Право на істину - Олег Костянтинович Романчук

Запитання було традиційне для таких ситуацій, і Троль не вважав за потрібне навіть відповідати на нього. Він безцеремонно усівся в м’якому кріслі, поклав ногу на ногу. Правда, трохи заважав хвіст, прив’язаний до правої ноги, але Троль не показував того.

— Що вам потрібно? — вже спокійніше запитав директор. — Ви шантажист?

— Не меліть дурниць! — різко обірвав Троль. — У мене до вас ділова розмова. Вона не відбере багато часу.

Чорт коротко виклав суть ідеї. Директор уважно слухав і сам собі не вірив. Але історію з дзеркалом він уже десь чув.

— Це казка Андерсена, — підказав, читаючи його думки, Троль і самовдоволено посміхнувся. — Там, до речі, йшлося і про мене.

— Зрозуміло! — скрикнув директор. — Ви той самий казковий Троль! Тоді ми з вами знайдемо спільну мову.

— Побачимо. Все залежатиме од вас. Ідеї мої, гроші ваші.

— Отже, ви пропонуєте поставити на конвейєр виробництво вашого дзеркала?

— Супердзеркала, — невдоволено зауважив Троль.

— Так, так, — заспішив погодитися директор, який уже збагнув, що до чого, і не хотів випускати з рук вигідного замовлення. — Однак вашу пропозицію слід заслухати на раді директорів.

— Ніяких рад, ніяких директорів, — кинув Троль. — Я можу запропонувати свої послуги іншій фірмі.

— Ви не так мене зрозуміли, — враз відступив директор. — Я тільки хотів сказати, що нам треба гарненько подумати над технологією виготовлення нового виробу. Знаєте, нова номенклатура, всякі інженерні проблеми. Як я вас зрозумів, ви хочете поставити виробництво наддзеркал на широку промислову основу. Для цього доведеться залучити чимало обчислювачів. Тоді ми зможемо розрахувати найоптимальніші параметри дзеркала, його кривизну, коефіцієнт заломлення тощо. Адже треба добитися, щоб кожен житель країни користувався нашими виробами.

— Це було б чудово, — мовив Троль. — Єдина умова: контрольний пакет акцій має бути у мене.

Директор скривився, але заперечувати не наважився. З чортами суперечки, як відомо з літературних джерел, до добра не доводять.

Отож Троль і директор “Компані індустрі” вдарили по руках. Угоду було укладено. Троль власноручно вколов директора голкою в палець, витиснув трохи крові і примусив розписатися нею під заздалегідь надрукованим текстом.

— Сподіваюся, ви маєте при собі зразок нового наддзеркала? — запитав директор. — Самі розумієте, технологія технологією, формули формулами, але… для контролю за продукцією ми повинні мати зразок.

— О, звичайно! — вигукнув Троль. — У мене є зразок, який залишився від мого старого чудесного дзеркала. Я завжди ношу з собою, щоб глянути в нього, коли мені стає сумно. В цьому невеличкому дзеркальці все прекрасне стає потворним, і від того моя душа радіє. Що вдієш, робити людям зло — моє ремесло.

З цими словами Троль подав директорові уламок старого дзеркала.

— Будьте обережні, — попередив. — Це останній шматочок. Все, що у мене лишилося від розбитого дзеркала, я давно пороздавав друзям. До речі, багато хто з ваших добрих знайомих користується моїми подарунками…

Так само несподівано, як і з’явився, Троль зник. А директор, радісно збуджений, вислизнув з кабінету, вклонився збентеженій секретарці (цього він раніше ніколи не робив), вийшов з будинку і подався до свого “мерседеса”. Шофер у форменому картузі послужливо розчинив перед ним дверцята…

Директор компанії мешкав у великому будинку з безліччю кімнат, дверей і вікон, у яких, до речі, були звичайнісінькі скляні шиби. Він жив удвох з сином. Петерові, так звали хлопчика, було дванадцять років. Мати його померла давно. Хлопчик не пам’ятав її. Він добре вчився в школі, найбільше подобалися йому фізика та хімія. Товаришував Петер з сином кухарки Робом і дочкою садівника Гізелою. Батькові Петера не дуже подобалося таке товариство, однак він мовчав і вдавав, що не помічає тих дітей навіть тоді, коли вони були в його кабінеті, — надто сильно він любив єдиного сина.

Обідали батько й син завжди разом. Цього дня директор, як ніколи, був веселий і дозволив собі вихилити келих “мартелю”. Петер, здивований батьковою поведінкою, поцікавився, що трапилося, чого він у такому доброму гуморі.

Директор не втерпів і розповів синові про майбутнє виробництво чудодійного дзеркала. Він навіть показав Петерові уламок казкового скла.

Син зрозумів усе. Саме того дня він разом із своїми друзями закінчив читати “Снігову королеву”. Батькові плани його вразили. Проте хлопець не виказав своїх почуттів, а тільки поцікавився, що там у голубій папці, з якою батько не розлучався навіть за столом. Виявилося, що там описи технології виготовлення наддзеркала.

Після обіду директор поїхав на роботу, а папку з документами замкнув у сейфі. Петер довго роздумував про те, що почув. Безперечно, інженером, який запропонував батькові свій винахід, був не хто інший, як казковий Троль. Батько пристав на його пропозицію, і тепер Роб та Гізела бачитимуть лише похмурий і сумний світ. Вони, як і інші діти бідняків, не побачать ні сонячного дня, ні трав, ні пташок…

Петер сидів за письмовим столом у своїй кімнаті, підперши руками голову, і думав, думав… Невдовзі до нього прийшли Роб та Гізела. Помітивши невеселий настрій друга, вони заходилися розпитувати його, і Петер розповів історію з дзеркалом.

— Неодмінно треба щось зробити, — мовив Роб.

— Так, треба, — погодилась Гізела. — Тільки чим же ми можемо зарадити лихові?

Петер усе ще сидів у глибокій задумі. І раптом схопився, вигукнув:

— Еврика! Знайшов!

Хлопець кинувся до батькового кабінету. Роб і Гізела побігли слідом.

Петер стояв перед сейфом і вказівним пальцем обертав диск з цифрами, як у телефонному апараті. Він бачив, як батько відмикав сейф. Зробивши п’ять поворотів, хлопець натис важіть, і масивні дверцята відчинилися. Петер схопив з верхньої полиці голубу папку.

— Ми врятовані!

Роб і Гізела перезирнулися, нічого не розуміючи.

— Що ти хочеш зробити? — в один голос запитали вони.

— Зараз побачите.

Петер витяг з папки кілька аркушів і поклав на підлогу.

— Змінимо хімічний склад скла. Ми ж, здається, трохи знаємо хімію? У всіх п’ятірки!