Дюна - Френк Херберт

— Ти ж Правдомовиця, — гмикнув Пол. — Подумай іще раз. — А тоді зиркнув на принцесу й на Імператора. — Краще зробити все швидко, Ваша Величносте.

Імператор уражено подивився на доньку. Вона торкнулася до його руки й заспокійливо мовила:

— Мене до цього готували, батьку.

Він глибоко вдихнув.

— Вибору немає, — пробурмотіла стара Правдомовиця.

Імператор випростався, нарешті згадавши про власну гідність.

— Хто представлятиме вас на переговорах, родичу? — запитав він.

Пол обернувся і побачив матір, яка стояла, опустивши важкі повіки, поруч із Чані в оточенні загону федайкінів. Він підійшов до них і опустив погляд на Чані.

— Я знаю причини, — прошепотіла Чані. — Якщо так має бути… Усулю.

Відчуваючи приховані сльози в голосі Чані, Пол торкнувся її щоки:

— Моя Сіхає, не бійся ніколи й нічого, — прошепотів він, а тоді опустив руку й поглянув на матір. — Мамо, на переговорах мене представлятимеш ти. А допомагатиме тобі Чані. У неї мудрий розум і гострі очі. Мудро сказано, що ніхто не торгується лютіше за фримена. Вона дивитиметься на все крізь призму любові до мене й міркуючи про своїх майбутніх синів — про те, чого потребуватимуть вони. Прислухайся до неї.

Почувши жорсткий розрахунок у синових словах, вона ледве не здригнулася.

— Які твої накази? — запитала вона.

— Усі акції Імператора в ДАПТі — як посаг, — відказав він.

— Усі? — вона ледь не втратила дар мови.

— Його потрібно обдерти до нитки. Також хочу графський титул і директорство в ДАПТі для Ґурні Галлека — а також його присутність на Каладані. Крім того, титули й відповідні повноваження для всіх людей Атрідів, які вижили — навіть найпростішого рядового.

— А що для фрименів? — запитала Джессіка.

— Фримени — мої, — відказав Пол. — Вони отримають усе від Муад’Діба. Почну з призначення Стілґара правителем Арракіса, але це може зачекати.

— А як щодо мене? — запитала Джессіка.

— А чого ти бажаєш?

— Можливо, Каладан, — сказала вона, дивлячись на Ґурні. — Я не певна. Надто вже я стала фрименкою… і Превелебною Матір’ю. Мені треба мир і спокій, щоб поміркувати.

— Ти отримаєш все це, — відказав Пол, — а також решту, що ми з Ґурні спроможні тобі дати.

Джессіка кивнула, враз відчувши себе старою і стомленою. Вона поглянула на Чані.

— А як щодо наложниці Імператора?

— Не треба мені титулів, — шепотіла Чані. — Нічого. Благаю.

Пол зазирнув їй у вічі, враз пригадавши, як вона стояла колись із маленьким Лето на руках — їхньою дитиною, що загинула в цьому насиллі.

— Присягаюся тобі, — прошепотів він, — тобі не знадобиться жоден титул. Та жінка буде моєю дружиною, а ти лише конкубіною, бо це політичне рішення. Зараз ми маємо встановити мир і заспокоїти Великі Доми Ландсрааду. Необхідно підкорюватися умовностям. Але та принцеса не матиме нічого, окрім мого імені. Ні дитини, ні дотику, ні ніжного погляду, ані хвилини бажання.

— Це ти зараз так кажеш, — Чані зиркнула на високу принцесу в іншому кутку зали.

— Невже ти так погано знаєш мого сина? — прошепотіла Джессіка. — Поглянь на ту зверхню і самовпевнену принцесу. Кажуть, у неї є якісь там літературні здібності. Сподіватимемося, вона знайде собі втіху в письмі, бо нічого іншого на неї не чекає, — Джессіка гірко всміхнулася. — Подумай про це, Чані: та принцеса матиме ім’я, але житиме гірше, ніж наложниця — не знаючи й миті ніжності від чоловіка, з яким вона пов’язана. А нас, Чані, хоч і просто наложниць, історія назве дружинами.

Додатки

Додаток І. Екологія Дюни

Збільшення кількості предметів в обмеженому просторі призводить до критичної точки, за якою зменшується свобода. Це твердження так само істинне для людей в обмеженому просторі планетарної екосистеми, як і для молекул газу в закупореній пляшці. Питання щодо людей полягає не в тому, скільки осіб здатні вижити, а в тому, яке саме буття чекає на тих, хто виживе.

Пардот Кайнс, Перший Планетолог Арракіса

Зазвичай усі новоприбулі гадають, що Арракіс — це суцільне пустище. Чужинець навіть може подумати, що просто неба тут нічого не здатне ні жити, ні рости, буцімто це справжня пустеля, яка ніколи не була родючою і ніколи не буде.

Для Пардота Кайнса планета була просто проявом енергії, машиною, якою керує сонце. Потрібно лише видозмінити її, аби вона відповідала людським потребам. Тож його мозок одразу зосередився на кочовому населенні — фрименах. Який виклик! Яким інструментом могли б вони стати! Фримени — екологічна та геологічна сила майже необмеженого потенціалу.

Пардот Кайнс був у багатьох питаннях вельми прямим і простим чоловіком. Потрібно уникнути введених Харконненами обмежень? Чудово. Він одружився з фрименкою. Та народила йому сина-фримена, Лієта-Кайнса, і Пардот почав навчати його та інших дітей екологічної грамотності. Він створив мову символів, яка дасть змогу мозку оперувати цілим краєвидом, його кліматом, порами року й, нарешті, прорватися крізь усі забобони щодо сили стихій, щоб наповнити свідомість бездоганно-сліпучим розумінням порядку.

— Кожна планета, не спотворена людиною, має загальновизнану внутрішню красу руху й рівновагу, — казав Кайнс. — Ти бачиш у цій красі ефект динамічної стабілізації, необхідний для всього живого. Його мета проста: підтримувати й породжувати взаємопов’язані схеми щораз більшого й більшого різноманіття. Життя покращує здатність закритої системи підтримувати життя. Життя — все життя — слугує самому життю. Життя дає доступ до необхідних поживних елементів, адже збільшується різноманіття життєвих форм. Увесь ландшафт оживає, виповнюючись взаємозв’язками та взаємозв’язками всередині них.

Саме такі лекції влаштовував Пардот Кайнс у січовому класі.

Однак, перш ніж починати читати лекції, фрименів потрібно було переконати. Щоб зрозуміти, як це відбувалося, спершу потрібно усвідомити неймовірну зосередженість і щирість, із якими він підходив до будь-якого питання. Наївним Пардот не був — просто не відволікався.

Одного спекотного пообіддя він досліджував арракійський ландшафт в одномісній поверхневій машині й натрапив на сумну і, на жаль, доволі поширену сцену. Шестеро харконненівських бандитів, озброєні й при щитах, піймали трьох фрименських юнаків у відкритій пустелі за Оборонною Стіною, біля селища Вітряна Торба. Спершу та бійка здалася Кайнсові якоюсь дріб’язковою, навіть іграшковою, а не реальною, аж доки він не збагнув, що харконненівські найманці справді хотіли вбити фрименів. До того часу один юнак уже лежав на піску з розірваною артерією. Двоє бандюків також уже впали, але четверо озброєних чоловіків досі змагалися з двома підлітками.

Кайнс не був сміливим, натомість був зосередженим на меті й обережним. Харконнени вбивали фрименів. Вони руйнували інструменти, якими він мав намір переобладнати планету! Він увімкнув власний щит і втрутився в бійку, убивши потаємним клинком двох Харконненів, перш