Туманність Андромеди - Іван Антонович Єфремов
Дар Вітер помітив, що за циліндром тягнеться подвійний кабель – один ізольований, другий виблискував голим металом. Веда торкнула Вітра за рукав і показала вперед, за огорожу магнієвих рейок. Там вибрався зпід землі другий такий самий циліндр, однаковим рухом перевалився ліворуч і знову зник, пірнувши в землю, як у воду. Жовтолиций чоловік подав знак поспішити.
– Я впізнала його, – прошепотіла Веда, наздоганяючи групу, яка вже пішла вперед. – Це Ляо Лан, палеонтолог, що відкрив загадку заселення Азіатського материка в палеозойську еру.
– Він китаєць за походженням? – спитав Дар Вітер, згадавши темний погляд трохи скошених вузьких очей ученого. – Сором признатись, але я не знаю його праць.
– Я бачу, ви мало обізнані з палеонтологією, – зауважила Веда. – Мабуть, палеонтологію інших зоряних світів ви знаєте краще.
У думці Дар Вітра промайнули незліченні форми життя: мільйони дивовижних кістяків у гірських породах на різних планетах – пам’ятка минулих часів, захована в нашаруваннях кожного населеного світу. Пам’ятка, яку сама природа створює і зберігає доти, поки не з’явиться мисляча істота, що має здатність не тільки запам’ятовувати, але й відновлювати забуте.
Вони опинилися на невеликій площадці, прикріпленій до кінця крутої ажурної напіварки. У центрі підлоги містився великий тьмяний екран. Усі вісім чоловік сиділи на низьких лавах навколо екрана і мовчки чекали.
– Зараз «кроти» закінчать, – почав Ляо Лан. – Як ви вже догадалися, вони прошивають шари гірських порід голим кабелем і тчуть металеву сітку. Кістяки вимерлих тварин залягають у сипкому пісковику на глибині чотирнадцяти метрів од поверхні. Нпжче, на сімнадцятому метрі, вся площа підшарована металевою сіткою, підключеною до потужних індукторів. Створюється відбивне поле, – воно відкидає рентгенівське проміння на екран, і тут виникає зображення скам’янілих кісток.
Дві великі металеві кулі повернулися на масивних цоколях. Спалахнули прожектори, завили сирени, сповіщаючи про небезпеку. Постійний струм напругою мільйон вольтів повіяв свіжістю озону, примусив усі клеми, ізолятори і підвіски випромінювати блакитне сяйво.
Ляо Лан, здавалося, недбало повертав і натискував кнопки щита управління. Великий екран світився все дужче, а в його глибині поволі пропливали якісь невиразні контури. Рух припинився, розпливчасті обриси великої плями зайняли майже весь екран, стали чіткішими.
Ще кілька маніпуляцій на щиті управління, і перед спостерігачами в туманному сяйві показався кістяк невідомої істоти. Широкі кігтисті лапи скарлючилися під тулубом, довгий хвіст вигнувся кільцем. Впадала у вічі незвичайна товщина й масивність кісток з широкими перекрученими кінцями, з наростами для прикріплення могутніх м’язів. Череп із стуленою пащею вищиряв великі передні зуби. Його було видно зверху, і він здавався важкою кістяною брилою з нерівною, поритою поверхнею. Ляо Лан змінив глибину фокуса і збільшення – весь екран зайняла голова стародавнього плазуна, який жив двісті мільйонів років тому на берегах річки, що колись тут протікала.
Кришка черепа складалася з надзвичайно товстих – щонайменше двадцять сантиметрів завтовшки – кісток. Над очними ямами стирчали кісткові нарости, такі самі виступи прикривали зверху западини на скронях і опуклості черепних дуг. На потиличному краї видавався великий конус з отвором величезного тім’яного ока. Ляо Лан захоплено скрикнув.
Дар Вітер, не відводячи очей, дивився на незграбний, важкий кістяк стародавньої тварини. Збільшення м’язової сили спричинилося до потовщення кісток скелета, що несли велике навантаження, а збільшена вага скелета вимагала нового посилення м’язів. Так пряма залежність в архаїчних організмах заводила шляхи розвитку багатьох тварин у безвихідь, поки якесь важливе вдосконалення фізіології не давало можливості усунути давні суперечності й піднятися на новий щабель еволюції. Здавалося неймовірним, що такі істоти могли бути в рядах предків людини з її прекрасним тілом, яке відзначається надзвичайною спритністю і точністю рухів.
Дар Вітер дивився на товсті надбрівні виступи, що свідчили про тупу лють пермського гада, і бачив поруч гнучку Веду з її ясними очима на розумному жвавому обличчі… Яка дивовижна різниця в організації живої матерії! Він мимохіть скоса подивився, намагаючись розгледіти риси Веди під шоломом, і коли знову обернувся до екрана, то на ньому було вже інше зображення. Широкий параболічний плаский, як тарілка, череп земноводного – стародавньої саламандри, приреченої лежати в теплій і темній воді пермського болота і ждати, поки щось їстівне не припливе на доступну відстань. Тоді – швидкий ривок, широка паща закривалась, і… знову безмірно терпляче безглузде лежання. Щось дратувало Дар Вітра, пригнічуючи його доказами безмежно довгої і жорстокої еволюції життя. Вітер випростався, і Ляо Лан, вгадавши його стан, запропонував їм піти відпочити в будинок. Невгамовна, цікава до всього Веда насилу відірвалась од екрана, побачивши, що вчені поспішили ввімкнути машини для електронного фотографування І одночасного звукозапису, щоб не витрачати марно потужного струму.
Веда лягла на широкому дивані у вітальні жіночого будиночка. Дар Вітер ще трохи повештався по утрамбованому майданчику перед будинком, перебираючи в пам’яті враження.
Північний ранок умив росою запорошені за день трави. Незворушний Ляо Лан повернувся з нічної роботи & запропонував відправити своїх гостей до найближчої авіабази «ельфом» – маленьким акумуляторним автомобілем. База стрибаючих реактивних літаків була розташована всього за сто кілометрів на південному сході, у нижній течії річки ТромЮган. Веда попросила з’єднатися з експедицією, але на розкопках не знайшлося радіопередавача достатньої потужності. Відтоді, як наші предки зрозуміли шкоду від радіовипромінювань і запровадили суворий режим, спрямовані променеві передачі потребували значно складніших пристроїв, особливо для переговорів на далекі відстані. Крім того, дуже скоротилось число станцій. Ляо Лан вирішив зв’язатися з найближчою спостережною вежею скотарів. Такі вежі підтримували зв’язок між собою скерованими передачами і могли повідомити все що завгодно на центральну станцію свого району. Юна практикантка, яка збиралася вести «ельф», щоб приставити його назад, порадила заїхати дорогою на вежу: тоді гості зможуть переговорити самі по ТВФ[28] – телевізіофону. Дар Вітер і Веда зраділи. Поривчастий вітер змітав набік сіру куряву, куйовдив густе підстрижене волосся дівчиниводія. Вони вмістилися на вузькому тримісному сидінні – огрядне тіло колишнього завідувача зовнішніх станцій стиснуло його супутниць. На чистому синьому небі ледь маячив тонкий силует спостережної вежі. Незабаром «ельф» зупинився біля її підніжжя. Широко розкинуті металеві ноги підтримували пластмасовий навіс, під яким стояв такий самий «ельф». У центрі
