Господиня - Стефані Маєр

Я легенько торкнулася плеча Джоді. Вона була багато в чому схожа на Лейсі: смуглява, з темними очима, тендітна. Вони могли би бути сестрами — от тільки миленьке виснажене личко Джоді ніколи не відштовхуватиме.

Кайл мовчав — тільки міцно тримав її за руку.

— Ось так, Кайле, — мовила я і знову погладила її по плечу. — Джоді? Джоді, ви чуєте мене? На вас чекає Кайл. Джоді? Він тут добряче всіх розсердив, коли поїхав по вас. В усіх просто руки сверблять його провчити! — я стримано усміхнулася до велетня, і кутики його вуст поповзли вгору, хоча він начебто не дивився на мене.

— Мабуть, тебе це не здивувало, — сказав Іян. — Ти ж звикла до його вибриків, правда, Джоді? Приємно знову тебе бачити, люба. А тобі, мабуть, не дуже. Напевно, думаєш: тільки позбулася цього бовдура, а він знову тут.

Поки Іян не заговорив, Кайл і не помітив присутності брата, який, щойно увійшовши до кімнати, вчепився в мене, мов лещатами.

— Ти ж пам’ятаєш Іяна. Ну звісно, що пам’ятаєш. Він завжди намагався дорівнятися до мене, і досі не покинув марних спроб… Гей, Іяне, — додав Кайл, не відриваючи погляду від Джоді.— Ти хочеш щось мені сказати?

— Не зовсім.

— Я чекаю на вибачення.

— Не дочекаєшся.

— Джоді, уявляєш, цей баран зацідив мені по писку. Без жодних підстав.

— Джоді, ти ж знаєш, що він заслужив.

Ох ці братні сварки — вони по-своєму приємні. В присутності Джоді брати стримувалися, намагалися не перегинати палицю. Заради цього я б точно отямилася. На місці Джоді я б уже сміялася.

— Так тримати, Кайле, — пробурмотіла я. — Ти все робиш правильно. Вона обов’язково прокинеться.

Шкода, що я не зустрінуся з нею, не побачу, яка вона насправді. Поки що Джоді у мене асоціювалася з Сонні.

Цікаво, як усі почуватимуться, коли вперше зустрінуть Мелані? Чи відчують відмінність? Чи помітять моє зникнення — чи Мелані продовжить грати мою роль?

Може, вона здаватиметься їм зовсім не схожою на мене. І їм знову доведеться звикати до неї, до неї нової. Я уявила її, тобто себе, в оточенні дружньо налаштованих облич. Уявила нас із Фрідомом на руках, уявила, як люди, які завжди ставилися до мене з недовірою, приязно усміхаються.

Чому в мене на очах набрякли сльози? Невже я така дріб’язкова?

«Ні,— запевнила Мелані.— До того ж вони сумуватимуть за тобою — звісно, що сумуватимуть. Хороші люди відчуватимуть, що вони втратили».

Здається, вона таки змирилася з моїм рішенням.

«Не змирилася, — не погодилася Мелані.— Просто я не знаю, як тебе зупинити. І я відчуваю, як близько кінець. Мене це лякає. Ну хіба не смішно? Я до смерті перестрашена».

«Я почуваюся точно так само».

— Вандо? — озвався до мене Кайл.

— Так?

— Вибач.

— Гм… За що?

— За те, що намагався тебе вбити, — сказав він без жодних емоцій. — Я помилявся.

Іян поперхнувся.

— Доку, будь ласка, скажіть, що у вас є диктофон.

— Вибач, Іяне. Немає.

— Цю мить треба зберегти для нащадків, — похитав Іян головою. — Ото я вже не думав, що доживу до того дня, коли Кайл О’Шей визнає, що він помилявся. Давай, Джоді. Від такого шоку ти маєш прокинутися.

— Джоді, люба, ну хіба ти не хочеш вступитися за мене? Скажи Іянові, що раніше я ніколи не помилявся, — жартував Кайл.

Було приємно. Приємно усвідомлювати, що я таки встигла заслужити визнання Кайла. Такого я навіть не очікувала.

Більше тут робити нема чого. Не було сенсу відтягувати неминуче. Отямиться Джоді чи ні — я вже не зійду з обраного шляху.

Тож я взялася до третьої й останньої справи: збрехала.

Я відійшла від ліжка, глибоко вдихнула й потягнулася.

— Іяне, я так утомилася, — мовила я.

Чи справді я брехала? Звучало досить правдиво. Це був довгий-довгий день — мій останній день у печерах. Тільки зараз я усвідомила, що не спала всю ніч, власне, не спала з часу нашої останньої вилазки; я була таки виснажена.

Іян кивнув.

— Б’юсь об заклад, що так воно і є. Ти ж цілу ніч просиділа з ціли… з Менді.

— Ага… — позіхнула я.

— На добраніч, Доку, — мовив Іян і підштовхнув мене до виходу. — Щасти, Кайле. Ми повернемося вранці.

— На добраніч, Кайле, — пробурмотіла я. — Доку, до зустрічі.

Док похмуро подивився на мене, але Іян уже повернувся спиною, Кайлову ж увагу поглинула Джоді. Тому я у відповідь спрямувала на Дока твердий погляд.

Іян мовчки вів мене темним тунелем. Я була рада, що він не в гуморі для балачок. Я би просто не змогла зосередитися. В животі крутило й стискалося.

Я все зробила, всі справи завершила. Залишається зачекати, поки Іян засне. Якщо він такий утомлений, як і я, то це станеться швидко. Серце шалено калатало, ніби кулак бив зсередини