Господиня - Стефані Маєр
Нікого це вже так не вражало, як раніше.
Хто попрямував на кухню доїдати обід, хто на город поливати дині, а хто до себе в кімнату. Невдовзі поруч зі мною залишилися тільки Джаред, Іян та Джеймі. Джеб окинув трійцю злісним поглядом і розтулив був рота, щоб повторити наказ, аж раптом Іян узяв мене за одну руку, а Джеймі — за другу. На зап’ястя над рукою Джеймі лягла чиясь широка долоня. Джаред.
Джеб закотив очі, знизав плечима й розвернувся до нас спиною.
— Дякую, Джебе, — мовив Кайл.
— Стули свою чортову пельку, Кайле. Просто тримай її на замку. Я не жартував — зараз відстрелю твою паршиву голову.
За спиною Кайла вчулося тихеньке скиглення.
— Гаразд, Джебе. Тільки залиш свої погрози на потім. Вона й так до смерті налякана. Згадай, як попервах реагувала Ванда.
З цими словами Кайл усміхнувся мені. Мені. Чогочого, а такого я не чекала. А тоді Кайл обернувся до дівчини, що ховалася за його спиною, і вперше я побачила в його очах ніжність.
— Бачиш, Сонні? Це Ванда. Я розповідав тобі про неї. Вона нам допоможе і не дозволить тебе кривдити, як і я.
Дівчина (радше жінка: вона була мініатюрна, та її округлі форми свідчили про зрілість) витріщалася на мене сповненими жаху очима. Кайл обняв її за талію і притягнув до себе — і Сонні пригорнулася до нього, мов він був надійним якорем у розбурханому морі.
— Кайл має рацію… — (Ніколи не думала, що скажу таке). — Я не дозволю вас кривдити. Ваше ім’я Сонні? — запитала я м’яко.
Жінка метнула погляд на Кайла.
— Все гаразд. Не треба боятися Ванди. Вона така, як ти, — він обернувся до мене. — Справжнє ім’я Сонні дуже довге — щось там про лід.
— Сонячне Світло Пронизує Лід, — прошепотіла вона.
В очах Джеба загорілася цікавість.
— Вона не має нічого проти того, щоб її називали просто Сонні. Каже, що так теж гарно, — запевнив мене Кайл.
Сонні кивнула. Її погляд метався між мною і Кайлом. Інші чоловіки не ворушилися. Дівчина трохи заспокоїлася, відчула дружню атмосферу.
— Я також колись була ведмедем, Сонні,— мовила я, сподіваючись, що вона почуватиметься ще трошки затишніше. — Мене кликали Живе На Зорях. А тут мене звуть Вандрівниця.
— Живе На Зорях, — прошепотіла вона, і її величезні очі якимось дивним чином стали ще ширшими. — Верхи На Звірі…
Я мало не застогнала.
— Ви, мабуть, жили в другому кришталевому місті.
— Так. Я чула цю історію безліч разів.
— Вам сподобалося бути ведмедем, Сонні? — запитала я швидко. Мені не хотілося повертатися до тієї історії.— Ви були щасливі на Планеті Туманів?
Її обличчя скривилося, очі, які невідривно дивилися на Кайла, наповнилися сльозами.
— Вибачте, — я глянула на Кайла, шукаючи пояснення.
— Не бійся, — він ніжно погладив її по руці.— Тебе не скривдять. Обіцяю.
До мене долинув її ледь чутний шепіт:
— Але мені подобається тут. Я хочу залишитися.
Від її слів у мене клубок став у горлі.
— Я знаю, Сонні. Знаю, — Кайл погладив її по голові й ніжно притиснув обличчя Сонні до своїх грудей.
Аж раптом Джеб прокашлявся, від чого Сонні підскочила й затремтіла. Неважко здогадатися, які напружені її нерви. Душі болісно переносять насилля і жах.
Колись давно Джаред розпитував мене й поцікавився, чи схожа я на інші душі. Так ось, ні я, ні моя шукачка не були схожі на інших, а Сонні була просто втіленням нашого лагідного, боязкого виду; ми брали кількістю, а не силою.
— Вибач, Сонні,— сказав Джеб. — Я не хотів тебе налякати. Але нам, мабуть, час рухатися, — він окинув оком печеру, де кілька людей крутилося біля входу, спостерігаючи за нами. Джеб кинув на них жорсткий погляд, і Рід та Люсина одразу ж пірнули в коридор, який вів на кухню. — Ходімо до Дока, — зітхнув Джеб і задумливо подивився на маленьку перелякану жінку. Гадаю, йому бракувало моїх оповідок.
— Правильно, — мовив Кайл. З цими словами він міцно обняв Сонні за талію й повів до південного тунелю.
Я рушила слідом, тягнучи за собою інших.
Джеб зупинився й легенько підштовхнув Джеймі дулом рушниці.
— Малий, ти чому не в школі?
— Ну, будь ласка, дядьку Джебе! Будь ласка! Я не хочу знову проґавити…
— Бігом на урок.
Джеймі подивився на мене благальним поглядом, однак Джеб мав рацію: Джеймі не варто цього бачити. Я похитала головою.
— Попроси Труді зайти в лікарню, — мовила я. — Доку потрібна її допомога.
Джеймі понуро опустив плечі й висмикнув руку. Джаред тут-таки з цього скористався.
— Я завжди пропускаю найцікавіше, — стогнав Джеймі, розвертаючись.
