Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай

Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай

Читаємо онлайн Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай
людей, виявилися його найправдивішою істиною — звідки прибув отой граф Ґ’єро-Саський, котрий на гнів царського офіцера відповів лінивою іронією, вільним помахом руки з цигаркою? Існування не є необхідним атрибутом батька, а в подорожі — подорож є магічним часом.

Розшифрувати листа! У коридорі зіштовхнулося з худою сухотницею. — Вибачте. — Вибачте. — Й світло раптового впізнання в очах, рефлекторна привітність. — Я думала, що більше ніхто з Польщі тут із нами не їде!.. — Панна й тітонька, наскільки я розумію. — Так, нам буде дуже приємно, якщо… — Бенедикт Ґерославський. — Поцілувалося їй руку. Вона незґрабно зробила кніксен у вузькому проході. — Єлена Муклянович. — Дякувати Богу, я вже тут мало не погризся з одним придворним солдафоном, за тиждень у такому товаристві я, мабуть, збожеволів би. — Вона захихотіла. — Пані Блютфельд нам… — О, Боже! — вирвалося. — То я тікаю! — Але напрошуюся на обід за вашим столом…

Темні очі було підфарбовано густою хною, тому її шкіра здавалася ще блідішою, на межі смертельної анемії. Затрималося мені на мить із ключем у дверях купе, з рукою на клямці, золотій гілочці вересу, коли ударила блискавка лихих асоціацій: пані Блютфельд — граф Ґ’єро-Саський — буцім випадкова зустріч сам на сам; панна, кавалер, хитра тітка — п’ять днів до Іркутська в одному потязі. Потряслося головою, розсміялося. Описати Юлії усю цю історію, то буде на сьомому небі.

Відчинилося вікно, вийнялося нотатник, оправлений у тканину й ґуму. Лист пілсудчиків був укладений на сторінку далі, ніж його залишилося. Прикусилося губу. Хтось нишком прослизнув у купе й обшукав речі. А що може бути цікавішим для шпика, ніж секретне, закодоване повідомлення, яке настільки очевидно є секретним, закодованим повідомленням? На дверях, на замку — найменшого сліду. Профі.

Сілося, розв’язалося до решти краватку, заспокоїлося дихання. З-за стіни отделения долинули приглушені голоси Mr. & Mrs. Вайт-Ґесслінґ. Ті, хто вломився… Якщо вони самі не знають ключа — яка ймовірність, що вони зламають код іще на трасі Транссибірського експресу? Вони везуть зі собою для цієї мети фахівця? Сумнівно. Прицмокнулося під носом. А отже: хто перший. Розум проти розуму. Відкрутилося Eyedropper, струснулося перо. Може, Зиґмунд мав рацію, і це провокація охранки, а шифр тільки для того, щоб не зналося, що особисто везеться тут власний смертний вирок, — а може, за тим неписьменним белькотінням дійсно криється батькова таємниця. Хто в такому разі вломився, якщо не пан Рубець і не пан Шия з Окосту? Укриті серед пасажирів першого класу послідовники святого Мартина?

Вічне перо підстрибує над карткою і робить ляпки у ритмі руху швидкого потяга, тап-тап-тап-ТАП. В голові ребуси й змови, в серці холодний страх, а за вікном залита сонцем Росія, Господи помилуй.

Про силу сорому

— Пане графе! Сюди! — волала Frau Блютфельд. Князь Блуцький-Осєй згідно кивнув.

Затрималося на половині кроку. Панна Муклянович зробила розчаровану міну. Потиснулося покірливо плечима й повернулося до княжого столу.

Відбувся обмін поклонами та ритуальними люб’язностями. Не малося поняття, які саме форми обов’язкові в присутності російських князів, тож прийнялося принцип суворої небагатослівности, завжди безпечної. Стюард підсунув крісло. Супи хлюпотіли у супницях, мисках і тарілках, коли експрес підстрибував на рейкових швах.

Поруч із Блютфельдами, чия присутність, мабуть, не мала би дивувати в жодному товаристві, за княжим столом сидів також немолодий чиновник із яструбиним поглядом злегка розкосих очей. Пані Блютфельд представила його як радника Дусіна (таємного й надзвичайного, звісно). На все й усіх він споглядав із інквізиторською підозріливістю — на бурштиновий настінний годинник, який відбивав годину обіду, на consommé з diablotins і грінками, на астраханський кав’яр, на недостатньо білі рукавички кельнера, який його подавав, і на угорського графа.

Розмова оберталася навколо моди, страшна, як темна ніч, старуха княгиня обмовляла з Frau Блютфельд західний декаданс, ця тема завжди актуальна.

— А в Парижі, ви бачили? Це вже переходить людське розуміння! Який приклад вони показують молоді, зненацька викинувши всі корсети? Жодного відчуття стилю, елеґантности, ані бодай здорової лінії, нічого — не тримає це ні крою, ні фасону, спідниці висять, як на городніх опудалах, талія геть десь загубилася, і горбляться усі, як це виглядає!

— У Берліні й Штутґарті спершу теж так хотіли носити; дякувати Богу, минулося. Але, Ваша Високосте, два роки тому ми були в Італії — і там власне така мода, якщо це можна назвати модою, ну справді!

— Щоби ще це якось виглядало… Але найгірше, що людина вийде на вулицю і не знає, куди очі подіти, що сказати діткам, верх непристойности, щиколотка й півлитки, іноді навіть до коліна, піднімеш погляд, а тут знов личко під зачіскою якесь цілком нежіночне, мало не до голої шкіри підстрижено, я сама бачила, — а як їздять на велосипедах у підрізаних спідницях — ну, а коли ми зупинилися в Les Terreaux в Ліоні, то ви не повірите, в яких костюмах дівчата грають там у теніс!

Князь терпів це мовчки. Мабуть, ні пан Блютфельд, який поглинав наваристий борщ із продуктивністю пожежної помпи, ні радник Дусін, який оглядав кожен шматок броколі з чотирьох боків, перш ніж обережно піднести його до уст, не пропонували достатньо тем для цікавої розмови.

— Отож, — зітхнув меланхолійно князь, ледь умочивши вуса в рибному супі, — то ви хотіли битися з нашим капітаном через політичні принципи?

Глянулося з жахом на Frau Блютфельд.

— Трапилося непорозуміння, Ваше Сиятельство, було перебільшено незначну розбіжність у поглядах.

Пані Блютфельд перехопила цей погляд і поквапилася на допомогу.

— Пан граф подорожує інкоґніто, — заявила вона своїм гучним шепотом. — Він просив мене не згадувати прізвища Ґ’єро-Саських.

Князь надув губи, зацікавившись.

— Ну й поглянь, моя люба, — сказав він дружині, не підводячи очей від тарілки, — ось вона жіноча дискретність: не міг обрати собі кращої повірниці.

Ґертруда Блютфельд не знала, чи образитися, чи вдати ображену, чи вдати, що не розуміє княжої іронії, чи й справді її не зрозуміла, — вона стиснула губи й уже нічого не казала.

— Ґ’єро-Саський з Пруссії, ну так, — пробурмотів тим часом князь. Мусить мати близько сімдесяти років, подумалося, але старий тримається непогано. Два величезні персні зі шляхетним камінням і дуже блискучий орден на серці були єдиним свідченням високого походження. Ліва рука злегка трусилася, коли він оперував важкими столовими приборами. Чи справді цар не міг послати на розмови з японцями якогось ефективнішого перемовника? Капітан Прівєженський, либонь, глузливо засміявся б: а яке відношення до палацових рішень має розумова справність?

— Ті прусські юнкери, що оженилися з дунайськими родами, тепер сидять на гарних

Відгуки про книгу Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: