Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга - Юрій Миколайович Щербак

— Тут по суботах засідає народний трибунал, — сказав водій. — Судять колишніх… Вирок виконують негайно. Днями повісили п'ять чоловік: брата Клинкевича, одного прокурора, одного жандармського генерала, двох олігархів.

— А що з самим Клинкевичем?

— Не знаю. Ходять чутки, що його бандюки зарізали разом з Мотрею. За наказом Сірого Князя. Якісь діаманти не поділили. Господи, прости, — перехрестився водій. — А який красень був.

Гайдук відкрив праві дверцята, щоб краще розгледіти Майдан, щедро обставлений блакитними кабінками біотуалетів:

— А багато людей приходить на такі трибунали?

— Дуже багато. Хто що знає про підсудних — виходить, розповідає. В людей багато гніву на цих… Приходять кріпаки з сіл… Розповідають страшні речі. А потім суддя питає: який вирок ці виродки заслужили? І народ кричить: Смерть! Смерть!

Гайдук згадав спогади якогось киянина про давно забуту Другу світову війну. Той твердив, що на Майдані вже стояла колись шибениця, на якій вішали німецьких генералів і полковників. Гайдук цьому не повірив, подумав, що це ще один народний міф.

— А гроші якісь у вас ходять? Карбованці, глобо, юані?

— Ні, — похмуро похитав головою шофер. — Тимчасові талони ЦКР, які підробити — раз плюнути. В мене справжні талони вкрали, довелося міняти золотий годинник на фальшиві. Якби не їдальня…

Побачивши посеред Європейської площі велике брезентове шапіто з написом КСЕНЯ і рекламою «Кожен заслуговує на щастя. Заходь до нас!», Гайдук подумав, що, незважаючи ні на що, Київ повертається до життя. Принаймні, сексуального.

Ще більше пожвавлення панувало на Подолі, при в'їзді до China-town: мерехтіли кольорові ліхтарики, на вулиці Сагайдачного снували рикші, а сама вулиця перетворилася на суцільний торговельний ряд, де можна було поїсти китайські страви, купити м'ясо й східні прянощі, свіжі овочі. Це найбільше вразило Гайдука.

— Китайози перші пристосувалися, — з заздрістю зазначив шофер. — Великий народ. Гайдук з цим погодився.

Засідання ЦКР відбувалося у неділю, 12 лютого, в приміщенні бібліотеки Києво-Могилянської академії — вихолодженому залі, зі стелі якого частково, островами, обвалився тиньк, відкривши дранку. Ці острови злиднів вважалися, очевидно, елементом архітектурного оздоблення, надаючи залу, як гадали господарі, поважного середньовічного вигляду. На стінах, над високими старовинними книжковими шафами, висіли вкриті пліснявою портрети бородатих ректорів Могилянки, серед яких можна було пізнати хіба що Брюховецького і чомусь безбородого Ломоносова. Туалету в бібліотеці не передбачалося, тому учасники засідання час від часу вибігали у двір, де стояли кабіни біотуалетів, вкриті студентським сороміцьким бароковим графіті. Всього зібралося чоловік п'ятдесят — усі, крім Олі, не знайомі Гайдуку молоді люди, які не звертали на генерала жодної уваги. Проголосували порядок денний, в якому двадцять першим питанням стояло коротке: працевлаштування Гайдука І. П. Сиділи за довгими незручними столами, на яких заздалегідь Оля розклала проекти порядку денного та деякі довідки і резолюції. Слово надали Василю Волі. На подіум вийшов невисокий молодий чоловік, білявий, з твердим поглядом сіро-сталевих очей та енергійними жестами досвідченого народного трибуна. Гайдук спочатку не впізнав його. «Воля. Дуже гарний псевдонім, щоправда, трохи прямолінійний. Потрібен ще лідер з прізвищем Земля», — подумав він.

Воля не був схожий на колишнього лідера ЛУК Василя Капрана — не тільки тому, що мав інший колір волосся та іншу зачіску. На його, колись молоде, привабливе обличчя лягла печатка вселенської скорботи й державної рішучості; владні зморшки біля рота виказували в ньому людину, що не терпить заперечень.

Витримавши паузу, Воля підійшов до краю подіуму, уважно обвів зал поглядом.

— Брати і сестри, — неголосно почав він.

Гайдук нарахував у залі п'ятеро сестер. Всі інші — брати.

— У страшний період нашої історії довелось нам діяти, але вибору в нас немає. Ми розплачуємось за злочини попереднього режиму, за наступ Чорної Орди, за ядерну війну, розпочату російськими імперіалістами, за байдужість західних урядів, а головно — за байдужість, боягузтво і зрадництво нашого народу, який так довго терпів наругу над собою…

Але сьогодні час ганьби і приниження скінчився. Можна впевнено стверджувати, що, незважаючи на всі нещастя, українська нація вижила. Більше того, відбулося очищення, хоч ми, як прикро це визнавати, зазнали великих, невіджалованих втрат. Але вижила найбільш сильна частина нації, її серцевина, те, що я називаю «маленькі сильні українці». Про них ще будуть складені пісні, поеми, легенди, їхній подвиг ще буде вшанований прийдешніми поколіннями. Прийде час, браття, і ми встановимо для всіх, хто вижив, спеціальний орден — «Честь нації» — й урочисто вручимо кожному. Ніхто не буде забутий.

Гайдук тихо сидів позаду, окремо від членів ЦКР, але добре чув кожне слово Василя Волі, не розуміючи — чи то така добра акустика залу, чи гарна, чітка дикція лідера. «Зара теж отримає орден? — гірко всміхнувся він. — Її теж не забудуть?»

— Історія дала нам шанс, не озираючись на минуле, почати все з чистого аркуша. Бо живемо в Нульовий Час. Час Zero. Україна сьогодні — як tabula rasa, на якій ми напишемо наші тексти. Ми сформулюємо наші цілі і створимо нашу державу — Україну-Русь. Ми відновимо історичну назву нашої держави, вкрадену в нас москалями, повернемо колишню славу Київської Русі і героїчні традиції наших славних предків — княгині Ольги, непереможного воїна князя Святослава, князя Володимира, мудрого будівничого нашої держави князя Ярослава. На руїнах московської імперії та Чорної Орди побудуємо потужну державу. Я не виключаю, що нова держава згодом стане новою слов'янською імперією зі столицею в Києві.

— Ти краще скажи, що з трупами робити? Крематоріїв не вистачає. Що з каналізацією і водопостачанням? — перервав Волю не знайомий Гайдукові чоловік жовчного вигляду, худий, лисий, з довгою рудою бородою. — Нам хлорка потрібна для дезінфекції. Де її взяти?

— Тихше, не перебивай, — гукнули присутні. — Ганьба! Слава Волі! Продовжуйте, батьку! Нехай вийде з зали! Геть його!

— Не галасуйте,