Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг

Запанувала тиша; на мить спалахнув ліхтарик. Чоловік пройшов у глиб кімнати. Раптом його нога наштовхнулась на якийсь твердий предмет. Щось загуркотіло. Знову засвітилася лампа. Незнайомий побачив перед собою великий ящик без кришки, заповнений пакувальним матеріалом. Уздовж стіни стояло ще кілька ящиків.

Промінь ліхтарика обмацав зовнішній бік ящика. На світлій деревині великими чорними літерами було витаврувано місце призначення «Нью-Йорк».

— Так я й думав, — пробурмотів тихенько невідомий. Він ще раз скерував свій ліхтарик на апарати і розподільні щити. Ознак демонтажу не було помітно.

Невідомий швидко подався назад до дверей. У світлі ліхтарика на внутрішній стороні дверей справа і зліва виднілися чорні скляні пластинки.

Кілька секунд промінь ліхтарика світив на них.

— Непогана штука, така сигнальна установка з інфрапроменями! Особливо коли сам її змонтував!

Глузливо посміхнувшись, нічний відвідувач зник на сходах, що вели вниз.

19

— Я вам ще не сказав, що сьогодні надвечір чекаю доктора Нево. Він попередив, що зайде. — Петер Тербовен глянув на годинника. — Скоро буде.

— Ну, то я не заважатиму вам, — сказав Гофстраат, встаючи. — Значить, я добре зробив, зайшовши насамперед до вашої матері, адже я припускаю, що Нево прийде саме до неї.

— Ні, залишіться краще тут, — заперечив Петер. — По телефону він мені сказав, що має намір найближчим часом поїхати на кілька тижнів до Америки. А чи має він намір відвідати матір — про це я нічого не знаю.

— Що? Це для мене новина! Учора ввечері він не обмовився про це й словом, — відповів здивований адвокат. — А Нево не казав вам про причини своєї подорожі?

— Ні, але почекаємо, тоді самі побачимо!

Під час розмови обидва приятелі підійшли до широкого вікна. Був осінній вітряний день. На терасі вітер грався зів'ялим листям дерев. Дерен давно вже втратив свій свіжий зелений колір, декоративні кущі вздовж посипаної гравієм доріжки, що вела до садової брами, погойдували голим гіллям.

— А ось і він! — гукнув Петер, показавши в вікно.

Його приятель побіжно глянув на вулицю і сказав, наче в глибокій задумі:

— Які ж це важливі справи змусили його самого сюди приплентатись?

Петер Тербовен замислено знизав плечима й пішов назустріч гостеві. Через кілька хвилин він увійшов до кімнати в супроводі доктора Нево. Вітаючись, Гофстраат запитав прибулого, чи щасливо він учора доїхав додому.

— Мадмуазель Бельмонт я чесно завіз аж до самих її дверей, — відповів фізик. При цьому він, очевидно, не зрозумів, що запитання стосувалося, власне, його, а не Бельмонт.

«Бельмонт? — подумав Петер. — Цього імені я ще не чув. Треба дізнатися про неї в Гофстраата».

Вони сіли у великі крісла. Петер з зацікавленням розпитував доктора Нево про його працю. Та перш ніж колишній асистент його батька встиг відповісти, заговорив Гофстраат:

— Стаття Роньяра про ваші досягнення викликала загальне зацікавлення. Багато газет підхопили цю тему. Думаю, що вам відбою немає від репортерів і взагалі від допитливої публіки…

— І так, і ні, — відповів Нево, задоволено посміхаючись. — Цікавих є багато, це ви правду сказали. Але мене вони, щоправда, не дуже переобтяжують, бо я наказав своїй асистентці не давити ніякої дальшої інформації. Поки що я не маю на меті розкривати більше подробиць, ніж в інформації, даній панові Роньяру.

— А чому? — спитав здивовано Гофстраат.

— Бачите… — відповів, відкашлюючись, Нево. — Тепер саме час перейти до причини мого візиту. За два тижні я виїжджаю до Сполучених Штатів. Там справи затримають мене, очевидно, місяців на шість-сім.

На хвилину Нево замовк, уважно стежачи за обома своїми співрозмовниками. Потім заговорив далі:

— Тільки повернувшись назад, я передам громадськості дальші технічні дані. Маю намір зробити в Сполучених Штатах заявки на різні патенти. Нехай вони, ці патенти, захищають винахід і там, за кордоном.

— Виходить, що ви свої роботи повністю завершили? — з зацікавленням спитав Петер.

— Так, залишилися тільки деякі дрібниці, але їх можна доробити й пізніше.

Гофстраат поцікавився, чи Нево їде сам, чи з асистенткою.

— На жаль, її треба брати з собою! Там на мене чекає стільки роботи, що без помічників діло не піде.

— А чого це «на жаль»? — весело запитав Гофстраат. — Хіба ваша асистентка така бридка?

Нево розреготався.

— Якраз навпаки! Норріс гарненька і навіть дуже! Щоправда, мені вона не до смаку.

— Гм, — хмикнув Гофстраат і примружив одне око, — як лисиці виноград, га?

Нево сердито одмахнувся.

— Та де там, вона з тих жінок, що знають тільки свою роботу, з такими просто нудно.

— Ах, он як! — удавано серйозно зауважив Гофстраат.

— Тоді це — чудова робоча сила, — сухо констатував Петер.

Нево кивнув на знак згоди.

— Вона й справді прекрасний працівник, але дивна річ: скільки б жінки не вчилися, вони часто не розуміють найпростіших і звичайнісіньких речей!

— Що ви? Невже такі погані справи? — під'юджував адвокат. Він, очевидячки, мав намір трохи позлити Нево.

— А може, так воно й краще, — глибокодумно зауважив Петер.

— Може й так, — продовжував Нево. — Мені, в усякому разі, більше до вподоби такі дівчата, що не думають про себе занадто багато.

— Ну, правильно, адже вам подобаються більше зрілі, літні жінки, — сказав Гофстраат.

Тербовен здивовано поглянув на обличчя адвоката. Але воно, як і завжди, було спокійним і замкнутим. Тоді Петер перевів погляд на Нево. На того цей натяк, здавалося, не справив ні найменшого враження, бо він спокійно запитав:

— Ого! А звідки вам це відомо? — і з іронією додав — Знаєте, пане Гофстраат, не слід усіх міряти на свій аршин!

Але й адвокат не поліз за словом у кишеню:

— Звідки відомо? Ви забули, що ми в гостях не у кого іншого, як у пана Тербовена.

Нево спантеличено дивився на Петера.

— Нічого не розумію! Що ви хочете цим сказати?

Тербовен перевів здивований погляд з одного на другого і розгублено вимовив:

— Я теж нічого не розумію…

Розсміявшись, Гофстраат пояснив нарешті загадку.

— Стривайте, стривайте! Адже ви, шановний Тербовен, маєте апарат, що читає думки!

— Та й справді! — Петер жваво звернувся до Нево. — Дозвольте, пане Нево, продемонструвати вам мій енцефалограф!

Обличчя Нево виражало величезне здивування.

— Як? То й ви теж завершили свої роботи?

— Звичайно! Адже це й так тривало досить довго…

Нево нерішуче глянув на годинник.

— Власне кажучи, — вимовив він трохи збентежено, — я хотів тільки дуже коротко….

— На кілька хвилин ви ще можете залишитися… — почав умовляти його Гофстраат.

Петер засміявся і жестом запросив гостей до свого робочого кабінету.

— Прошу, панове!

Пропускаючи поперед себе гостей, Петер звернувся до Нево люб'язним тоном.

— Сьогодні моя черга