Книга дивних нових речей - Мішель Фейбер

Хай там як, а зараз я у своєму номері. Я гадав, Що після прильоту мені доведеться негайно ж вирушати куди-інде, у подорож якимось дивовижним краєм. Але в аеропорту — якщо можна назвати це місце аеропортом, бо воно більше схоже на велетенську автостоянку — є кілька корпусів із житловими приміщеннями, і мене просто перевели з однієї комірки до іншої.

Не те щоб житло моє було тісним. Сказати правду, спальня тут більша за нашу, є пристойна ванна з душем (яким я через втому ще не скористався), холодильник (зовсім порожній, якщо не враховувати форми для льоду, також порожньої), стіл, два стільці і, звичайно, «постріл», за допомогою якого я набираю зараз цього листа. Умови мої «готельні», я цілком міг би уявити себе в конференц-центрі у Вотфорді. Але, думаю, я дуже скоро засну. Северин сказав мені, що це цілком звична річ — після «стрибка» кілька днів мордуватися безсонням, а потім усю добу спати без просипу. Я певен, він знає, що каже.

Ми, Северин і я, розійшлися трохи недоладно. «Стрибок» було виконано навіть точніше, ніж очікувалося, а отже, хоч ми й не шкодували палива, щоб дістатися до Оази якомога швидше, нам усе одно зоставалося його ще дуже багато. Тож перед посадкою ми просто скинули його за борт. Можеш собі уявити? Тисячі літрів палива випорснуто в космос разом із нашими нечистотами, брудними серветками й порожніми посудинами з-під локшини. Я не міг не сказати: «Напевне, мав би бути якийсь кращий вихід!» Северин образився (гадаю, він заступався за Туску, який формально відповідав за це рішення — у цих двох не втямиш, що, чи то любов, чи ненависть). Хай там як, а Северин запитав, чи не думаю я, бува, що можна посадити корабель із такою кількістю палива «в дупі». Він сказав, це однаково, що кинути з хмарочоса пляшку з молоком, сподіваючись, що вона вціліє, коли впаде. Я відповів, що коли наука змогла домудруватися до «стрибка», напевне, й цій проблемі можна було б зарадити. Северин ухопився за це слово, «наука». Наука, сказав він, — це не якась незбагненна, казкова сила, це просто так ми називаємо блискучі ідеї, які спадають на думку тим декільком хлопцям, коли вони лежать уночі в ліжку, і якщо ця проблема з паливом так мене турбує, то ніхто не заважає мені знайти блискуче рішення та й повідомити про нього АМІК. Він сказав це наче й недбалим голосом, але за словами його відчувалася агресія. Ти ж знаєш, якими бувають чоловіки.

Не можу повірити, що я розповідаю про свою пересварку з інженером! Милістю Господа нашого мене послано до іншого світу, першого з-посеред християнських місіонерів, а я неславлю свого товариша в дорозі!

Люба моя Беатріс, розглядай, будь ласка, це моє перше послання як вступ, як першу спробу налагодити плуга, перед тим як зорати ґрунт і засіяти його чимось прекрасним. Почасти тому я вирішив передрукувати всі ті карлючки, писані олівцем на кораблі, не змінюючи ані титли, і надіслати «пострілом» тобі. Якби я змінив одне речення, міг би не встояти перед спокусою переробити їх усі. Якби дозволив собі оминути бодай одну дрібницю, я, мабуть, відкинув би все. Нехай Уже краще ти отримаєш цю нескладну, малозрозумілу базгранину людини, що ніяк не може отямитися після перельоту.

Зараз я піду спати. Уже ніч. Ніч буде наступних три дні, якщо ти розумієш, що я маю на увазі. Неба я ще не бачив як слід, лише мигцем крізь прозору стелю зали для прибуття, коли мене провадили до мого пристановища. Дуже послужлива координатор, яку надіслав АМІК і чиє ім’я я призабув, постійно базікала й намагалася взяти мою валізу, я ж, так би мовити, волікся позаду. У моєму помешканні великі вікна, але їх затулили жалюзі, очевидно електронні, а я надто знесилений і спантеличений, щоб утямити, як вони працюють. Мені треба трохи поспати, перш ніж я почну тиснути на кнопки. За винятком, звісно, цієї кнопки, яку я зараз натисну, щоб надіслати тобі це послання.

Постріл крізь простір — і промінчики світла летять, відштовхуються від потрібних супутників і потрапляють до жінки, яку я кохаю! Але хіба ці слова, перетворені у спалахи двійкового коду, можуть подорожувати так незбагненно далеко? Я не повірю в це остаточно, доки не отримаю відповідь від тебе. Якщо це диво буде мені даровано, інші дива теж не забаряться. Я певен у цьому.

Кохаю

Пітер

Пітер спав, а коли прокинувся, почув, як іде дощ.

Тривалий час він лежав у темряві, занадто стомлений, щоб поворухнутися, і дослухався. Дощ тут звучав інакше, ніж удома. Він то вщухав, то посилювався у швидкому циклічному ритмі, щонайбільше три секунди між перепадами. Пітер дихав у лад із дощем: вдихав, коли той слабшав, і видихав, коли посилювався. Чому ж дощ так поводився? Було це природне явище чи його спричинено конструкцією будівлі: вітровою пасткою, витяжним душником чи несправною брамою, яка то відчинялася,