Право на істину - Олег Костянтинович Романчук
Але ближче до діла. Що нам відомо? Відверто кажучи, небагато. Все, чого бракує, вам і слід встановити. Так ось. Минулої суботи, близько дев’ятої ранку, Ульріх Закс поїхав на своєму “мерседесі” на уїк-енд. Принаймні так сказав дружині. Поїхав і не повернувся. Ні він, ні його друзі. Ось так.
Яка спеціалізація концерну? Найрізноманітніша. Від дитячих радіокерованих іграшок до оптичних лазерних систем протисупутникової оборони. Так би мовити, багатопрофільне виробництво… Ні, я не думаю, що за ним полювали агенти іноземних розвідок, хоча, підозрюю, гер сенатор більш ніж переконаний у зворотному.
Чи належав до якоїсь партії? Так. До християнських демократів. Тривалий час навіть очолював місцеву фракцію. Чому кажу в минулому часі? Бачите, Брукгарт, Ульріх Закс один з тих, хто народився на початку двадцятих. І над ним, так би мовити, тяжіють гріхи тих, хто давно був покараний. Він, як і багато хто з наших співвітчизників, був членом націонал-соціалістської німецької робітничої партії, а дехто з цих бісових пацифістів і усяких там “зелених”, не кажучи вже про червоних, час од часу починає волати про нацистське минуле таких поважаних бізнесменів, як Ульріх Закс.
Що то був за уїк-енд? Наскільки я зрозумів, поспілкувавшись з Гізелою Закс (повинен сказати, настирна і занудна старушенція), її чоловік намірявся вкласти частину своїх капіталів у розважальну індустрію, і його поїздка на лоно природи була скоріше діловою зустріччю зацікавлених сторін, ніж просто суботнім відпочинком. Втім, ця бестія явно щось не договорювала. Так що обов’язково зустріньтесь з нею ще раз.
На сьогодні ми володіємо лише розрізненими даними. Частина з них знаходиться в поліцай-президії, куди спершу потрапила справа Ульріха Закса і його пяти найближчих друзів. Словом, уперед, друже Брукгарт!
Фрау Закс:
— Неправда, що мій чоловік військовий злочинець. Це ліві хотіли б побачити його за ґратами. Мого Ульріха навіть три рази притягали до суду, але за браком доказів щоразу звільняли. Так, він був охоронником у концтаборі, служив у дивізії “Мертва голова”… Але хіба він один? Ульріх і справді носив есесівську уніформу, але ж це не означає, що він був якимсь монстром. Він був солдатом і ретельно виконував свій обов’язок. І тільки. Що б там не патякали. Якби ви знали його!.. Був чуйним і працелюбним. Гадаєте, так легко стати главою одного з найбільших концернів країни? Звичайно, знаходяться такі, котрі подейкують, що Ульріх Закс розбагатів на золоті, награбованому у в’язнів концтабору. Говорити можна все. Свідків немає. Але, якщо бути відвертою (ви мені симпатичні, гер Брукгарт), то навіть якщо до його рук і потрапила якась дещиця, то це аж ніяк не може кинути пляму на чесне ім’я Ульріха. Тим, хто помер, золото уже не потрібне. Правильно я кажу?..
Що конкретніше я могла б сказати з приводу таємничого зникнення свого чоловіка? По-моєму, це справа рук терористів, які воліють отримати викуп. Дудки! Я їм покажу викуп!.. Ні, це не означає, що я не хочу, щоб мій чоловік повернувся живий-здоровий… Гаразд, гаразд, емоції на задній план. Ульріх лише сказав, що їде на якийсь особливий уїк-енд. Ні, більше нічого він не говорив і не пояснював. У всякому разі жінок там не було. Це точно. Знаєте, я все-таки жінка й інтуїція в мене — будьте певні! Там мали бути лише його найближчі друзі…
Скільки вам повторювати: звідки мені знати, що то мав бути за уїк-енд? Ульріх не любив посвячувати у свої справи навіть нашого сина Курта, хоча той вже п’ятий рік працює одним з шести директорів фірм, що входять у концерн. Хлопчик такий вразливий… Він вже давно позирає на батькове крісло, через що вони й не дуже ладять…
Чим я можу допомогти вам? Пам’ятається, після того, як Ульріха суд вчетверте визнав невинним, мій чоловік, будучи добряче напідпитку — ще б пак, такий стрес! — сказав, що усім доведе, що концтабори — це вигадка червоної пропаганди. Що він замислив? Не знаю. Тільки точно відаю: слів на вітер Ульріх Закс ніколи не кидав, навіть будучи “під шафе”. Він не раз повторював — і на суді також, — що в концтаборах перевиховували людей. Примушували любити працю. А коли й дехто помирав, то лише через те, що з дитинства був мазунчиком і неробою. Мені думається, що Ульріх правий. Я надто добре знаю Ульріха…
Хвилиночку, мало не забула. Мій чоловік завжди допомагав тим, хто того потребував, а особливо, коли йшлося про оригінальну ідею, втілення її в життя. Його можна назвати меценатом. Мені, наприклад, відомо, що Ульріх допоміг одній ініціативній людині відкрити якесь оригінальне кафе.
Як воно називається? В назві є щось військове. Це десь поблизу італійського ресторану “Бобіно” на Бургплац.
Я дуже покладаюсь на вас, гер Брукгарт. Кажу “я”, бо не впевнена, що Курт тієї ж думки. Знаєте, ця нинішня молодь… А Курт єдиний спадкоємець… Але не подумайте нічого такого. Курт на ТАКЕ ніколи не зважиться.
Ернст Рюкварт, директор фірми “Урлауб”:
— Як вам наш бар? Правда, оригінально, гер Брукгарт? До речі, відомство по охороні конституції, яке ви представляєте, не мало нічого проти, коли ми звернулися за дозволом відкрити цей бар. Чи мені в цьому допоміг Ульріх Закс? Ні, тут ми обійшлися своїми силами. Однак гер Закс і справді взяв найактивнішу участь у створенні фірми “Урлауб”, яку я представляю. Я вам про все із задоволенням розповім. Щойно вчора увечері я повернувся з поїздки по країні. Ми хочемо відкрити низку відділень фірми… Ні, з гером Заксом я не бачився і не розмовляв ось уже днів десять. Сьогодні саме збирався зателефонувати, щоб доповісти про результати поїздки і поцікавитись, як пройшло відкриття нашого атракціону… Що
