Година Бика - Іван Антонович Єфремов
— І ви наполягатимете?
— Спробую!
Синє вічко горіло годину, другу, а планета мовчала. Зореліт пішов на нічний бік, коли Фай Родіс підвелася й запросила вільних від вахти супутників до їдальні.
Усі енергійно взялися за темно-коричневі кубики харчової суміші, достатньо смачної, аби підтримати апетит, і досить пружної, щоб дати роботу міцним зубам і щелепам — спадщині предків, які споживали всіляку тверду й важку для травлення їжу. Фай Родіс випила келих густого КМТ — оливково-зеленого напою. Гріф Ріфт обмежився лише кількома ковтками чистої води.
Чеді Даан чергувала на прийомі телеперадач, спостерігаючи перебіг всепланетних новин. Перед об’єктивами телекамер пропливали вулиці й площі різних міст Торманса, зали зібрань та аудиторії шкіл. Всюди збуджені тормансіани жестикулювали, кричали здаля або виливали потоки слів у безпосередній близькості від приймальних апаратів. Всюди чулося запитання: «Що робити із зорельотом?», і найчастіше повторювалися слова: «Геть, забирайтеся, не допустимо, знищимо!..» На широкому виступі перед будівлею, схожою на астрономічну обсерваторію, з’явився молодий чоловік у блакитному одязі. Диктор оголосив, що виступить один із Вартових Неба — організації, покликаної охороняти недоторканість планети Ян-Ях. Чоловік у блакитному заволав: «Ви чули мерзенну брехню нікчемної жінки, ватажка зграї міжзоряних злодюг, яка з нечуваним нахабством посміла назвати себе кревною сестрою нашого великого народу. За одне це блюзнірство небезпечні прибульці заслуговують на кару. Наші вчені давно встановили й довели, що предки народу Ян-Ях прибули з Білих Зірок, аби підкорити природу забутої планети і влаштувати тут життя, повне щастя і спокою…»
Чеді Даан, захопившись безглуздою промовою оратора, що проголошувалась із незвичним для землян пафосом голосом, який то тремтів, то зривався на крик, не помітила, як за її спиною з’явилася Фай Родіс і увімкнула перекладну машину. Але навіть вона не змогла знайти пояснення до слів «мерзенний», «зграя», «злодюги», «нікчемний», «блюзнірство». Родіс пішла по довідники, а Чеді, час від часу регулюючи диференційне збільшення, продовжувала вдивлятися в натовп — молоді обличчя, тільки молоді, з тим непроникним і відчуженим від світу виразом, який буває у фанатиків або в тупих, байдужих людей.
Раптовий здогад примусив Чеді увімкнути на сигнальному браслеті виклик Олли Дез. Та прибігла, розпашіла після відбиття атаки, яку провели на неї одразу Вір Норін, Тівіса і Нея Холлі за її романтичну прихильність до «володарів». Слідом за нею ввійшла Фай Родіс з аркушем щойно скопійованого із «зірочки» словника стародавніх понять.
— Знайшли загадкові слова? — не витримала Чеді, хоч як їй хотілося розкрити власний здогад.
— Лайка, тобто слова на низькому рівні розвитку психіки, які вважаються образливими для тих, кому адресовані.
— Навіщо? Адже вони нічого не знають про нас!
— Вони застосовують методи проникнення у психіку людини через підсвідомість, свого часу ці методи були заборонені в нас законом, але широко використовувались у демагогії фашистських і псевдосоціалістичних держав ЕРС. Запеклий злочинець Гітлер, який розцінював свій народ як стадне збіговисько мавп, діяв достоту як ці тормансіанські оратори. Він репетував, шаленів, червонів у нестямі, вивергаючи лайку і слова ненависті, заражаючи натовп отрутою своїх нестримних емоцій. «У натовпі інстинкт над усе, а з нього виходить віра» — ось його слова, використані згодом в олігархічному псевдосоціалізмі Китаю. Із супротивниками не сперечаються. На них кричать, плюють, б’ють, а при потребі знищують фізично. Ви самі бачите, що для ораторів Торманса нема нічого, крім утовкмачених у голову понять. Вони звертаються не до здорового глузду, а до тваринного безглуздя, тож хай вас не бентежить ця лайка — вона лише прийом у розробленій системі обману народу.
Чеді підвелась і пройшлася перед стіною екранів та пультів, від нетерпіння стиснувши кулачки.
— А я, здається, зрозуміла, — повільно заговорила вона, — навіть покликала Оллу, перш ніж ви прийшли, — для експерименту…
Родіс і Олла очікувально дивилися на Чеді.
— У них є друга мережа всепланетних новин. Та, яку ми щоденно приймали, контролюється й фільтрується так, як і наша Світова Мережа. Та якщо ми робимо це для відбору найцікавішого і найважливішого, що підлягає першочерговому повідомленню, то тут це робиться з іншою метою.
— Розумію, — кивнула Фай Родіс, — показати лише те, що хочуть правителі Торманса. Добором новин створюється «певне враження». А може, формуються і самі «новини».
— Поза всяким сумнівом. Я здогадалася, коли дивилась на «обурення» народу. Групи людей, які висловлюються абсолютно однаково, з награною запопадливістю. Вони відібрані з різних міст. А реального огляду людей і думок ми не бачимо, як не бачить його і населення планети.
— Коли так… — почала Фай Родіс.
— Має бути ще одна мережа, — вела далі Чеді. — Нею йде справжня інформація. Правителі не дивляться фальшивку. Це не тільки марно, а й небезпечно для управління.
— І ви хочете настроїтись на другу мережу? — запитала Олла Дез. — Є міркування про її параметри?
— Пам’ятаєте, ми спіймали нічні рапорти обсерваторій? Олла Дез схилилася над апаратом хвилевого розрізу, і стрілки його індикаторів ожили, промацуючи канали передач.
Фай Родіс обняла Чеді за плечі й легенько притиснула до себе. Обидві пильно дивилися на сліпий екран. Пропливали і стрімко проносилися розмиті контури чи проблиски чітких ліній. За кілька хвилин голосна мова зазвучала одночасно з появою на екрані просторого приміщення, заставленого рядами столів з розгорнутими на них таблицями і кресленнями. Зовсім не схожі на тих, що буянили на вулицях, люди в коричневому й темно-сірому одязі стояли колом на задньому плані. Вони були значно старші за екзальтовану молодь.
«Не розумію цієї паніки, — говорив один у центрі тих, що зібралися. — Треба б прийняти зореліт. Подумати лишень, як багато ми зможемо дізнатися від них, очевидно, людей вищої культури і таких схожих на нас…»
«У тім-то й річ, — перервав інший, — але як же бути з міфом Білих Зірок?»
«Кому він зараз потрібен?» — сердито нахмурився перший.
«Тим, хто твердив про непорушні істини в книжках найвидатнішого генія Цоама, доставлених із Білих Зірок. Якщо ж ми справді з планети цих прибульців і там усе так змінилося, тоді…»
«Досить! У Чотирьох всюди очі й вуха, — перебив той, що говорив першим, — мовчімо».
Ніби за сигналом, люди розійшлися по своїх місцях за столами. Око телекамери зупинилося на лабораторії з апаратурою та стіною сітчастих кліток, в яких ворушилося щось живе. Тут стояли літні люди в жовтих халатах, і розмова теж ішла про зореліт землян.
«Незвичайне, нарешті, сталося, — сказала жінка з кумедними кісками, які й на Землі годилися б для дівчинки. — Тисячоліття ми заперечували розумне життя з високою культурою довкруж нас, або вважали його величезною рідкістю. У вік
