Хранителі - Дін Кунц
Відставивши тарілку та книжку, Нора тривожно дивилася на телефон, який стояв на нічному столику. Почекала, поки він не продзвонить десять разів, потім п’ятнадцять, і двадцять. Тріскуче дзеленчання наповнило кімнату, відбиваючись від стін, поки Норі не почало здаватися, що кожен дзвінок впивається їй у череп.
Врешті-решт Нора зрозуміла, що робить велику помилку, не відповідаючи. Він знатиме, що вона тут, але боїться підняти слухавку. Це буде йому на руку, бо він любить домінувати понад усе. А її боязливість, навпаки, лише заохотить його. У Нори не було досвіду боротьби, але вона бачила, що їй доведеться навчитися постояти за себе, і то якомога швидше.
Вона взяла слухавку на тридцять першому дзвінку. Стрек промовив:
— Я не можу забути тебе.
Нора не відповідала.
Стрек продовжував:
— У тебе гарне волосся. Таке темне, майже чорне, густе і лискуче. Я хотів би його погладити.
Норі треба було щось йому сказати, щоби поставити на місце, або повісити слухавку. Але вона не могла змусити себе цього зробити.
— Я ніколи не бачив таких очей, як у тебе, — промовив Стрек, важко дихаючи. — Вони сірі, але це не звичайні сірі очі — такі глибокі, теплі й сексуальні.
Нора не могла вимовити ні слова, її наче заціпило.
— Ти дуже вродлива, Норо Дейвон, дуже вродлива. І я знаю, що тобі треба. Так, правда, Норо. Я знаю, що тобі потрібно, і ти це отримаєш від мене.
Нора затремтіла, і це вивело її із заціпеніння. Вона поклала слухавку на місце. Коли вона нахилилась уперед на ліжку, їй здавалося, що вона зараз розсиплеться, але за якийсь час тремтіння вгамувалося.
Нора не мала навіть пістолета.
Вона почувалася маленькою, беззахисною і жахливо самотньою.
«Може, викликати поліцію?» — подумалось їй. Але що їм сказати? Що вона стала жертвою сексуального домагання? Вони будуть з неї довго сміятися. Вона? Жертва сексуального домагання? Вона була старою дівою, простою, як двері, і навіть близько не тією жінкою, яка б могла заморочити чоловікові голову і з’явитися в його еротичних мріях. У поліції ще подумають, що вона все вигадала, або вважатимуть істеричкою, або припустять, що вона повважала сексуальними домаганнями ввічливі манери Стрека (бо вона спершу так і подумала).
Нора одягла на простору чоловічу піжаму блакитний халат, зав’язала пояс і босоніж збігла в кухню, де швидко вхопила з полиці біля плити ніж для м’яса. Відточеним лезом пробіг відблиск світла, схожий на тонку струминку ртуті.
Поки Нора крутила блискучий ніж у руках, на широкому пласкому лезі вона побачила віддзеркалення своїх очей. Вона витріщилася на своє відображення на полірованій сталі, міркуючи, чи зможе використати таку жахливу зброю проти іншої людини навіть задля самооборони.
Вона сподівалася, що їй ніколи не доведеться це перевірити.
Коли Нора знову опинилася нагорі, вона поклала ніж для м’яса на нічний столик, щоб він був під рукою.
Вона зняла накидку і присіла на край ліжка, обхопивши себе руками, щоб вгамувати тремтіння.
— Чому я? — вголос сказала вона. — Чому він до мене клеїться?
Стрек сказав, що вона вродлива, але Нора знала, що це не так. Рідна мати віддала її тітці Вайолет і за двадцять шість років відвідала лише двічі. Останнього разу це трапилося, коли Норі було шість.
Вона не пам’ятала свого батька, а жоден із родичів Дейвон не захотів узяти її до себе. Вайолет відверто визнала, що це через непривабливу зовнішність Нори. Тому, хоч Стрек і сказав, що вона гарненька, це не обов’язково означало, що він її хотів; він мав на меті налякати її та образити задля власного задоволення. Є такі люди. Нора читала про них у книжках і газетах. Тітка Вайолет тисячу разів попереджала її, що коли чоловік підходить до неї із солодкими словами та посмішками, то це лише щоби підняти її, а потім скинути вниз із цієї нової висоти, завдавши при цьому ще більшого болю.
Через якийсь час приступ тремтіння минув. Нора знову залізла в ліжко. Морозиво, яке залишилося в тарілці, вже розтало, тому вона відставила його на нічний столик. Узявши в руки роман Діккенса, Нора спробувала знову зануритися у розповідь про Піпа, але намарне: вона постійно відволікалася то на телефон і ніж для м’яса, то на відчинені двері та коридор на другому поверсі, бо їй там постійно ввижався якийсь рух.
3
Трейвіс пішов на кухню, пес — за ним.
Він вказав на холодильник і промовив:
— Покажи мені ще раз. Дай мені пиво. Покажи, як ти зробив це.
Пес не ворухнувся.
Трейвіс присів навпочіпки.
— Послухай, волохата мордо, хто витягнув тебе з тих лісів і врятував від того, що гналося за тобою? Я. Хто купував тобі гамбургери? Я. Я купав тебе, годував, дав тобі прихисток. Тепер мені потрібно дещо від тебе. Припини вдавати з себе дурника. Якщо можеш відкрити цю штуку, то зроби це!
Пес підійшов до старенького «Frigidaire»[9], нахилив голову до нижнього кутка емальованих дверцят і, вхопившись за нього зубами, потягнув назад, напружившись усім тілом. Гумова прокладка відкрилася з леть чутним чпоканням. Двері відчинилися. Пес запхав голову всередину, а
