Поза часом і простором - Олександр Павлович Бердник

Вікторія підійшла до телеекрана.

— Негайно летіть до мене! Запитань не потрібно!.. Все!

Потім очі Гершера зупинилися на лиці начальника.

— Роботи продовжувати. Встановити електромагнітний протиповітряний захист. Не допускати нікого. Мені запропонували припинити здійснення мого проекту, але я вважаю, що його треба здійснити! Ви зрозуміли? Така ж думка Гершера-старшого!..

Останні слова Вікторія чула вже в коридорі будиночка. Через десять хвилин вертольот мчав її над океаном…

…Двері кабінету Гершера в розкішному особняку закрилися за Вікторією.

— Міс Деніс, — відразу ж почав президент, — сідайте і уважно слухайте!

Вікторія сіла.

Так от що! Ви, напевно, вже знаєте про план цього негідника Тригуба! Він навіть не зачекав жодного дня. Сповіщено, що його космольот вилетів сьогодні!..

Вікторія бачила, що, кажучи це, Гершер злився. Рожеві і зелені плями з’явилися на його обличчі.

— Про план Тригуба, містер Гершер, я знаю, — відповіла дівчина, — але я не розумію, чому ж він негідник? По-моєму, його проект настільки реальний і ефективний, що ми можемо припинити наші роботи в Гренландії.

— Реальний! Ефективний! — перекривив, не володіючи собою, Гершер. — Ось якраз це і не влаштовує мене! Я не бажаю, щоб все було так, як раніше! Я хочу здійснити свій план! Невже ви не розумієте, що ми не можемо відступати?.. Треба використати момент і знищити всякі божевільні соціалістичні чи комуністичні ідеї, а для цього необхідно провести в життя мій план! Хай вся пролетарська чернь вимерзне — цієї сволоти не жалко! Ми залишимо тільки необхідну кількість робітників, які будуть потрібні для продовження роботи під землею!..

Вікторія не могла сказати й слова. Гершер розлютувався і не говорив, а випльовував слова.

— Коротше кажучи, робота в Гренландії буде закінчена! А для цього потрібно знищити…

— Кого? — піднялася з місця Вікторія.

— Звичайно — Тригуба! — іронічно відповів Гершер.

Вікторія відразу ж зрозуміла страшний задум президента, але змогла опанувати себе, і майже спокійно запитала:

— А що ж ви хочете від мене?

Гершер нахилився над нею:

— Ви негайно вилетите і наздоженете зорельот Тригуба. Про це ніхто не буде знати! Люди, які полетять з вами, розстріляють корабель Тригуба… Потім… ви повернетесь назад!.. Я дав наказ — камери пального заряджені, маршрути підготовлені обсерваторією, — в каюті, на пульті!.. Отже, корабель готовий до польоту! Вам все ясно?

Вікторія, мов загіпнотизована, дивилася в обличчя Гершера і гарячково думала: що робити?

Гєршер, уже заспокоївшись, сів за стіл і, полегшено зітхнувши, сказав:

— Отже, відповідайте — згодні?!

Вікторія мовчала. Блідість розливалась по її обличчі. Але вона блискавично подумала: вихід лише один!

Замість відповіді дівчина несподівано вихопила з кишені маленький браунінг і спрямувала його в груди Гершеру:

— Ні! Так не буде! Ви не зробите такої підлості, мерзотнику! Ви, ради своїх егоїстичних інтересів, хочете позбавити все людство єдиної реальної надії на рятунок!..

Гєршер позеленів від злості. В наступну хвилю він потягся до стола і натиснув кнопку тривоги. Вслід за тим пролунав постріл, і президент похитнувся.

— Проклята. — прохрипів він, падаючи в крісло.

У Вікторії потемніло в очах. Але вона опанувала себе і, оглянувшись, метнулася дверей.

Назустріч їй в кабінет влетів височенний лакей і, поглянувши на закривавленого Гершера, кинувся до Вікторії…

Та дівчина недарма займалася спортом. Склавши два кулаки разом, вона вдарила його в груди, і — здоровило-лакей впав додолу, смішно махнувши руками… Вікторія вискочила в коридор. Весь будинок Гершера піднявся на ноги…

Серце дівчини забилося: куди втікати?

Загупали кроки в переходах і коридорах — це мчалися до кабінету охоронці.

Вікторія миттю вибігла по крутих східцях на плоский дах будинку і опинилася біля малесенького гелікоптера, в якому Гершер робив недільні прогулянки. Радісний крик вирвався у Вікторії з грудей. Вона стрибнула на сидіння, заревли мотори, і спортивна машина легко попливла в повітрі.

Охоронці вискочили на дах лише тоді, коли гелікоптер був за півкілометра від космодрому Академії…

Шлях був лише єдиний! Треба втекти на зорельоті, щоб Гершер не міг здійснити свій план. Через кілька хвилин гелікоптер приземлився біля естакади, де поблискувало гігантське тіло зорельота.

Вікторія вискочила з сидіння, хутко побігла по східцях до люка. Охоронці корабля, знаючи Вікторію як одного з конструкторів і пілота, мовчки дивилися на неї. Але через кілька секунд в ворота космодрому ввірвався автомобіль. В ньому сидів Гершер і, потрясаючи закривавленою рукою, кричав:

— Затримайте, затримайте злочинницю!

Пролунали постріли. Вікторія похитнулася, зойкнула. Та отвір був рядом. Останнім зусиллям вона впала в нього…

Двері автоматично закрилися…

Гершер підскочив до охоронців:

— Негайно включіть високочастотний випромінювач! Треба вивести з ладу електрообладнання корабля…

Два охоронці побігли до управління космодрому.

Та було пізно! Загриміли дюзи корабля, гарячий смерч ударив у лиця присутніх. Спалахнуло сліпуче полум’я, осліпило на хвилину Гершера, а коли він відкрив очі, то зорельот уже зник у глибині неба.

Вхопивши себе за волосся, Гершер впав на землю і завив якось по-собачому від безсилої злоби…

…Тим часом всі радіостанції світу невпинно ловили радіопередачу з космольота Тригуба. Люди Землі з тривогою і надією прислухалися до слів інженера, які