Фантастика Всесвіту. Випуск 3 - Павло Вежинов
То був період, коли доктор Хувенал Урбіно вивів свій корабель за підводні рифи свого ремесла і тепер, майже як жебрак, ходив від дверей до дверей із шапкою в руці, випрошуючи пожертви на свої мистецькі заходи. Одним з його найпостійніших і найщиріших давачів був дядько Леон Дванадцятий, який саме відбував свою щоденну десятихвилинну сієсту, задрімавши в м’якому кріслі у себе в кабінеті. Флорентіно Аріса чемно попросив доктора Хувенала Урбіно зачекати в його конторі, що була біля кабінету дядька і певною мірою правила тому за приймальню.
Їм доводилося зустрічатися за різних обставин, але ніколи не сиділи вони ось так, віч-на-віч, і Флорентіно Аріса знову пережив нудотне відчуття своєї нижчості. Десять хвилин тривали, здавалося, вічність, і він аж тричі підводився в надії, що дядько прокинеться раніше, і весь той час він чашку за чашкою пив чорну каву. Доктор Урбіно від кави відмовився. «Кава — це отрута», — сказав він. 1 говорив, перескакуючи з теми на тему й зовсім не турбуючись, чи слухають його, чи ні. Флорентіно Арісу страшенно дратували його природжена шляхетність, легкість, з якою він говорив, завжди добираючи точне слово, його дихання, мов просякнуте запахом камфори, його природжений чар, легка й витончена манера розмови, завдяки якій навіть найфривольніші фрази здавалися сповненими значущості — тільки тому, що їх вимовив він. Аж раптом лікар круто змінив тему:
— Ви любите музику?
І цим заскочив його зненацька. Флорентіно Аріса справді ходив на ті концерти та оперні вистави, що їх не так часто давали в місті, але відчував себе нездатним підтримувати розмову як критик чи просто знавець. Він мав слабкість до сучасної музики, а надто до сентиментальних вальсів, чию спорідненість із тими, які він складав у юності, або з його таємними віршами було годі заперечувати. Йому вистачало почути такий вальс десь мимохідь, і вже ніяка божа чи земна сила не могла вигнати з його голови мелодію, що звучала там цілими ночами. Але це не було серйозною відповіддю на серйозне запитання фахівця.
— Мені подобається Гардель, — сказав він.
Доктор Урбіно його зрозумів.
— Так, звичайно, — сказав він. — Гардель нині в моді.
І делікатно перевів тему на розповідь про свої нові й численні проекти, що їх, як завжди, доводилося здійснювати без державних субсидій. Він звернув увагу Флорентіно Аріси на те, наскільки спектаклі, які вдається поставити нині, поступаються блискучим виставам минулого століття. І не дивно: цілий рік він продавав абонементи, щоб запросити тріо Корто-Казальс-Тібо виступити в Театрі комедії, аж раптом з’ясувалося, що ніхто в уряді про них навіть не чув, тоді як того самого місяця всі театральні зали надали в розпорядження трупи детективних вистав Рамона Каральта, опереткової трупи дона Маноло де ла Преси і трупи «Сантанели» — циркачів міміко-фантастичного жанру, що перевдягалися просто на сцені за ту мить, поки тривав спалах рампи, трупи Деніс д’Альтен, що оголосила себе колишньою балериною «Фолі-Бержер», і навіть трупи страхітливого Урса, божевільного баска, який боровся врукопаш на сцені з биком. Втім, чого тут нарікати, коли ті самі європейці знову подають поганий приклад варварської війни, тоді як ми нарешті почали жити в мирі після дев’яти громадянських воєн за півстоліття, які зрештою можна вважати однією війною — завжди тією самою. Що насамперед привернуло увагу Флорентіно Аріси з тієї світсько-дружньої бесіди, то це можливість відновити поетичні змагання, найбучнішу і найдавнішу з ініціатив доктора Хувенала Урбіно. Флорентіно Аріса аж укусив себе за язик, бо мало не признався, що він брав активну й постійну участь у тому щорічному конкурсі, яким зацікавилися навіть знамениті поети, й не тільки з інших міст нашої країни, а й з усіх країн карибського узбережжя.
Десь на самому початку розмови гаряче і розпарене повітря зненацька похолодніло, і буря закручених у вихор вітрів загрюкала дверима та вікнами, а вся будівля задвигтіла аж до підмурка, наче вітрильник, захоплений ураганом у відкритому морі. Доктор Хувенал Урбіно, здавалося, нічого не помітив, тільки кинув якусь репліку про скажені червневі циклони і враз без ніякого переходу заговорив про свою дружину. Мовляв, вона не тільки його палка помічниця, а й душа всіх його починань. «Я ніщо без неї», — заявив він. Флорентіно Аріса слухав з незворушним виразом обличчя, раз у раз ствердно киваючи головою і не зважуючись подати слово, щоб його не зрадив голос. А проте вже після двох чи трьох фраз він зрозумів, що доктор Хувенал Урбіно, заклопотаний стількома справами, які забирали в нього безліч часу, ще знаходив дозвілля любити свою дружину майже так само палко, як любив її він, Флорентіно Аріса, і це відкриття його приголомшило. Але він не зміг відповісти так, як йому б хотілося, бо серце зненацька влаштувало йому одну з тих капосних витівок, на які здатне лише серце. Воно відкрило йому, що він і цей чоловік, якого він завжди вважав за особистого ворога, були рабами однієї долі й розділяли сліпу випадковість спільної пристрасті — двоє волів, з’єднаних під одним ярмом. Уперше за двадцять сім нескінченних років, поки тривало його чекання, Флорентіно Аріса відчув гостру жалість, що цьому чудовому чоловікові доведеться померти, аби він, Флорентіно Аріса, зміг стати щасливим.
Ураган помчав далі, але за чверть години його шквальні пориви змели побіля боліт цілі квартали нетрищ і завдали руйнувань майже половині міста. Доктор Хувенал Урбіно, задоволений щедрістю дядька Лева Дванадцятого, не став чекати, поки негода
