Долина Чотирьох Хрестів - Ігор Михайлович Забєлін

Смерть Мазуріна ніби підхльоснула Черкешина. Через два дні розігралися події, що привели до фатальних наслідків: Черкешин звинуватив якутів Ляпунова та Михайлова і матросів Розанова у крадіжці продуктів і вимагав вигнати їх без будь-яких припасів з експедиції. Це означало приректи людей на справжню смерть, але таким чином Черкешин розраховував врятуватися сам… І тоді трапилось те, чого Черкешин не міг передбачити через ненависть і презирство до людей: всі знову виступили проти нього. Легко вдалося встановити, що продукти приховав сам Черкешин. Колишній командир шхуни схопився за зброю, але його зв’язали раніше, ніж він пустив револьвер у хід…

Того ж дня над Черкешиним відбувся товариський суд. Розанов запропонував видати Черкешину пайок нарівні з усіма і вигнати з експедиції… Проти виступив тільки Зальцман. Він нагадав про заслуги Черкешина, про те, як лейтенант пробився на шхуні до берегів острова Беннета, як вивів усіх по кризі на материк. Але й Розанов, і Конопльов, а разом з ними й решта учасників експедиції лишилися непохитними.

У присутності Черкешина все продовольство поділили на рівні частини і одну з них дали йому… Зальцман знову закликав до справедливості, і тоді Розанов запропонував йому йти разом з Черкешиним. Зальцман злякався і перестав сперечатися. Наступного дня Черкешин залишив Долину Чотирьох Хрестів.

Надії на порятунок були дуже малі. Тому Розанов запропонував частину щоденників залишити в поварні, хтось прийде сюди, знайде щоденники і надішле їх у Петербург. Так і зробили, а потім усі пішли далі, і що сталося з ними — нам довідатись не пощастило. Тільки долю Розанова і Зальцмана ми простежили до кінця.

А Черкешин… Черкешин повернувся в поварню. Найважче зберігати мужність наодинці, і цього випробування Черкешин не витримав. Напевне, він прийшов з повинною — зломлений, нездатний боротися навіть за власне життя, — нікого не застав у поварні, в безсилій люті порізав і порозкидав щоденники, а потім… А втім, що було далі, ми вже бачили на екрані хроноскопа.

Так уявляв я події після загибелі шхуни. Можливо, не все в моїй розповіді точне в деталях, але і Берьозкін, і пілот, і штурман погодилися, що головне підмічено правильно, вони повірили мені.

Готуючись, до відльоту в Марково, ми, не сподіваючись на успіх, вирішили все-таки піддати хроноскопи підсушений пакет, що його заховав колись Зальцман. Хроноскоп довго не відповідав на завдання, і Берьозкін повторював їх знов і знов, по-різному формулюючи.

Нарешті, на екрані майнула розпливчаста постать. Ми зараз же згадали кремезного чоловіка з жорстоким обличчям — він якось уже з’являвся на екрані.

— Невже він? — запитав Берьозкін.

— По-моєму, він, — відповів я.

Берьозкін ще раз уточнив завдання, зображення стало трошки яснішим.

— Черкешин, — сказав Берьозкін. — Певен: це він. Зальцман ховав не власного зошита. Пам’ятаєш фрази: «Доведеться не церемонитись», «Мета виправдовує засоби»? Це писав Черкешин, задумуючи авантюру. А коли вона провалилася, він з якихось міркувань залишив зошит Зальцману, єдиному, хто співчував йому. Очевидно, він думав, що в того більше шансів на порятунок. Та Зальцман вважав за краще заховати зошит.

Припущення це здалося мені переконливим, і я погодився з Берьозкіним. А потім Зальцмана, який так і не дізнався, що трапилося з вигнаним Черкешиним, до останніх днів мучили сумніви, докори совісті, він не міг вирішити, правильно вони вчинили з Черкешиним чи неправильно. Щоденники він загубив, добираючись уже після революції до Краснодара, і вирішив по пам’яті відновити події минулого, розповісти про трагедію експедиції Жильцова.

…Того ж дня, надвечір, наш вертоліт піднявся над Долиною Чотирьох Хрестів. Востаннє мелькнув під нами крихітний лісовий оазис, загублений серед арктичної пустелі, і вертоліт взяв курс на Марково.

Ми зробили все, що могли, — з’ясували долю зниклої полярної експедиції. А хроноскоп… Хроноскоп пройшов перше випробування. Він чимало допоміг нам з Берьозкіним і, сподіваємося, ще не раз стане нам у пригоді.

в якому наводяться деякі дані про дивну поведінку птахів на північ від острова Врангеля, хоча й не пояснюється, навіщо вони наводяться.

Закінчивши розслідування в Долині Чотирьох Хрестів, ми з Берьозкіним провели кілька днів у Маркові, а потім вертольотом вилетіли в районний центр Чукотського національного округу — Анадир.

В Анадирі вже знали про успішне завершення наших робіт, і товариші з райкому партії попросили нас виступити перед районним активом. Ми погодились. Але ще до початку доповіді на наш вогник потяглися люди. Першим прийшов радист полярної станції, людина вже літня, статечна. Чесно кажучи, ми з Берьозкіним трошки побоювалися відвідувачів: як тільки