Зустріч з тайфуном - Юрій Нікітін

В місцях перетину товстих ліній Ліда робила кружечки, щоразу висуваючи кінчик язика. Таке старанне вимальовування наукових даних було йому не до вподоби. Він би недбало накреслив схему, вловлюючи лише закономірності, а вона намагається вималювати всю картину. Різко відвернувшись, він вийшов геть. А Ліда малювала…

“Цілі числа, цілі числа”, — крутилося в нього в голові, поки він гортав грубі довідники й запорошені давно забуті підручники. Вся періодична система елементів, відгадана великим Менделєєвим, — зразок цілочисельної послідовності в природі. У всій таблиці панують цілі числа. Хімікові досить назвати одне число Z = 16, щоб він сказав вам назву елемента, його порядковий номер у таблиці, кількість електронів і ще ряд інших так званих квантових чисел, що характеризують номер орбіти електрона та інші закономірності, виведені теоретичною фізикою. Колись у юності йому, тепер досвідченому хімікові, довелося червоніти біля шкільної дошки, відповідаючи на запитання: “Чому атомні ваги речовин не є цілими числами?”. У ті далекі часи хлопчики ще не встигли дізнатися про ізотопи з популярної літератури або радіопередач, і лише деякі з них знали про те, що кожний елемент у природі є сумішшю “цілочисельних” ізотопів.

Він довго гортав довідники, шукаючи обгрунтування виготовлення сплаву.

Після пошуків і роздумів він дійшов висновку, що дивний сплав метеорита одержано під височезним тиском із складного порошкового сплаву, хоч під мікроскопом поверхня зразка здавалась однорідною. “Треба завтра роздивитись під великим збільшенням”, — подумав він, невдоволений тим, що доведеться мати справу з електронним мікроскопом, а це згає багато часу. На ходу записавши кілька варіантів, з яких могла складатись ця комбінація символів, він повернувся до лабораторії.

Ліда сиділа в захопленні і навіть не обернулась. Готовий графік вона розмальовувала кольоровими олівцями. Він завмер, вражений її витвором. Десятки кружечків й ліній створювали дивну, навіть фантастичну картину. Вони враз ніби ожили, стали контурами якоїсь істоти. Так, так, на нього дивилася невідома істота з широкими вилицями, коротким приплюснутим носом і впертим підборіддям, що виступало наперед… “У цьому обличчі щось людське і левове”, — відзначив він подумки. Лише широкі ніздрі свідчили, що істота живе в розрідженішій атмосфері, ніж люди на Землі.

Ліда обернулась і глянула на нього. Вони мовчали. Те, що вони бачили перед собою, говорило краще за них самих. Це було відкриття, яке навіть у наш атомний вік вражає своєю величчю. Завтра про нього сповістить радіо, писатимуть газети.

Ретельні пошуки й розрахунки в тонкощах фазових співвідношень відсувалися на задній план цим портретом. А ті, що послали сюди дивний сплав метеорита, фактично підказали Землі, як виготовити його. Це їхній графічний портрет старанно відобразила молода, задерикувата лаборантка Землі.

За науковою інформацією вона зуміла розгледіти людей далекого світу, які стоять на дуже високому щаблі цивілізації. Він уважно, навіть прискіпливо подивився в її сірі, розумні очі, в яких світилася невимовна радість. Тепер він розумів її. Ліда — людина мистецтва, а не науки. Лише інтуїція справжнього художника змогла б так “схопити” суть складних загадкових закономірностей. Тепер його не лякала її екстравагантна зачіска. Людині мистецтва такий “гріх” можна вибачити. Через цей зразок сплаву простягають одна одній руки цивілізації, які прийшли шляхом еволюції до такого рівня розвитку, коли їхні знання про природу дали їм змогу спілкуватися між собою. Йому спало на думку, що на тій далекій планеті цей зразок сплаву, цю грудочку метеорита готували теж учені й художники. Вони створили образ істоти тієї планети можливостями найвищої і складної науки. І тут, на планеті Земля, сплав розшифровують теж “фізик” і “лірик”. Можливо, в цьому є якась закономірність?

Ліда останніми штрихами закінчила портрет.

— Все стало ясно, Лідо, — промовив він тоном, в якому вже не було й тіні офіційності.

Отож все геніальне — просте. Послати такий зразок-метеорит було дійсно зразком геніальної простоти тих. Адже який завгодно запис, зроблений яким завгодно приладом, міг би зіпсуватися, згоріти, і по рештках навряд чи можна було б щось відтворити.

А так фізичні властивості речовини стали мовою Всесвіту, а таблиця елементів з її співвідношеннями в цілих числах була вдячним матеріалом для передачі інформації між зірками.

За кілька днів він уже писав статтю для астрономічного журналу. Там розповідалося про зовсім новий метод вивчення метеорита з послідовністю елементів, даних у цілих числах. У заголовку статті вперше стояло прізвище лаборантки. Лаборантки-художниці, яку всі називали просто Лідою.

— Вони повертаються, Дане! Ти чуєш, вони повертаються!

Амей був ладен пуститись навприсядки, кинутись на шию Командора, пройтись колесом по штурманській зорельота або втнути ще якусь дурницю від радощів. Та незворушне лице Командора ще більше загострилось. Руки вп’ялись у бильця крісла з такою силою, наче це була горлянка ворога. У погляді заголубіла сталь. Але це не витверезило Амея.

— Яка щаслива планета, Дане! Ні, дійсно, щаслива. Принаймні для нас.

— Ти так гадаєш? — голос Командора холодним металом різонув вуха. Такого ще не було. Амей трохи збентежився.

— Але ж послухай, Дане, — почав він, — ні, справді, розсуди сам: коли стався обвал тоді, у горах, ми всі були впевнені, що Археолог загинув. Скільки ми мало не гризли те кляте каміння, щоб дістатись тіла, а він з’явився сам, живий. Виявилося, що перша з брил, найбільша, впала так щасливо, що утворила над ним ніби стелю. Інші були страшні тільки для нас. Кілька вм’ятин на скафандрі та легкий переляк — усе, що дісталося Археологу. А Майя? Ти пам’ятаєш, якою ми знайшли її? Нерухома, посиніла з розірваним скафандром, — вона здавалась мертвішою за той уламок скелі, що став приводом нещастя. А вона тільки знепритомніла. Звичайно, вона хвора і нині — хвороба була дуже важка, але все вже позаду. Майя видужує, Дане! І тепер ці троє. Вже годину вони мовчать. Півгодини тому за нашими розрахунками у них скінчився кисень.