вдумайтеся, що за слово: яка чітка остаточність у фінальному поруху язика. Натяк на прохід за повне зімкнення задньої частини язика з піднебіннями — за нуль — в інший світ. Ви, звісно, не «проходите за». Але розумом усвідомлюєте, як саме ви маєте проходити.
Ґроуст вважає, що вся річ у попередньому знанні.
— Слотроп уміє передбачити, коли ракета впаде в заданій точці. Він досі живий, а це доводить, що він діє, керуючись майбутньою інформацією, обминає район, коли там має впасти ракета. — Доктор Ґроуст до пуття не знає, до чого тут секс, може, й ні до чого.
Та Едвін Трікл, найбільший фройдист серед дослідників психіки, переконаний, що дар Слотропа полягає у психокінезі. Слотроп силою свідомості викликає падіння ракет там, де вони падають. Можливо, і не ганяє їх по небу фізично, а скажімо, впливає на систему наведення ракет, сплутує електричні сигнали. Хоч би що виробляв Слотроп, у теорії доктора Трікла секс наявний.
— Він підсвідомо хоче стерти всі сліди сексуального Іншого, якого на своїй карті символічно позначає — і це дуже істотно — зіркою, цим анально-садистським символом шкільного успіху, що ним просякла початкова освіта в Америці…
Саме карта їх і лякає, карта, на якій Слотроп веде лік своїм перемогам. Зірочки складаються в Пуассонів розподіл, наче ракетні удари на Роджеровій карті Безпілотного Бліцу.
Але тут щось більше за розподіл — так сталося, що схеми ідентичні. Збігаються до квадрата. Кадри, які Тедді Блоут наклацав із карти Слотропа, спроєктували на Роджерову карту, і з’ясувалося, що зображення — дівочі зірочки та кружальця ракетних ударів — збіглися.
Більшість зірочок Слотроп датував — уже простіше. Зірка завше з’являлася до відповідної ракети, а ракета могла впасти або досить швидко, за день-два, а могла і пізніше, днів за десять. Середня затримка — близько чотирьох з половиною днів.
Припустімо, міркує Пойнтсмен, Джемфів подразник х — якийсь гучний шум, як у досліді Вотсона-Рейнера. Нехай у випадку зі Слотропом еректильний рефлекс загасили не остаточно. Отже, у нього має виникати ерекція під час будь-якого гучного шуму, якому передує та сама зловісна підготовка, з якою Слотроп зіткнувся в лабораторії Джемфа — з якою донині стикаються пси в лабораторії самого Пойнтсмена. Це вказує на V-1: будь-яка ракета, опинившись досить близько, щоб Слотроп здригнувся, повинна спричиняти в нього стояк: двигун реве дедалі гучніше, а відтак пауза й тиша, зростає напруга — і потому вибух. Гуп — стояк. Але ж ні, у Слотропа ерекція виникає лише тоді, коли ця послідовність програється навпаки. Спочатку вибух, потім наближається звук: V-2.
І все ж таки подразником мусить бути ракета, якийсь безтілесний провісник, для Слотропа існує якийсь двійник ракети — відсоткова частка усмішок в автобусі, якийсь таємничий вплив на менструальні цикли — ну чомусь же ці дівки дають йому просто так? Коливання на сексуальному ринку, в порнографії чи в середовищі проституток — можливо, з прив’язкою до цін на фондовій біржі, про які ми, звичайнісінькі люди, знати не знаємо? Можливо, новини з фронту спричиняють свербіння між їхніми звабливими стегнами, а може, бажання зростає прямо чи обернено пропорційно до реального шансу раптової загибелі — хай йому біс, де та підказка, вона ж десь перед носом, а ми, загрубівши, її не бачимо…
Але якщо вона витає у повітрі, ось прямо тут, просто зараз, то це означає, що ракети їй підкоряються всі 100 відсотків часу. Без винятку. Коли знайдемо, знову доведемо твердокам’яну визначеність будь-кого і будь-чого, а простору для будь-якої надії майже не залишиться. Самі розумієте, наскільки важливе таке відкриття.
Вони крокують повз засніжені собачі загороди, Пойнтсмен у теплих черевиках і рудуватій шинелі, шалик Мехіко, нещодавно сплетений Джесікою, тріпоче і звисає до землі багряним драконячим язиком, а холоди стоять досі небачені, 39 морозу. Прямують до скель на порожній пляж, обличчя задубіли. Набігають хвилі, відкочуються, залишаючи великі півмісяці криги, тонкої, наче шкіра, сліпучої під млявим сонцем. Найвища точка року. Сьогодні чути залпи гармат із Фландрії — вітер приносить їхнє відлуння з того берега Каналу. Сірий кристал руїни Абатства завмер над урвищем.
Уночі в будинку на околиці режимного міста Джесіка, пригортаючись, куняючи, коли вони вже майже поснули, прошепотіла:
— Роджере… а як же дівчата? — І на цьому все. Але Роджер прокинувся. І хоча стомився як собака, ще годину не міг склепити очей, крутився, думав про дівчат.
А тепер, усвідомивши, що мусить викинути з голови:
— Пойнтсмене, а якщо Едвін Трікл має рацію? Якщо це справді психокінез? А що як Слотроп — навіть несвідомо — змушує їх падати, куди там вони падають.
— Ну, отже, вашим дещо перепаде, так.
— Але… навіщо це йому? Якщо вони падають усюди, де він…
— Може, він жінок ненавидить?
— Я серйозно.
— Мехіко. Ви, що, справді так цим переймаєтеся?
— Не знаю. Либонь, думав, чи не зв’яжеться все це з вашою ультрапарадоксальною фазою. Певне… мені хочеться знати, що ви насправді шукаєте.
Над головами гуде зграя В-17[119], пункт призначення яких сьогодні невідомий, бо летять далеко за межами звичайних повітряних коридорів. Позаду «фортець» синіють підвалини холодних хмар, а їхні гладенькі вали помережані синіми прожилками, подекуди позначені вицвілим рожевим чи фіолетовим… Крила і стабілізатори зісподу підкреслені темно-сірими тінями, ті м’яко оперені, світлішають уздовж вигинів фюзеляжу і кабіни. Обтічники гвинтів виступають із вигнутих капотів, розкручені пропелери невидимі, небесне світло робить усі незахищені поверхні однаково тьмаво-сірими. Літаки гудуть собі, неквапом, у промерзлій височині, на льоту скидають паморозь, лишають у небі позад себе білу крижану борозну, їх колір накладається на відтінки хмар, крихітні ілюмінатори й отвори у м’якій чорноті, у плексигласовому носі відбиваються пасма та
