Злочинця викривають зорі - Г. Л. Фальберг

— Шкода, що це спеціальний прилад, — галантно зауважив господар, — бо ж рідко трапляється така нагода — зробити знімки вродливої жінки.

— Я б тоді я охотою проявив плівку у себе в лабораторії і збільшив би знімки, — додав Нево.

— Та невже, пане Нево! Відколи це ви самі все це робите? — Гофстраат пильно подивився на нього. — Адже ви звичайно всі ваші фотороботи доручали Вільямсу з Брукліна.

Обличчя вченого, на якому тільки що грала люб'язна посмішка, враз ніби закам'яніло. Він пильно подивився на адвоката крізь трохи примружені повіки й іронічно зауважив:

— Цього більше не потребую, пане Гофстраат!

Бельмонт з великою увагою стежила за цим діалогом. Замислено й пильно дивилися її прекрасні очі на Нево, який спокійно запалював нову сигарету.

Нево відчув допитливий погляд жінки. На секунду їхні погляди зустрілися. І тільки коли догораючий сірник почав припікати пальці, Нево отямився.

Гофстраат так і не відповів на глузливе зауваження Нево. Він взяв у редактора фотоапарат, щоб віднести його до передпокою. Раптом задзвонив телефон.

Адвокат пройшов до кабінету; великі подвійні двері він причинив за собою не зовсім щільно. Обмінявшись з своїм співрозмовником кількома реченнями, він поклав трубку і повернувся до гостей.

— Тербовен? — спитав Роньяр.

— Ні, це один з моїх клієнтів. Завтра я веду процес…

Лю Бельмонт звернулась до Гофстраата, що саме сідав напроти неї:

— Ваша професія, мабуть, страшенно цікава! Як би мені хотілося побувати на такому процесі! Адже про такі речі можна прочитати тільки в детективних романах!

— Ну, люба колего, тоді продовжуйте й надалі спокійно читати детективні романи, — в'їдливо зауважив Роньяр. — Бо ж наш адвокат веде тільки шлюборозлучні процеси. Я принаймні волію читати детектив, аніж годинами стирчати на якомусь процесі.

Нево почав жваво заперечувати:

— І як вам тільки може подобатися така халтура! В цих романах завжди перемагає так зване «добро». А що таке взагалі «добро» і «зло»? Я вважаю, що добро і зло — це одне й те саме явище, яке тільки розглядають з різних боків. Що одному йде на користь, те іншому шкодить. Отак воно йдеться на світі!

Гофстраат з осудом глянув на Нево.

— Ви обстоюєте дуже небезпечний погляд; виходить, що немає ні справедливості, ні несправедливості, і кожна підлота — дозволена. Світом не може керувати егоїзм, а тільки колектив, його благо, його закони.

Бельмонт надула губи:

— Оце вже справді нудно, панове!

Але Роньяр, не звертаючи уваги, продовжував почату розмову:

— Я вважаю, що добрий детективний роман може бути справжнім джерелом психологічних спостережень.

— Ну, якщо ви гарний психолог, — звернулася Лю Бельмонт до Роньяра, — то ви повинні б догадатись, чого мені зараз хочеться.

При ньому вона лукаво глянула на Гофстраата. Нево, розсміявшись, зауважив:

— Важко догадатись, чого хочеться гарній жінці!

Роньяр, ніби розсердившись, сказав:

— Ніколи не знаєш, що думає жінка.

— Невже й справді трудно догадатись? — Лю Бельмонт засміялася, глянувши при цьому на адвоката. — Я б хотіла послухати танцювальну музику! Ваша радіола справна, пане Гофстраат?

Адвокат охоче підвівся.

— Ваше бажання буде негайно ж виконане!

Він підійшов до радіоли і, недовго вибираючи, поставив якусь пластинку. При перших же звуках аргентінського танго адвокат з легким поклоном звернувся до гості:

— Дозвольте запросити вас, мадмуазель Бельмонт!

Тоді Нево вигукнув, удаючи обуреного:

— Стійте! Я протестую! Я за те, щоб дама сама вибрала партнера!

— Але ж, пане Нево, ви самі бачите, що мадмуазель Бельмонт уже вибрала! — відбив цю атаку Гофстраат і почав танцювати з прекрасною партнеркою.

Нево і Роньярові залишилися ролі глядачів.

У цей час знову задзвонив телефон.

Роньяр схопився з місця і пішов до сусідньої кімнати. Повернувшись, він сказав Гофстраатові:

— Це дзвонили мені. Дуже жалкую, але мушу вас покинути. Справа невідкладна.

— Шкода, — сказав Гофстраат.

— Не турбуйтеся, мадмуазель Бельмонт я відвезу додому у власній машині, — запропонував послуги доктор Нево. — Адже редактори — раби своєї професії.

Лю Бельмонт глянула на маленький ручний годинник.

— І мені вже час їхати! Я охоче приймаю вашу люб'язну пропозицію, пане Нево.

— Ну от і добре! — радо вигукнув Роньяр. — Значить, і це питання з'ясувалося!

18

На сходи, що вели до верхнього поверху, крізь вікна падав слабкий відсвіт ясної зоряної ночі. На східцях лежали м'які килими. Глибока тиша панувала в будинку. З квартири домоуправителя, що містилася на першому поверсі, теж не було чути ні звуку. На затіненому підйомі сходів важко було що-небудь розгледіти.

В темряві з'явився якийсь чоловік, що беззвучно і обережно підіймався навпомацки по сходах. Дійшовши до верхньої площадки, він зупинився й прислухався. Тиша. Незнайомець зробив кілька кроків, легенько, без будь-якого шуму натиснув на ручку дверей і почав поступово, сантиметр за сантиметром, прочиняти їх.

У приміщенні, до якого він увійшов, було ще темніше, ніж на сходах, бо вікна тут були позавішані. Стиха цокав годинник. М'які килими глушили кожен звук; чоловік пішов швидкими кроками, так, наче він давно знав цю кімнату.

Він знову зупинився, прислухаючись. До його вух долинув якийсь дивний звук: тихе, рівномірне капання. Що б це могло бути? У смужці різкого світла від кишенькового ліхтарика блиснув водопровідний кран над раковиною. Наче рука якогось привиду, промінь обмацав меблі спальні і нарешті спинився на дверях великої, вбудованої в стіну шафи для одягу.

З темряви в смугу світла простяглася рука в коричньовій шкіряній рукавичці і обережно повернула ключ. Двері, немов опираючись, заскрипіли. Ліхтарик одразу ж погас і спалахнув лише через кілька хвилин.

Потім рука занурилась у глиб шафи, де висіли костюми, й відсунула вбік кілька вішалок. Стало видно кусок задньої стінки шафи, а на ній — кілька вимикачів і автоматичних запобіжників. Незнайомець покопирсався в запобіжниках, замкнув шафу і вийшов із спальні, обережно причинивши за собою двері.

В передпокої він підійшов до бічних дверей. Почувся звук тертя металу об метал, потім приглушено клацнув замок — двері повільно й беззвучно відчинилися. Чоловік обережно протиснувся в кімнату. Тут було трохи світліше. Крізь широкі вікна заглядав вузький сріблястий сери місяця. Неясно виступали контури предметів, що були в кімнаті. Просто проти дверей можна було чітко розпізнати обриси якогось великого апарата.

Таємничий відвідувач причинив за собою двері й замкнув їх. Вузенька смужка світла з його ліхтарика шугала по кімнаті, зеленим фосфоричним блиском спалахнув великий телевізійний екран; потім у промінь світла потрапив телефонний апарат. Рука в шкіряній рукавичці вхопилася за трубку й підняла її. Тихо прозвучали позивні. Невідомий набрав номер і вимкнув ліхтарик. Йому хтось відповів. Невідомий заговорив. Він сказав лише кілька слів;