Туманність Андромеди - Іван Антонович Єфремов
Ерг Ноор ішов швидше за інших, наблизився до загадкового предмета на сотню кроків і впав. Перш ніж скам’янілі від переляку люди змогли збагнути, що йдеться про життя або смерть начальника, чорний хрест став вище кола протягнутих проводів. Він нахилився вперед, немов стебло рослини, явно відверто наміряючись перегнутися через захисне поле й досягти Ерга Ноора.
Ніза в нестямі, що надала їй сили атлета, підскочила до робота й почала крутити рукоятки управління на його потилиці. Поволі і ніби невпевнено робот почав підіймати різак. Тоді дівчина, зневірившись у своєму вмінні керувати складною машиною, стрибнула вперед, прикриваючи собою начальника. З трьох кінцівок хреста вилетіли звивисті світлі струмені чи блискавки. Дівчина впала на Ерга Ноора, широко розкинувши руки. Але, на щастя, робот уже повернув розтруб різака із схованим всередині вістрям до центра чорного хреста. Той конвульсивно зігнувся, начебто падаючи навзнак, і зник у непроглядній темряві біля скель. Ерг Ноор і обидва його товариші зразу опам’яталися, підняли дівчину й відійшли за край спіралодиска. Супутники, отямившись від страху, вже котили імпровізовану гармату з планетарного двигуна. З незнаним раніше почуттям нещадної люті Ерг Ноор спрямував нищівний струмінь проміння до скельворіт, з особливою старанністю піднімаючи рівнину і намагаючись не пропустити жодного квадратного метра ґрунту. Еон Тал став на коліна перед непорушною Нізою, неголосно гукаючи в телефон і намагаючись пильніше розгледіти її обличчя під силіколом шолому. Дівчина лежала нерухомо, із заплющеними очима. Біолог не зміг почути дихання ні по телефону, ані вловити через скафандр.
– Страховище вбило Нізу! – з розпачем скрикнув Еон Тал Ергу Ноору, який саме підійшов до нього.
Крізь вузьку оглядову щілину шолома високого захисту не можна було розгледіти очей начальника.
– Негайно відправте її на «Тантру», до Луми. – В голосі Ерга Ноора більш ніж будьколи бриніли металічні ноти. – Допоможіть і ви розібратись у характері ураження… Ми залишимось вшістьох і проведемо дослідження до кінця. Хай геолог піде з вами і збере всі, які тільки зможе, гірські породи по дорозі від диска до «Тантри» – ми не повинні затримуватися більше на цій планеті. Тут треба вести дослідження в танках високого захисту, а ми тільки занапастимо експедицію. Візьміть третій візок і поспішайте!
Ерг Ноор повернувся і не оглядаючись попрямував до зорельотадиска. «Гармату» виставили наперед. Інженермеханік, ставши за неї, вмикав потік вогню кожні десять хвилин, обводячи все півколо аж до краю диска. Робот підніс різак до гребеня другої зовнішньої петлі спірального вала, який тут, біля заглибленого в ґрунт краю диска, сягав до рівня грудей автомата.
Оглушливе гудіння проникало навіть крізь товщу скафандрів високого захисту. По обраній ділянці малахітового шару зазміїлися дрібні тріщини. Шматки цієї твердої маси відлітали, лунко б’ючись об металеве тіло робота. Бокові рухи різака відділили цілу плиту шару, відкривши зернисту поверхню яскравоблакитного кольору, приємного навіть у світлі прожектора. Намітивши квадрат, достатній, щоб пропустити людину в скафандрі, Кей Бер примусив робота енергійним натиском зробити глибокий розріз у блакитному металі, але не пробив усієї його товщі. Робот провів другу лінію під кутом до першої і почав рухати вістрям різака вперед і назад, збільшуючи напруження. Розріз у металі поглибився більш ніж на метр. Коли механічний помічник накреслив третій бік квадрата, розрізи почали розходитись, вивертаючись наверх.
– Обережно! Всі назад! Падайте! – заволав у мікрофон Ерг Ноор і, відсахнувшись, вимкнув робота.
Товстенний кусок металу раптом випнувся, як стінка консервної банки. Струмінь неймовірно яскравого райдужного полум’я вдарив з отвору по дотичній вздовж спіральної опуклості. Тільки це і врятувало невдахдослідників, та ще те, що блакитний метал враз заплавився і знову закрив прорізаний отвір. Від могутнього робота лишилась брила сплавленого металу, з якої жалібно стирчали короткі металеві ноги. Ерг Ноор і Кей Бер зосталися живими тільки завдяки скафандрам. Вибух відкинув їх далеко від дивного зорельота, порозкидав інших, перекинув «гармату» і обірвав високовольтні кабелі.
Опам’ятавшись від вибуху, люди зрозуміли, що лишилися беззахисними. На щастя, вони лежали у світлі вцілілого прожектора. Ніхто не постраждав, але Ерг Ноор вирішив, що з них досить. Покинувши непотрібні інструменти, кабелі й прожектор, дослідники навантажили все потрібне на неушкоджений візок і квапливо відступили до свого зорельота.
Вдалий збіг обставин під час необережного розтину чужого зорельота аж ніяк не залежав від завбачливості начальника. Друга спроба зробити це могла скінчитися набагато сумніше… А Ніза, що з нею?.. Ерг Ноор сподівався, що скафандр повинен був послабити смертоносну силу чорного хреста. Не вбив же біолога дотик до чорної медузи. Але тут, далеко від могутніх земних лікарських інститутів, чи зможуть вони впоратися з дією невідомої зброї?..
У перехідній камері Кей Бер підійшов до начальника й показав на задній бік лівого наплічника. Ерг Ноор обернувся до дзеркал, які завжди були в перехідних камерах, щоб люди, повертаючись з чужої планети, оглядали самих себе. Тонкий лист цирконотитанового наплічника розпоровся. З рваної борозни стирчав кусок небесноблакитного металу, що вп’явся в ізоляційну прокладку, але не проткнув зовнішнього шару скафандра. Насилу вдалося вирвати осколок металу. Ціною великої небезпеки і кінець кінцем випадково зразок загадкового металу спіралодискового зорельота тепер буде доставлено на Землю.
Нарешті Ерг Ноор, скинувшії скафандр, зміг увійти, – точніше прошкандибати під великим тяжінням страшної планети – всередину свого корабля.
Усі члени експедиції чекали його з величезним нетерпінням. Катастрофу біля диска спостерігали в стереовізофони, і нічого було питати про наслідки спроби.
РОЗДІЛ IV. РІКА ЧАСУ
Веда Конг і Дар Вітер стояли на круглій маленькій площадці гвинтольота, що поволі линув над безмежними степами. Легенький вітрець здіймав широкі хвилі на квітучих густих травах. Вдалині виднілась череда худоби.
Невисокі пагорби, тихі річки з широкими долинами – простором і спокоєм віяло від цієї стійкої і плоскої ділянки земної кори, яка колись називалася ЗахідноСибірською низиною.
Дар Вітер замислено дивився на землю, колись вкриту безмежними похмурими болотами й ріденькими миршавими лісами сибірської півночі. Він у думці бачив картину стародавнього майстра, яка ще в дитинстві справила на нього незабутнє враження.
Над вигином величезної річки, що утворила високу косу, стояла посіріла від старості дерев’яна церква, самотньо обернута до простору зарічних полів і лугів. Тонкий хрест на куполі чорнів під клубами низьких важких хмар. На
маленькому кладовищі за церквою кілька верб і беріз схиляли під вітром свої розкуйовджені верхівки. Низько спущені гілки майже торкалися напівзотлілих хрестів серед свіжої мокрої трави, звалених
